Коли прилітаєш до Англії, перше, що бачиш ще з літака це впорядковані фермерські поля, огрядних корів, дахи консервативного стилю будинків. Біля летовища Гітроу у Лондоні туристів зустрічає пам’ятник «Конкорду».
Завдяки міжнародному проекту «Жорна» викладачам кафедри журналістики УжНУ нещодавно пощастило побувати у Великобританії. Загальновідомо, що кожне нове знання або враження є певною мірою повчальним і корисним. Як казав Тарас Шевченко: «Чужого научайтесь, й свого не цурайтесь». Тому хочу поділитися враженнями від побаченого і почутого з читачами «Старого Замку «Паланку».
КРАЇНА
Коли прилітаєш до Англії, перше, що бачиш ще з літака це впорядковані фермерські поля, огрядних корів, дахи консервативного стилю будинків. Біля летовища Гітроу у Лондоні туристів зустрічає пам’ятник «Конкорду».
Довідка:Цей знятий з польотів реактивний літак викликає певні сентименти у британців. Він був дуже швидкий, за 4 години долітав до Нью-Йорка, дуже дорогий (вартість квитка 5000 доларів), з ним дуже часто ставались авіакатастрофи. Подібна доля спіткала радянський Ту-144. Його також перестали виробляти та використовувати для пасажирських авіаперевезень.
Приїхавши до цієї країни, перше, що мусите запам’ятати для власної безпеки, при переході дороги дивитися праворуч. Англія – одна з небагатьох держав з лівостороннім рухом. Взагалі британці люблять бути особливими. Так як вони, мабуть ніхто не шанує традиції конституційної монархії. На вулицях міст встановлено такі телефонні будки, якими вони були ще століття назад. Двоповерхові автобуси та кеби-таксі також постійно нагадують куди ти приїхав. Військова уніформа охоронців королівського палацу, спідниці – кілти на солдатах–шотландцях лише невеличка дещиця британської екзотики.
Самі британці не зовсім відповідають поширеному про них стереотипу як про людей з якимось особливим почуттям гумору або найагресивніших у світі футбольних фанатів. Звичайно, є футбольні фани, переважно молодики, яким навіть заборонено в’їзд до інших країн через їх бешкети на матчах, так само є носії специфічного гумору, але це нетипово і не масово. Пересічний британець за моїми суб’єктивними спостереженнями – це людина з тихим голосом, лагідною вдачею, дуже стримана, доволі доброзичлива. Про миролюбність британців, як на мене, свідчить хоча б те, що жодного разу я і мої колеги не бачили там проявів п’яної агресії. Щоп’ятниці британці гучно святкують закінчення трудового тижня і як годиться добряче напиваються під час «Фрвайді найт» (п’ятничного вечора). Але жодного разу на таких імпрезах нікому з нас не запропонували: «Выйдем, поговорим», як це нерідко трапляється у нас. Культура британців, навіть їх прапор це – поєднання символів та традицій Англії, Шотландії, Уельсу, Північної Ірландії. У кожній з названих складових Сполученого королівства свято бережуть самобутність. Це й особливості мови, самоусвідомлення, навіть малюнки на монетах. До речі Великобританія досі користується своїм фунтом стерлінгів – національною валютою, курс якої до долара складає 1 до 2. Тобто за один фунт дають два долари. Країна також не увійшла до Шенгенської візової угоди хоч і є членом ЄС.
ПОГОДА
Оманливим також є упередження щодо Лондонської погоди. Вічні тумани, смог, брудна Темза, безперервні дощі – це також великі перебільшення та архаїчні описи міста. Смог з часу заборони використання вугілля для опалювання будинків став лише штрихом історії, як і забруднення Темзи. Британці настільки переймаються ревіталізацією (оживленням) річки, що вже досягли відчутних успіхів. У Темзі себе чудово почувають навіть осетрові риби. Щодо погоди, то вона дійсно мінлива, але аж ніяк не безперервно дощова та похмура. Британія буквально потопає у зелені і квітах. Іноді думаєш, що ти потрапив у тропіки. Але це лише до того часу, коли побачиш, як мало не щодня на підвіконня та на клумбах у скверах спеціальні комунальні служби встановлюють квіти у періоді їх кульмінаційного цвітіння. Зів’яло, поклали нове і так без кінця.
СЕРВІС
Британський сервіс заслуговує на похвалу. Все тут до ладу. Приємно вражає повага до клієнта у всіх проявах. Я та мої колеги, як люди не втомлені нав’язливістю українського сервісу, були приємно вражені, коли власник одного з Лондонських пабів, рівень заможності якого визначала хоча б машина вартістю 100 тисяч фунтів наприкінці вечора співав для відвідувачів свого кафе на сцені і неодноразово дякував їм за те, що прийшли і наголошував, що процвітання закладу стало можливим саме завдяки їм.
Великобританія – старовинна країна, з давньою історією. Тут є на що подивитись. До визначних місць Лондона належать Вестмінстерське абатство, Букінгемський палац, парламентська будівля, резиденція прем’єр-міністра, найвище у Європі 130-метрове колесо огляду «Лондонське око», Таверський палац, лондонські мости, Британський музей, музеї мадам Тассо, Шерлока Холмса, сучасного мистецтва, планетарій, океанарій, національна галерея, Трафальгарська площа, райони Сохо і Ковен-Гаден, годинник Біг-бен, Гайд парк. Усього й не перерахуєш. На залізничній станції «Кінг – Крос» турботливі британці зберегли для туристів залізничну платформу під номером № 9 3/4, яку вигадала авторка книги про Гаррі Понтера Джоан Роулінг. Коли там знімався одноіменний фільм, на вокзальному пероні почепили таблицю з чудернацьким номером і вмурували у стіну візок для багажу, з яким Гаррі Поттер в’їжджав у вигадану країну. Бутафорія зйомок залишилася як місце фотографування туристів.
Такої кількості дорогих автомобілів як у Лондоні, я не бачив навіть у столиці баварського автомобілебудування Мюнхені. Ролс-ройси, ламбурджіні, мазераті, Феррарі, бентлі й астон-мартіни їздять по місту майже у таких кількостях як у нас Деу.
Є у Лондоні і найдорожчий у світі універмаг під назвою «Геродс». Це власність єгипетського мільярдера Моххамеда Аль-Файєда, син якого загинува разом з принцесою Діаною. В універмазі можна придбати все: від їжі, до кінського сідла. У магазині стилізованому єгипетськими орнаментами встановлено воскову фігуру його власника та пам’ятник принцесі Діані та Доді Аль-Файєду. Донедавна Лондон поряд з Токіо вважався найдорожчим містом світу. Нині рейтинг очолює Москва.
ЛЮДИ
Етнічне обличчя Лондона дещо міняється. Нині тут, як і раніше багато афро британців, індусів, арабів, але значно побільшало наших сусідів зі Східної Європи. Почути польську мову ви можете чи не у кожному пабі (британському пивному закладі). Українців у Британії порівняно з поляками небагато. Вони зазвичай живуть у винайнятих приміщеннях групами, щоб було дешевше. Оплата за одну кімнату складає 160 фунтів на місяць, а за помешкання 800. За даними «Львівської газети» у Великобританії на роботі перебуває від 40 до 100 тисяч українських громадян. Українців, які працюють за легальними сільськогосподарськими схемами є приблизно 10 тисяч осіб. Наші земляки також працюють у будівництві, готельному бізнесі, оброблянні риби, грибів, інших сферах економіки з недостатньою робочою силою.
Події 11 вересня 2001 року у США та липневі теракти 2005 року у Лондоні змінили світ. У Лондоні найбільша у світі кількість камер спостереження. Але навіть це не є гарантією безпеки громадян та їх майна. Першого ж дня перебування у Лондоні хтось поцупив у нашої колеги з Криму ноутбук. Та камера у вестибулі, яка мала б зафіксувати зловмисника чомусь не спрацювала.
Ціни у Великобританії можна назвати кусючими лише щодо нерухомості та ексклюзивних автомобілів. Посудіть самі: при мінімальній оплаті праці 5 фунтів (10 доларів) за годину, пообідати можна за 2 фунти. Один кілограм полуниці коштує 2 фунти, 6 смажених курячих стегенець – 4 фунти, подарунковий набір (годинник, калькулятор, ручка та брелок )– 5 фунтів, проїзний квиток на метро та автобус на тиждень – 23 фунти. Британія не славиться своїми гастрономічними досягненнями, тому серед власне англійських страв можна назвати хіба що «Фіш енд чіпс» (Риба з картоплею). Але для любителів екзотики тут безліч китайських, індійських, в’єтнамських, бельгійських, французьких та інших ресторанів.
У ситих країнах люди зазвичай дуже винахідливі до розваг. Так на набережній Темзи ви завжди побачите найрізноманітніші атракції – вуличних музикантів, танцюристів, адвокатів та еквілібристів, юнаків та дівчат на скейтбордах. У теплу погоду туристи та лондонці лежать просто на траві численних парків. Такий стиль життя народжує і нові види спорту. Приміром нещодавно при Одній з лондонських шкіл відкрилася секція спортивного лазання по фасадах будинків.
Нерухомість у Великобританії дуже дорога. Помешкання навіть найскромніше у Лондоні коштує щонайменше 200 000 фунтів. Тому людині, яка навіть протягом року заробляє 40 000 фунтів купити його дуже важко. Банки дають кредит лише на суму, яка удвічі більша за річну зарплату. Хоча проценти і вигідні від 4 до 6 річних. Серед нинішніх покупців житла у Лондоні багато росіян. Тут жив Борис Березовський, Роман Абрамович та багато менш відомих олігархів.
ОСВІТА І МЕДИЦИНА
Система освіти у Великобританії, як і система охорони здоров’я досить таки соціально спрямована. Хоч вартість одного семестру наприклад у Оксфордському коледжі (а їх протягом навчального семестру три) складає 2 тисячі фунтів (4000 доларів), але ці гроші студенту у якості позики при потребі надає держава. У одному з вишів Британії ми зустріли хлопця з Чернігова, який розповів, що працює у студентській кав’ярні і цим заробляє на науку.
До найпрестижніших вузів Великобританії належать Оксфордський (який у різні закінчували 37 прем’єр-міністрів з усього світу) та Кембріджський університети, Лондонська школа економіки й права (де зокрема вчилися Джорж Сорос та донька Юлії Тимошенко). До всесвітнього рейтингу 500 найкращих вишів світу входять 34 університети Великобританії. Принагідно зауважу, що жодного українського вузу у цьому списку на жаль немає, у Росії таких лише два.
Медична допомога у Великобританії безкоштовна як для громадян держави так і для туристів. Один лише промовистий приклад. Дружина мого приятеля, який живе у Лондоні нещодавно народжувала дитину у «Королівському госпіталі» столиці. Пологи були складними, лікарі робили їй кесарів розтин, але ні копійки за це вона не платила. У держаних структурах тривалість оплачуваної декретної відпустки 9 місяців, у приватних менше.
У навчальних авдиторіях Лондонських вишів вже давно ніхто не малює схему користування Інтернетом крейдою на дошці. У типовому навчальному ньюс-румі (навчальній авдиторії, де журналістів вчать готувати газетні або телерадіоновини) встановлено від 40 до 80 компютерів зі швидкісним доступом до мережі. Навчальна дошка – це щось середнє гібридне між величезним плазмовим екраном та екраном для мультимедійного проектора, на якому можна робити презентації лекцій, дивитися телепрограми тощо. Викладач керує комп’ютером з бездротової клавіатури та мишки.
Навчальні програми у Великобританії спрямовані на практичні акценти. Студент більше працює самостійно, кожний вид майбутньої професійної діяльності відточує практично. Академічних знань у формі лекцій при такій системі навчання передбачено менше, ніж у звичній для нас системі освіти.
Журналістську освіту у Великобританії переважно отримують як другу вищу освіту. Навчання зазвичай триває два-три роки. Рік навчання коштує приблизно 6 000 фунтів.
Чи можна робити висновки з побаченого і почутого? Як колись говорили у СРСР: «Догоним и пергоним США». Думаю, що не доженемо і не переженемо, бо вони теж на місці не стоятимуть. Та й не все у них ідеально. Ми духовніші, вони багатші. Потрібна золота середина. Але, щоб вирішувати чого ми хочемо, треба уявляти як живе світ. Навіщо винаходити велосипед, коли це вже хтось зробив. Як каже один мій знайомий філософ: «Соціальну поведінку визначає дискурс». Тобто: собака буває кусачою від життя собачого. Може, коли у нас митимуть тротуари шампунем, слідкувати за прибиранням сміття і дбати, щоб на клумбах та підвіконнях постійно цвіли квіти, суспільство еволюціонує і заживе достойніше.
