Стрітрейсинг (в перекладі з англійської «вуличні гонки») — з’явився в Ужгороді, як в принципі і в усій Україні, не так давно. До цього часу, за шаленими водіями на «крутих» авто ми могли спостерігати хіба що у голлівудських фільмах. Що, в принципі, й не дивно, адже Америка — батьківщина сучасного стрітрейсінгу.
Однак саме після виходу на екрани однієї з таких кінострічок, а саме культового для справжніх поціновувачів автомобілів «Форсажу», в Україні почався справжній «стрітерйсінговий» бум. Дещо пізніше, але дійшов він і до міста над Ужем, де нині напівофіційно функціонує Ужгородський клуб любителів стрітрейсінгу. З його представником (назвемо його Дмитром) і зустрівся кореспондент «Старого Замку «Паланку»
Одразу розчарую тих, хто після слова «вуличні гонки» уже встиг собі уявити машини, які серед білого дня несуться із шаленою швидкістю, приміром, по проспекту «Свободи» порушуючи всі можливі і не можливі правила дорожнього руху. Незважаючи на свій не зовсім легальний статус, стрітрейсери дуже серйозно відносяться до таких понять як безпека руху, а, відповідно, і безпеки самих водіїв.
Стрітрейтинг у світі вже давно називають спортом, просто у різних країнах до нього по-різному ставляться. Україна, звичайно ж, відноситься до тих, які так і не визнали «стрітресинг» на офіційному рівні (що зробили , приміром, у тій же Москві, де для стрітрейсерів виділили дорогу загального користування, на якій вони після 23:00 проводять змагання). Дмитро стверджує, що вони так само готові обмежити себе офіційними рамками і неодноразово зверталися до ужгородської влади з проханням виділити їм дорогу для заїздів. Зверталися і до керівництва аеропорту (у світі побутує практика проведення гонок на взлітіх смугах), однак позитивної відповіді як від одних, так і від інших так і не отримали. «Що говорити про «вуличні гонки», якщо автоспорт у в цілому в нашій державі практично не розвивається, — каже Дмитро. — В Ужгороді дещо розвинутий картинг. І ви нерідко зможете побачити членів нашого клубу, які ганяють на картах у Боздошському парку і, до речі, показують непогані результати. Тобто стрітрейсери — це не лише лихачі, які керують автомобілем лише для того, щоб показати, як вони вміють «літати» на дорогах. Це в першу чергу люди, які люблять машини, захоплюються автоспортом і, якби була така можливість, залюбки б перейшли у легальне професійне русло. У сусідній Угорщині проводяться 3-денні фестивалі стрітрейсерів, куди з’їжджається половина Європи. На цей період перекриваються дороги загального користування. У нас же це майже нереально зробити»
Усе вищенаведене змушує ужгородських «стрітрейсерів» самим вибирати собі «траси» для змагань. Однак, як вони переконують, робиться це дуже скрупульозно, враховуються усі «за» і «проти», вибираються «просілкові» дороги, де пізньої пори немає інших автомобілів чи випадкових перехожих. Організацією заїзду займається одразу кілька людей, кожен з яких виконує обумовлену роль. Самі ж водії несуть сувору відповідальність за технічний стан автомобіля, перевіряються на тверезість тощо. «У нас насправді надвисока система організації гонок, якої, подекуди, немає навіть на легальних змаганнях», — переконує Дмитро. — За час проведення гонок у нас не трапилося жодного ДТП, вже не кажучи про травмування чи щось подібне.
Однак незважаючи на всю організацію, «стрітрейсери» залишаються поза законом, принаймні, для працівників ДАІ. На питання про відносини з останніми стрітрейсери сумно посміхаються. «Одна справа, коли ти порушуєш правила дорожнього руху і сплачуєш за це штраф, — каже Дмитро. — Зовсім інше, коли тебе безпричинно зупиняють лише тому, що знають що ти «стрітрейсер». Бували випадки, коли нас цілими групами забирали до міськвідділу міліції при цьому не давши жодного пояснення причин затримання. Ми ж тоді навіть гонок не проводили».
Стрітрейсинг — це не лише гонки на швидкість, як дехто собі може подумати. Насправді він включає в себе декілька видів. Хоча найпопулярнішим звичайно ж є так званий «драг-рейсинг», коли дві машини змагаються наввипередки на відстань 402 метри (1/4 милі). Тут справді грає велику роль потужність автомобіля, об’єм двигуна, вага тощо. За цими параметрами авто поділяють на класи і проводять між ними змагання.
«Великою популярності нині набуває такий вид як «Квест». Це дуже цікаві гонки де потужність авто не має значення. Натомість, на перший план виходить знання міста, його історії. Розгадуючи різноманітні завдання та ребуси, учасники повинні добратися до певної контрольної точки в місті. Цей вид взагалі не несе жодної небезпеки і на змагання люди приїжджають цілими сім’ями», — каже Дмитро. Проводять ужгородські стрітрейсери і змагання зі «Слалому», коли на великому майданчику виставляються фішки і водії на швидкість їх об’їжджають. Тут вже насправді велику роль грає водійська майстерність.
«Чи проводите заїзди на гроші?», — запитую у Дмитра. Той у свою чергу переконує, що в Ужгородському клубі це не дуже прийнято. Єдине, якщо двоє гонщиків хочуть додати до змагання ще більшого азарту та адреналіну, то можуть між собі бою домовитися про парі.
Однак «Стрітрейсинг» це знову ж таки не лише гонки і швидкість, але й те, що в «автомобільному народі» називається «тюнінгом» і «стайлингом», тобто переробка і довершення автомобіля до певних швидкісних чи візуальних характеристик. У цій сфері сьогодні помітний відчутний прогрес і на вулицях міста ми доволі часто можемо побачити автомобілі із фірмовими спойлерами, бамперами тощо. За словами Дмитра, ставити фірмові «додатки» до машин у нас уже навчилися, щоправда власні, наші автомобільні майстри ще не вміють, оскільки це дуже дорогий і трудомісткий процес. Те ж саме і з довершенням швидкісних характеристик авто. Машини нашого (читай СНГ-івскього) автопрому вже нині можна вдосконалювати, як то кажуть, до дуже високих стандартів, оскільки наші майстри вже давно мають з ними справу. Що ж до закордонних авто, то тут дещо важче в першу чергу через вартість «тюнінгу», який обійдеться не в одну тисячу доларів.
Сьогодні в Ужгородський клуб стрітрейсерів налічує більше 30-ти членів. За словами Дмитра це люди різного соціального статусу — від студентів до держслужбовців. Усі вони об’єднані єдиною любов’ю до автомобілів і всього що з ними пов’язано. «Не треба до нас ставитися як до безголових лихачів у яких єдина мета — порушувати правила дорожнього руху, — каже Дмитро. — Ми в першу чергу хочемо займатися автомобільним спортом і, сподіваємося, колись у нас буде така можливість робити це цілком офіційно»
