Для чого б’ютівці йдуть у депутати

7
0

Закарпатець Олександр Кеменяш вибиває державні кошти собі на бізнес за рахунок закарпатських шкіл і лікарень

Торік уряд Тимошенко недофінансував протипаводкову програму «Тиса» на 124 мільйони. І хоч минулорічна липнева стихія дала змогу пересвідчитися, що об’­єкти, які були захищені, не постраждали, хоч Тимошенко на Закарпатті особисто обіцяла стовідсоткове фінансування, – цього року на протипаводковий захист передбачено лише 38 млн грн з 214, які мали бути за програмою, та ще 50 млн мали б надійти зі Стабілізаційного фонду. Про Солотвинський солерудник обласна влада просить уже котрий Кабмін: змилуйтеся, або рятуйте, або віддайте, може хто купить, поки ще є, що купувати. Кожної сесії обласної ради депутати направляють урядовцям звернення цілими пачками – бо бачать проблему, але не в змозі її на місцевому рівні вирішити. На яку ж із цих больових точок області  бодай на словах звернув увагу єдиний від Закарпаття народний депутат – представник фракції Прем’єра Олександр Кеменяш? Чи взагалі хоч якось потурбувався про свій край?

Потурбувався. І саме про свій, буквально зовсім свій, край. А коли ще точніше – про власний бізнес. Бо протипаводковий захист, Солотвино, потреба будувати й ремонтувати школи, лі­карні – для Олександра Михайловича це далеко, складно й клопітно. Тим паче, що є справи нагальніші, бо особисто ближчі. І чому б їх не вирішити коштом державного бюджету? Та й вибори останнім часом не рідкість, того й гляди, залишишся поза фавором по­літичного лідера або й лідер так наґаздує, що виборці його залишать без голосів, отож треба встигнути скористатися можливостями нардепства.

Статус народного депутата  надає можливість уносити пропозиції щодо передбачення фінансування за рахунок коштів Стабілізаційного фонду у 2009 році інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку в Закарпатській області. Бо ж апріорі розуміється, що парламентар добре знає, на що насамперед потрібні кошти і в яких обсягах у його області і що дбатиме він про своїх виборців. Однак пан Кеменяш вирішив попіклуватися передусім про себе. Особливий же цинізм у тому, що на той час уже був ухвалений державний бю­джет, фінансово-економічна криза була не примарою з далеких країн, а реальністю й уже було добре відомо, що уряд не передбачив у бюджеті жодної копійки субвенції на соціально-економічний розвиток регіонів. Кошти, і вкрай мі­ні­мальні, обіцяли знайти тільки в мі­фічному Стабілізаційному фонді – коли вони там з’являться і якщо з’являться взагалі.

 

Хто просить, а хто – працює

 Ще 9 лютого цього року Олександр Михайлович звернувся до голови фракції БЮТ у Верховній Раді Івана Кириленка зі своїми пропозиціями щодо виділення Закарпаттю державних коштів. Усі вони звелися до 4 пропозицій, три з яких стосуються потреб самого нардепа. Зокрема, першим пунк­том Кеменяш поставив «підсилення водопостачання с. Солочин Свалявського району Закарпатської області». Технічна документація для цього, зазначено в листі, виготовлена 2007 року, загальна потреба в коштах – більше 4,4 млн грн, на цей рік Кеменяш просить 3,963 млн. Цікаво, що досі ніякі роботи не виконувалися, натомість ще у своїх пропозиціях щодо державних субвенцій на 2008 рік Кеменяш просив профінансувати це будівництво.

Водопостачання й водовідведення частини с. Солочин (ур. Біласовиця) – другий пункт пропозицій. Секрет у тому, що тут міститься родовище мінеральної води Лужанська (Голубинське родовище). Документація теж виготовлена ще 2007-го, вартість проекту – понад 2 мільйони гривень, Кеменяш просить із бюджету 1,8 млн. Обґрунтовує свої пропозиції «сердечний» депутат так: «Гостра необхідність підсилення водопостачання й здійснення каналізування с. Солочин викликана тим, що на його території розміщуються курортно-санаторні заклади «Квітка Полонини», «Кришталеве джерело», «Сузір’я» та ін.».

Б’ютівець «забув» тільки зазначити, що серед санаторіїв, які забирають воду вище, ніж ті, для яких проектувалася система водопостачання, і «рід­не» Кеменяшу «Кришталеве джерело». Та й інші виросли на цій території не без його «благовоління». От тільки на стіни й меблі в таких закладах бізнесмени знаходять кошти, бо це дозволяє качати гроші одразу, а інфраструктуру намагаються зробити за рахунок держави. А при просторікуваннях про нібито надходження до державного бюджету, які зростуть із побудовою водогону та водовідведення, «забувають» про прибутки у власну кишеню, особливо коли тримають санаторій як мале під­приємство на фіксованому податку, «світять» не всі отримані кошти й ви­плачують зарплати «в конвертах».

Схожа на солочинську ситуація склалася і в Шаяні на Хустщині – кілька останніх років тут теж іде масова забудова санаторно-рекреаційними закладами, які, відповідно, треба постачати водою і забезпечити її відведення. Однак місцева влада не сидить, чекаючи, доки хтось принесе гроші, та ще й за­бравши їх із інших соціальних об’єктів. Як пояснив голова Хустської РДА Володимир Кащук, ця проблема нині одна з першочергових для районної і сільської влади і, щоб її вирішити, постійно працюють у кількох напрямках. Зокрема, акумулюються кошти суб’єктів господарювання, які вже працюють у Шаяні, тих, що тільки будують тут нові заклади, й від продажу земельних ділянок. Уже вдалося близько півмільйона гривень використати на прокладення біль­ше кілометра нового водогону від сверд­ловини до 40-квартирного будинку, розробляється проект нових каналізаційно-очисних споруд. Загалом на вирі­шення «водної» проблеми цього ку­рорт­ного куточка потрібно біля 10 міль­йонів гривень, і, щоб їх знайти, місцева влада активно працює, наполегливо стукає в усі двері.

 

«Не знаєте,  де взяти? Заберіть від інших!»  

 Третя пропозиція партійному чіль­нику від Кеменяша стосується теж рідного йому об’єкта: «Реконструкція напірно-каналізаційного колектора та водопроводу від каналізаційної станції по вул. Головній до КОС (каналізаційно-очисних споруд. – Авт.) м. Свалява». На це нардеп просить більше 650 тисяч із 700 тис. загальної вартості. Все-таки Свалява – епіцентр його бізнесу і гавань від політичних вітрів, які невідомо коли й куди повіють. Та й саме у Сваляві, відомо всім, рідне Кеменяшу, навіть за іменем, підприємство «Алекс», де розливається мінеральна вода.

Лише у четвертій пропозиції від нардепа йдеться про Рахів – «переведення на електроопалення житлових будинків, установ та організацій». На це Кеменяш просить на цей рік 25 млн  грн з необхідних майже 48. При цьому у зверненні немає жодного слова, чому слід переводити весь Рахів саме на електроопалення, а не на інші енергоно­сії, скажімо, відходи деревооброблення, адже саме цей район один із най­більш лісистих. Як пояснення наводиться тільки лист Кеменяшу від мера Рахова. Чи то й там нардеп має якісь бізнесові зацікавлення, чи просто про людське око удає, що його цікавить іще щось, крім себе, коханого.

Відтак на останній сесії обласної ради наприкінці квітня прозвучало, що заради вибивання коштів на Солочин Кеменяш готовий навіть підказати, де їх узяти: не особливо мудруючи, пропонує зняти мільйон гривень із реконструкції підземного водозабору в Минаї, який постачає воду для Ужгорода. Стільки ж – із водозабору в Чинадієві для водопостачання Мукачева, 1,6 млн грн – з будівництва школи у Новоселиці Тячівського району, 1,2 млн – зі спорудження школи у селі Вишка на Великоберезнянщині й стільки ж – із майбутнього акушерсько-гінекологічного корпусу в Іршаві.

Отак з миру «по нитці» – дивись, і облаштується «бідному» нардепу-б’ютівцю курортне село й процвітання бізнесу.

Степан Мар’янович  

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також