Коли поставив перед собою завдання підсумувати виступи «Закарпаття» у першій частині сезону 2009/2010, не повважав, що воно виявиться таким складним. Та згодом, коли після вляглися пристрасті, зрозумів — інакше й бути не може, бо ж доводиться керуватися непоєднуваним — розумом й емоціями.
Для початку відштовхнімося від сухих цифр: зіграно 16 матчів, у яких здобути 3 перемоги та одна нічия, натомість у пасиві аж 12 фіаско. У підсумку — 10 очок і передостання сходинка в турнірі. Виходить, що слова керманича колективу Ігоря Гамули й клубних очільників розходяться з результатом: продовжити вірити в обіцянку закріпитися в прем’єр-лізі наразі не просто.
…В українській еліті нас зустрічали із відвертим скептицизмом. "Команда-ліфт", "команда одного сезону", врешті, колективом, якому зі своєю інфраструктурою не місце у класі найсильніших, — якими лиш
штампами не називали фахівці та уболівальники ужгородський ФК. І якось не сприймалися всерйоз висловлювання Ігоря Гамули. Тренер сказав: "У прем’єр-лізі ми всерйоз і надовго". "Відбиватися" від атак опонентів закарпатські фанати спробували одним аргументом, мовляв, усе на свої місця розставлять футбольні поєдинки.
Проте розпочало "Закарпаття" гірше й не напишеш: п’ять стартових поразок поспіль. Відверто зізнаюся, за день до першого здобуття очок, зустрічі з "Арсеналом", один із найкращих спортивних журналістів країни з газети "Команда" у приватній розмові зі мною поставив смертельний діагноз ужгородцям. Перебуваючи під шаленим тиском постійних програшів не мав аргументів парирувати. І тільки після 2:1 на нашу користь з київськими "арсеналівцями" переконав себе — висновок колеги, хвала Богу, передчасний. Ще більше впевненості додалося за тиждень після вояжу у столицю до "Оболоні". Гол Сергія Давидова разом із відмінною грою воротаря Дмитра Бабенка, який окрім кількох суперсейвів ще й пенальті відбив, принесли нам другу поспіль перемогу. Ура! Нарешті ми на коні! Скептики принишкли, голови фанатів "Закарпаття" навпаки, піднялися. Та що було далі… Суцільний жах. "Дніпро", "Карпати", "Чорноморець" — фіаско за фіаско. Звісно, згадаймо й те, що в Одесі нас відверто засудили (під тиском головного арбітра лайнсмен змінив своє рішення і зарахував гол забитий господарями з офсайду). А у Львові нам не пощастило (як інакше охрестити гол у ворота ужгородців на 93 хвилині?). Проте професіоналів це, ще б пак, не може виправдовувати.
Надовго запам’ятаємо нічию з "Шахтарем" і розгромну перемогу над "Кривбасом". Інша справа, що проколи в матчах з "Металургом" із Запоріжжя, "Таврією", "Іллічівцем", "Ворсклою" теж незабуті. Мабуть, багатьох з нас дивувала велика плинність кадрів під орудою Ігоря Гамули. Упродовж сезону, відігравши кілька матчів табір команди залишали Кучіс, Калініченко, Прокопченко, Коваль, Бурдулі, Ільчишин, Рижих, Мазяр, Ситник. На їх місце приходили Леандро, Зотов, Гомес, Трішовіч, Ксьонз, Біто, Андронік. Тренер пояснює це просто: ті, на кого покладалися великі сподівання не виправдали надії, тож доводилось шукати їм заміни. Логічно, правда? А ось щодо, власне, дій футболістів на полі, то часто виникало чимало запитань стосовно прийняття рішень. Ті ж Гомес з Микуляком і Трішовічем, лідери колективу, не змогли стабільно пройти всю дистанцію. Наслідки для команди у кількох таких зустрічах були не радісними. Ми радіємо за Олександра Чижевського, який тиждень тому у Полтаві провів 400-ий матч в кар’єрі. Той же Олександр Артьоменко, після феноменального старту здав настільки, що догравав сезон у молодіжному складі. Далеко в тил відійшов кращий бомбардир минулого сезону Чарлес Невуче. На місце одного з улюбленців публіки відразу вписався Леандро. Легіонер з Бразилії, перехрещений закарпатцями на Льоньку, надупевнено грав на лівому фланзі. А, певно, найкращим у складі став Сергій Давидов.
Цей форвард, окрім голів "Оболоні", "Арсеналу", зароблених пенальті запам’ятався ще й шаленою самовіддачею у кожному матчі.
То на яку оцінку напрацювали ужгородці? Авжеж незадовільну. Найперше через провалене закінчення.
Цей бал поставлений раціо, інакше — розумом. А що скаже душа вболівальника? Я далекий від спроб вихваляти колектив, навіть попри те, що він мені небайдужий. Бо, відверто, із таким підбором виконавців наш ФК уже повинен бути в першій одинадцятці. Натомість пасемо задніх. Та не погоджуся із закидами на адресу "Закарпаття", мовляв, команда дістала по заслугам. Ні. Ми мали частіше брати очки. Кількараз нас відверто засуджували, а подеколи бракувало посмішки фортуни. Колектив грав у футбол, а не відбував номер на полі, уболівальники бачили зв’язність у діях підопічних Ігоря Гамули. Ми ледь не всіх позаду, проте є прогрес, якого не було давно. І така констатація дозволяє покладати великі надії на наступну частину чемпіонату. Розпочинаємо її 27 лютого матчем проти донецького "Металурга" в Ужгороді, закінчимо 9 травня на виїзді з "Кривбасом". У чотирнадцяти зустрічах, з яких всім удома, "Закарпаття"
намагатиметься реалізувати мрію уболівальників. Вірте, залишитися у прем’єр-лізі реально. Принаймні так підказує серце фаната. Бо скільки ж можна поневірятися між футбольними ешелонами!?.
