Згідно з існуючими нормативами, бригада швидкої допомоги повинна приїхати на виклик через 15 хвилин після отримання вказівки від чергового. Нерідко цих часових рамок не дотримуються як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Тож газета «НЕДІЛЯ» вирішила виїхати на виклики із бригадою Ужгородської станції швидкої допомоги, аби подивитися, в яких умовах доводиться щодня і щоночі працювати лікарям, і що перешкоджає «швидкій» вчасно прибувати на місце
Головний біль лікарів
Неправдиві
виклики, затори, відсутність номерів на будинках – головний біль
лікарів швидкої. Затримують час прибуття «швидкої» і розбиті дороги.
Лікарі зізнаються, що не раз бували випадки, коли машина пробивала
колесо. «Особливо розбиті дороги по вулиці Докучаєва та 8 Березня, там
взагалі проїхати з сиреною на швидкості неможливо, – зізнається лікар
швидкої Михайло Апшай. - На деяких будинках відсутні номерні знаки,
доводиться розпитувати про потрібний будинок у перехожих – це також
втрата дорогоцінного часу. Окрім того, численні перешкоди на шляху
створюють і водії: кожен другий чи третій водій не хоче пропускати на
дорозі «швидку», унаслідок чого створюються щодня по 2-3 аварійні
ситуації».
Деколи
неприємності створюють неправдиві виклики. Таких кожного дня по 5-6,
кажуть лікарі «швидкої». Їдучи до людей, які вирішили пожартувати,
«швидка» втрачає зайвий час і зайві кілометри дороги. А в цей час,
можливо, десь-таки людині й справді погано і вона потребує негайної
медичної допомоги. Приїхавши на місце виклику, у відповідь чують: «Вам
що, нічим зайнятися? Ніхто нікого не викликав». Медики тільки руками
розводять: в таких випадках жартівники залишаються непокараними, адже
їхню вину важко довести. «Є й невиправдані виклики – це просто
змарнований час, - каже Надія Смерека, старший лікар станції швидкої
медичної допомоги м.Ужгорода. - У 60-70% до «швидкої» звертаються люди,
які могли б вирішити свої проблеми безпосередньо у свого сімейного
лікаря, а не звертатися з дріб’язкових питань до нас, адже часто
приїжджає «швидка», а людина просто хоче поспілкуватися чи порадитися,
які ліки краще приймати».
Та
лікарям до цього не звикати. Тож упродовж року 10 бригад ужгородської
«швидкої» перевозять та обслуговують близько 34 тисячі людей, а 195
працівників оберігають здоров’я ужгородців у найскладніших,
екстремальних випадках. З цих 10 бригад - 4 спеціалізовані
(кардіологічна, психіатрична, неврологічна та реанімаційна).
“Швидка” економить бензин і машини?
Ужгородській
станції швидкої допомоги катастрофічно не вистачає машин. Здебільшого і
оснащення приймального відділення, і самої карети швидкої допомоги -
залишки пострадянської спадщини. «Машин маємо 12, з них експлуатуємо -
9, бо 3 тримаємо на випадок несправностей інших машин», - розповідає
головний лікар станції швидкої медичної допомоги Ужгорода Василь Цірик.
Втім, машини часто ламаються, адже більшість з них на ходу вже понад 15
років, особливо ГАЗельки. Водії «швидких» кажуть, що такі тиждень
їздять, далі стільки ж ремонтуються, і це при тому, що кожного ранку
перед виїздом на виклик машини перевіряє механік. Наскільки машини
ламаються, ми переконалися, виїхавши на виклики. Того дня з 9 машин
працювало лише 5, чотири стояли на ремонті. А що таке 5 машин на ціле
місто? Чому ж не задіяли запасні автомобілі, які стояли без діла, - для
нас так і залишилося загадкою.
О
20.10 - перший для нас виклик «швидкої». У диспетчерській станції
«швидкої» лунає дзвінок: на вулиці Заньковецької жінка поскаржилася на
високу температуру. Швидка допомога, озброївшись усіма необхідними
медикаментами, вирушає на виклик. Через 10 хвилин «швидка» на місці,
адже дорога вільна – ніч. У лікаря невідкладних станів Михайла Апшая це
вже 9-й виклик за день. Втім, у роботі на швидкій допомозі про втому
слід забути. В 36-річної жінки, у якої була висока температура,
виявилася ангіна, допомогу він надав і призначив відповідне лікування.
Не
встигли ми виїхати з подвір’я, як знову черговий виклик. На вулиці
Жемайте високий тиск у літньої жінки. До вулиці Жемайте довелося їхати
3-4 кілометри, але тут не відстань затримувала час прибуття «швидкої» –
дорога у жахливому стані і вулиця погано освітлена. Після кількох
хвилин легкого покачування дісталися на місце. У 72-річної жінки
виявився підвищений тиск. Хворій надали першу допомогу і тиск вже по
від’їзді лікарів стабілізувався.
Лікарі
виходять з будинку - і третій виклик поспіль, цього разу на вулицю
Ужанську. Тут вже стало очевидно, що машин «швидкій» не вистачає, адже
одну і ту ж бригаду відправляють втретє поспіль. Це як лотерея: на кого
першого пальцем ткнуть - до того і поїдуть, а інші хворі мусять чекати
своєї черги. І тут почули перші скарги на час приїзду бригади. Мешканці
будинку – цигани, кажуть, на приїзд «швидкої» чекали цілу годину. Адже
іншої машини на станції «швидкої» не було, вірніше була, і не одна, але
не задіяна, адже тримають їх на запас, економлять і на робочій силі і
на недешевому зараз бензині. Втім, пощастило, що жінці такі економії не
коштували життя, і за цей час, поки ми їхали, їй не стало гірше. «Хвора
з 1954 року народження жалілася на сильні болі у шлунку. Довго не
зверталася до «швидкої», вирішила лікуватися самотужки. Від
госпіталізації категорично відмовляється, от і лікуй, як хочеш», – каже
М.Апшай.
Четвертого виклику підряд вже не було. Рація мовчить, тож можна повертатися на станцію.
Реанімобіль чи лише назва?
На
наступний виклик ми вже поїхали з бригадою реанімобіля. Реанімобілем
назвати його важко, відмінностей від звичайної машини «швидкої» ми так
і не побачили. В машині стоїть те ж саме знайоме ліжко - і все, більше
ніякого обладнання тут немає. Колись було, але вже не працює. А чим же
має бути оснащений реанімобіль? Обов’язково - приладом, який за
допомогою електричного розряду дозволяє відновити нормальний ритм
серця, електрокардіографом, який дозволяє здійснити термінову
реєстрацію електрокардіограми пацієнта. Ну, про інше можна мовчати,
якщо навіть головного нема. До речі, щодо обладнання, то головний лікар
станції ужгородської «швидкої» Василь Цірик не приховує, що станція на
сьогодні оснащена лише наполовину. «Старі машини давно вже треба
змінювати, єдине, за що спокійний – то це забезпечення ліками, з цим
все гаразд, бригади виїжджають на виклик з повним запасом
медикаментів», - стверджує він.
Цим,
так званим, реанімобілем добираємося до ужгородського Проспекту. До
диспетчера надійшов дзвінок, що тут підлітки побили літню людину і
втекли. Першою на місце пригоди прибула не «швидка», а міліція, якій
кривдників одразу ж затримати не вдалося. Дикуни втекли. Як розповів
лікар реанімаційної бригади станції «швидкої» Петро Сливка, у побитого
виявився струс мозку, великі пошкодження ока та численні рани на
обличчі. Далі постраждалого повезли до нейротравмпункту обласної
лікарні. Після цього виклику ще раз пересвідчуємося в
неконтрольованості підлітків, таких жорстоких випадків останнім часом
побільшало. Лікарі «швидкої» кажуть, що побиття трапляються через день.
До речі, того ж дня, як нам пізніше розповіли лікарі, трапилося ще одне
побиття. Вночі на кордоні зі Словаччиною побили водія каміону, який від
побоїв втратив пам’ять. Виявляється, черги на кордоні ще й небезпечні
для життя. Шоковані вчинком якихось дикунів, ми повертаємося на станцію
«швидкої», де диспетчер відправляє на порятунок людей іншу бригаду.
Незважаючи
на труднощі, служба «03» залишається вірна своїй роботі, з відчуттям
відповідальності за життя людини прямує на виклики. От якби із
фінансуванням було все гаразд, то на «швидку» б не скаржилися, що вона
не швидка.
Мало
хто знає, що прототип сучасної невідкладної допомоги «народився» саме у
Києві – у 1900 році. Це була станція швидкої медичної допомоги, яка у
своєму розпорядженні мала три кінні карети, придбані за рахунок
благодійницьких пожертвувань громадян, а на роботі значилося вiсiм
лікарів, чотири санітари, три кучери та двірник із кур’єром. Ось така
спадщина і переходила з рук у руки, удосконалювалася, обростала
допоміжними службами, новим обладнанням.
