Вони називають себе BoomBox family, активно спілкуються, бачаться майже кожного дня. З «сайд-проекту» вони переродились у чи не найпопулярніший на сьогодні український гурт. В них спільні інтереси, спільна мета. У своєму активі мають два альбоми «Меломанія» та «Family Business», які просто розмели з прилавків музичних крамниць країни. Їхні тексти знають на пам`ять тисячі. Вони не будують планів, просто займаються тою справою, у якій можна зростати.

Вони називають себе BoomBox family, активно спілкуються, бачаться майже кожного дня. З «сайд-проекту» вони переродились у чи не найпопулярніший на сьогодні український гурт. В них спільні інтереси, спільна мета. У своєму активі мають два альбоми «Меломанія» та «Family Business», які просто розмели з прилавків музичних крамниць країни. Їхні тексти знають на пам`ять тисячі. Вони не будують планів, просто займаються тою справою, у якій можна зростати.

БумБокс цими вихідними відвідали Ужгород вперше. Він зустрів їх туманом, та це не стало на заваді знайомству. І коли б не щільний робочий графік, то залишились тут бодай ще на день. Їхати їм справді не хотілось.

Розмову з вокалістом Андрієм Хливнюком, гітаристом Андрієм Самойлом, відомий як «Муха» та Валерієм Матіюком – він же діджей Валік, читай сьогодні на сторінках «Старого замку «Паланок».

- Як сприймається новий альбом?

Валік: Ну, сама бачиш як: А-а-а-а-а! Кльово!!!

- Звідки береться натхнення?

Муха: Це така штука. Вона приходить несподівано. Немає обов’язкових умов. Хтось каже, що для натхнення треба бути закоханим, наприклад. А в мене це зовсім не так. Я можу бути закоханий і не напишу нічого. Воно нізвідки береться і йде в нікуди. Це космос…

- Як би Ви не хотіли щоб сприймали вашу музику?

Андрій: Ми б не хотіли, що ї сприймали як альтернативу. Бо це не так. А як? Так, це попса. Вірніше не попса а поп музика. Це все жарти, але… Як всі музиканти ми не хочемо щоб нашу музику сприймали погано.

- А її можна так сприймати?

Андрій: От бачиш, ми з тобою думаємо, що ні. Хай воно так і буде.

- Хлопці, у Вас багато друзів?

Андрій: Багато

Муха: Ні.

Андрій: Ну якщо чесно сказати, справжніх друзів у мене декілька. Друг – це людина, яка в важку хвилину тобі допоможе. Друг в беде не бросит и лишнего не спросит – такий от критерій. І таких насправді є декілька, можна на пальцях перерахувати. А все решта – знайомі, товариші.

Валік: В моїх критеріях – багато. Я завжди думав, що друга може бути 1-2. В мене їх більше таких, десь шість. От… Так що БАГАТО! (Сміється)

- Ви себе студентами пам’ятаєте?

Муха: Я зараз студент. Третій курс, заочник. Навчаюсь у Державній академії керівних кадрів культури й мистецтв, знаходиться вона на території Києво-Печерської лаври. Спеціальність «Режисер шоу-програм. Продюсер». Як навчання? – класно. В мене дуже гарні викладачі, яких я поважаю, які поважають мене, і ми завжди знаходимо спільну мову, розуміння. Це перша вища освіта. Я після школи займався діяльністю, що зовсім непов’язана з музикою.

Андрій: Я на дизайнера вчився. А потім вчився на перекладача, факультет романо-германської філології. Мовознавство мучив, ці колоквіуми страшні й сумні, далі там фонетика. Я все це пам’ятаю, це була вже друга освіта, а я от з дітками, такими як ти, навчався. Вже був зубатий такий дядя. Викладачі… Я в принципі міг сам лекції читати. Був дуже наглою такою тварюкою, тому мені було байдуже, як ставились до мене викладачі… Та нє, насправді все було гарно і я їх поважав.

- Хто які книжки читає?

Муха: Я люблю різні. Нещодавно зрозумів, що люблю російських письменників. Особливо книги, що з’являлися протягом останніх двадцяти років. Я хочу зібрати всього Давлатова, вже всього прочитав, просто книжки брав у знайомих. А тепер хочу повністю все зібрання Давлатова. Вєллєра останню книжку прочитав «Гонец из Пизы» - мені дуже сподобалося. По трошки збираю. Я люблю літературу просту, ту, що висвітлює аспекти життя, які мені знайомі. Фантастика теж різна подобається, наприклад випадково трапилась книжка Акуніна, сподобалось. Віршики не люблю читати. Щоправда, доводиться. Треба читати і вчити на пам`ять, я ж студент. Читати не люблю, люблю слухати.

- А українські автори?

Муха: Мені не подобаються. Сучасні українські автори мені не подобаються. Всіх не читав, але читав тих, яких рекламують. Це маячня. Література має бути літературною, а не засобом збільшення популярності.

- Які враження від цього дня?

Валік: Прикольні. Я от сьогодні вперше летів на літаку з пропелерами. Ми от сьогодні вранці тільки з Харкова приїхали на машині, 200 кілометрів за кермом. Поспав кілька годин, ось сюди прилетіли й зіграли. Все класно. Один зі скажених днів.

Муха: Після цього дня - дуже чудові. Я дуже люблю подорожувати. І те що, ми сьогодні приїхали до Києва, поспали, прокинулись поїли вівсянки знов поїхали в аеропорт і приїхали в Ужгород – за одну добу ми побували в трьох містах, то це дуже приємно.

Андрій: День ще не закінчився…

- Які люди Вам подобаються?

Андрій: Прості, позитивні. Бо ми самі прості і позитивні.

Муха: Прості, звісно ж. А завернутими можна бути на своїй роботі. Є люди, які просто люблять свою роботу, своє хобі, всім тим живуть. І я просто обожнюю таких людей, бо з ними цікаво спілкуватись, особливо, якщо та тема мені чимось близька.

- Які проблеми української молоді? Якими ви бачите шляхи їх вирішення?

Андрій: Я маю їх любити. Я прагну любити людей. Правда не завжди виходить… А їх проблеми, я не можу вирішити. Я не Бог, не президент. Як я можу вирішити? В мене є свої проблеми, і коли я вирішу їх, то можливо тоді зможу вказувати комусь як вирішити його.

Муха: Вирішенням будь-якої проблеми є час. Все приходить з часом. Моя власна історія, власне останніх 2-3 років показує, що від нас нічого не залежить. Взагалі нічого. Час йде і він зробить так, як потрібно. Все має бути, так як воно й буде. І від одного пересічного нічого не залежить.

Валік: А можна я скажу? Я абсолютно не згідний! Все залежить від кожної людини. Історію змінити не можливо, але своє особисте життя кожен може зробити таким, яким він хоче. все залежить від кожної конкретної людини. Долі не існує. Існує вільна воля. ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТЕБЕ!

Вони дивують своєю щирістю і захоплюєшся ними дужче з кожною хвилиною спілкування. Втому вгамовують сном, а горло лікують апельсинами. Вони не рвуть на собі вишиванок, а просто роблять улюблену справу так, що нею захоплюється Україна. Немає розчарувань, як зазвичай буває, коли знайомишся з людиною, котру щодня чуєш, яка посміхаються з екранів. Люблю цей світ, і отаких людей у ньому. До зустрічі…

Катя ГРЕЩИШИН

«Старий Замок «Паланок»