Для українців ЄС та Шенген більше благо, ніж для тих, хто вже там живе

10
0

З початком ХХІ століття українці дізналися, що таке віза. Відтоді практично щотижня з’являється ще одна цеглинка у невидимій, але потужній стіні між нами та Європою. Ні введення більше двох років тому безвізового в’їзду до України, ні згода на реадмісію нелегалів, які потрапили до ЄС, не зробили ширшими для нас двері у західний, а отже цивілізований, світ.

 

Міждержавні рішення приймають політики, яких одиниці, а живуть за ними, з дня на день, звичайні люди, яких мільйони.  Як вони – з обох боків кордону в чотирьох сусідніх державах -- Україні, Словаччині, Угорщині та Польщі, оцінюють можливість вільно спілкуватися, їздити до рідні та у справах, як змінилося їхнє життя з приєднанням (крім, звісно, України) до Європейського Союзу  і які очікування від приєднання до Шенгенського простору – вивчалося у соціологічному дослідженні, проведеному на замовлення створеного за ініціативою ЄС Інституту транскордонного співробітництва в Ужгороді.

Як стверджує керівник проекту – голова Асоціації соціологів Закарпаття, кандидат соціологічних наук, доцент УжНУ Петро ТОКАР, про необхідність глибокого дослідження самовідчуття і задоволення можливістю взаємостосунків людей у прикордонних регіонах сусідніх держав, говориться щонайменше останні 20 років. Усі конференції, форуми, присвячені проблемам кордону, транскордонного співробітництва, вивчають взаємини між людьми і прямо чи опосередковано ставили за мету проведення подібного дослідження. Однак через фінансові, організаційні складнощі, необхідність задіяння багатьох інституцій, наукоємність такої роботи, за неї не брався ніхто, навіть у рамках двох держав. Тому проведене наприкінці березня цього року дослідження “Новий східний кордон Європейського Союзу: питання транспарентності, безпеки і транскордонного співробітництва (Польща, Словаччина, Угорщина, Україна)” є безпрецедентним і дає чимало матеріалів для прийняття політичних рішень. У тому числі й як Закарпаття – область на чотирьох кордонах, може інтегруватися до європейських структур, з урахуванням нової ситуації, що склалася на західному кордоні з ЄС.

Метою дослідження було вивчити: як ставляться люди з обох боків кордонів чотирьох держав до існуючої можливості вільно пересуватися, спілкуватися і співпрацювати; наскільки виправдалися їхні очікування щодо членства в ЄС; які перспективи приєднання до Шенгенського правового простору; як працюють прикордонні служби. Крім опитаних  у Закарпатській та Львівській областях, Люблінському, Підкарпатському воєводствах Польщі, Пряшівському та Кошицькому краях Словаччини, Соболч-Сотмар-Берегської, Гайду-Бігарської областей Угорщини громадян, проводилось також вивчення думки 115 експертів -- науковців, прикордонників, митників, політиків, депутатів місцевого самоврядування, інших спеціалістів.

Загалом опитано 712 респондентів з репрезентативною вибіркою за статтю, віком, освітою, соціальним становищем, родом занять. Партнерами дослідження виступили 10   наукових інституцій у Словаччині, Угорщині, Польщі, Фонд розвитку транскордонного співробітництва та спеціальних економічних зон в Ужгороді,   його окремими частинами, зокрема, стосовно українсько-польського кордону, зацікавилися менеджери українсько-канадського проекту “Регіональне врядування та розвиток”. Хоча, на жаль, якраз польські партнери дослідження, зазначає науковець, найменш серйозно поставились до організації опитування. 

Ліпше не буде?

На майже “глобальне” запитання “Як Ви оцінюєте рівень міждержавних (відповідно) польсько-словацько-угорсько- двосторонніх з Україною відносин?” - 64,3% опитаних оптимістично оцінили їх як високий, вищий за середній або середній. Майже така ж оцінка з боку пересічних громадян і рівня транскордонного співробітництва – 60,9%.

Значно обережніша оцінка впливу на розвиток прикордонного співробітництва з Україною вступу Польщі, Словаччини та Угорщини до Європейського Союзу -- 46,7% вважають його позитивним чи скоріше позитивним і майже стільки ж -- 39,1% --  негативним.

Не сприяло поліпшенню контактів українців із сусідами і введення візового режиму. Тим більше, що два роки тому він став одностороннім – ми, наче люди другого сорту, змушені оформляти візи до Польщі, Угорщини, Словаччини, а громадяни цих країн можуть їхати до нас вільно. І якщо ці візи й стали безкоштовними, то перманентно вводяться якісь обмеження –  терміну перебування, зростає кількість документів, необхідних для звернення у консульства, митники та прикордонники вводять додаткові вимоги, наприклад, підтвердження бронювання місць у готелі, наявності певної суми грошового забезпечення, декларування товарів тощо.


Як вплинуло введення візового режиму між Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Україною на рівень життя мешканців прикордонних районів України?

Цікаво, що вступ країн-сусідів до ЄС та приєднання до Шенгену на Україні оцінюють краще, навіть у чотири рази, ніж власне у цих країнах. Очевидно тому, що у нас роками, хоч і без особливої та глибокої конкретики, деталізації на усіх рівнях стверджується: ми прагнемо бути європейською державою, затверджуємо і виконуємо “дорожню карту”, приймаємо відповідні закони, аби хоч якимось боком долучитися до ЄС. Створена міцна ілюзія, що приєднання до цієї формації тієї ж миті автоматично зробить кожного українця багатим, щасливим, вільним, а державу демократичною. Натомість мешканці цих держав, які відчули, що таке бути в ЄС на щоденному побуті своїх родин, особливо вздовж кордону, де економіка впала, ставляться до цього значно песимістичніше.

Який вплив, на Ваш погляд, справить приєднання Польщі, Словаччини, Угорщини до Шенгенської угоди на можливість отримання візи для громадян України? 

Але і закарпатці у цьому сенсі значно різняться від сусідів з Львівщини, їхні оцінки позитиву приєднання втричі нижчі. Очевидно тому, що наш край межує, на відміну від Львівщини, з чотирма державами, у нас більше пунктів пропуску і закарпатці частіше бувають за кордоном. Тим більше, що економічний зиск від цих поїздок чим далі, тим більше втрачається: нині на кордонах 80% -- автомашини з ЄС, пішохідний перехід на українсько-словацькому кордоні Малі Селменці-Велке Слеменці перетинає 97% словаків та лише 3% українців. Сусіди йдуть до нас по дешевші харчі, солодощі, цигарки, спиртне і навіть одяг, маючи можливість, оскільки не потребують віз, і кілька разів “ходити на закупи”. Тоді як мешканці Львівщини навпаки, прямують до Польщі для купівлі тих самих продуктів харчування, оскільки, особливо м`ясопродукти, там дешевші.

Крім того, можливо, це частково пов’язано з тим, що візи до Польщі отримати простіше (хоча це не вивчалося під час соціологічного опитування).

До того ж, із країн, де проводилося дослідження, тільки Польща широко запрошує українців до себе на легальне працевлаштування. І кількість таких вакансій, у тому числі висококваліфікованих, зокрема навіть медичних, незабаром зростатиме. Це пов’язано не лише з тим, що поляки подалися в інші європейські країни, де вищі зарплати, а вони, як мешканці ЄС, мають можливість там працювати, але і з підготовкою до Євро-2012.    

 Очевидно тому мешканці Львівщини і більш оптимістично дивляться на приєднання сусідніх держав до Шенгенського простору. Ментально це сприймається як ще одна ланка просування до “цивілізованого життя”, яким видається воно у Європі. Можливо на це впливає і бачення сусідів-поляків – 57,2% з них вважають, що вступ до Шенгену справить позитивний або скоріше позитивний вплив на можливість отримання візи для громадян України. Так чи інакше, але втричі більше львів’ян ніж закарпатців – 49,5% проти 16,9% вважають, що отримувати візи українським громадянам до сусідніх країн буде легше. Тоді як у Підкарпатському воєводстві Польщі таких оптимістів 13,6 %, у Соболч-Сотмар-Берегській області -- 10,5 %, районі Вашарошнамень (Угорщина) -- 6,1 % та практично немає оптимістів серед словаків.

Більш схильні до думки, що візи українцям отримати буде легше – жінки, молоді люди і ті, хто має нижчий рівень освіти. Воістину – знання породжують песимізм. Проте цікаво, що серед опитаних ті, хто працює на кордоні – митники, прикордонники, працівники допоміжних служб вітають запровадження європейських стандартів. Зрозуміло, що вони лише “за” облаштування своїх, власне, робочих місць, налагодження сервісу, тим більше, що робиться це майже повністю за кошти ЄС. Зокрема, на цей рік для укріплення українського кордону із Заходом виділено сотні мільярдів євро. При цьому ставляться вимоги і до підвищення зарплат працівників цих структур. Але, припускає автор дослідження, такий високий рівень схвалення пожорстокішання режиму перетинання кордону має й ще одну причину: багато з тих, хто працює на кордоні, вважають, що чим суворіші будуть правила – тим більші хабарі можна буде отримувати за їх порушення. 

Кордон новий – проблеми старі

Нині оцінка населенням роботи працівників цих структур дуже тривожна. Лише 35,1 % розцінюють рівень роботи консульських служб Угорщини, Словаччини та Польщі як добрий та високий, трохи менше опитаних – 30,4 % схвалюють роботу прикордонної поліції та 32,9% -- митної служби. А більша половина опитаних -- 52,8 % дали негативну оцінку прикордонній поліції і 54,9% -- митникам. Їхніх українських колег респонденти оцінили ще нижче – 60,6% вважають, що наші прикордонники та митники працюють незадовільно чи посередньо. Причому серед молоді (до 30 років) утричі більше незадоволених, у порівнянні з літніми людьми (23,1% до 8,2%).

Серед недоліків у роботі прикордонної служби Польщі, Словаччини, Угорщини 26,7% відсотка  опитаних назвали забюрократизованість, 15,6% – недостатній рівень матеріально-технічного облаштування кордонів, 19,9% – корупцію серед їх працівників і майже третина -- 27,2% відзначили недостатній рівень культури обслуговування. Кожен десятий не відповів на це запитання. Ще жорсткіша оцінка українських прикордонників: якщо забюрократизованість відмітили 19,5 % та 18,9 % – відзначили недостатній рівень матеріально-технічного облаштування кордонів, то більше третини -- 37,3% -- корупцію, а 15,8% – недостатній рівень культури обслуговування; 8,5 % – вказали на інші причини і майже усі респонденти відповіли на це питання, що засвідчує: в усіх склалося однозначно негативне ставлення. Не кращі «показники» й роботи українських митників.

Схожа схема контрастів і у визначенні респондентами недоліків у роботі консульських служб Польщі, Словаччини та Угорщини відносно України, зокрема, корупція серед представників цих українських установ більш ніж удвічі вища за сусідів (8,4 % до 20,1%).

Відповіді на запитання “Що треба зробити для поліпшення роботи консульської та прикордонної служб Польщі, Словаччини, Угорщини? та України” розподілилися таким чином: треба збільшити відрахування на облаштування кордону за євростандартом – 22,9%, поліпшити культуру обслуговування – 26,9 %. Третина вказали на необхідність рішуче боротися з корупцією серед їх працівників та поліпшити  консульське обслуговування – 18,8 %.

 

Щоб межа не переросла у стіну

Можливо, на момент опитування українці ще не надто чітко розуміли, що з приєднанням до Шенгену навіть до Угорщини, Словаччини та Польщі потрібні будуть шенгенські візи, які вже не будуть безкоштовними і отримати їх буде ще складніше, ніж нині національні візи до цих сусідніх з нами держав. Тим більше, навесні деякий час діяла формула, за якою тим, хто має, наприклад, угорську візу, можна було їхати до Словаччини і навпаки. У той час преса активно повідомляла про підготовку до підписання угоди про спрощення візового режиму для українців, зокрема, безкоштовні багаторазові візи для багатьох категорій громадян – пенсіонерів, студентів, дітей, журналістів, підприємців, спортсменів тощо.

І хоча наприкінці весни угоду таки підписали, але досі вона не почала діяти і останнім часом мало не ультимативно ЄС від України у цьому зв’язку вимагає скасувати в’їзні візи для болгар та румун.

Один з позитивів того, що з першого січня наступного року кордон Шенгену стане кордоном з Україною – тільки запровадження малого прикордонного руху (МПР) для жителів прикордонних територій. Першу угоду вже підписано минулого місяця з Угорщиною. Поки що немає повідомлень про успіх переговорів щодо аналогічних угод зі Словаччиною та Польщею. І не факт, що вони будуть менш ліберальними, адже усі нюанси узгоджуються у двосторонньому режимі, ЄС тільки з принципових питань дає або не дає згоду, хоча саме на Брюссель, його вимоги, і кивають щоразу партнери України. Петро Токар, який кілька років був на дипломатичній службі у посольстві України в Словаччині, стверджує, що ця країна останньою і найважче піде на запровадження МПР.

Подобаються нам чи ні нові правила перетину кордону – щонайменше з нового року вони стануть реальністю і мусимо до них прилаштовуватися. Кордон – це завжди конфлікт, який позначається на долях людей, що за місцем життя чи родом занять з ним пов’язані і для того, щоб він не став стіною між Європою і Україною, треба його вивчати і завчасно регулювати.

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також