Нині видавці нечасто переймаються, як впливає книга на дитячу психіку. Аби лише тираж та гроші. Вперше в Україні з цього приводу зібралися відомі дитячі письменники світу, видавці, науковці. Симпозіум відбувся у Львові, і взяла в ньому участь і закарпатська письменниця Галина МАЛИК. Але найбільш цікавою і емоційно насиченою письменниця вважає зустріч із дитячим психотерапевтом Беатрікс Бертші-Вебер...
Нині видавці нечасто переймаються, як впливає книга на дитячу психіку. Аби лише тираж та гроші. Вперше в Україні з цього приводу зібралися відомі дитячі письменники світу, видавці, науковці. Симпозіум відбувся у Львові, і взяла в ньому участь і закарпатська письменниця Галина МАЛИК. Але найбільш цікавою і емоційно насиченою письменниця вважає зустріч із дитячим психотерапевтом Беатрікс Бертші-Вебер...
— Галино Миколаївно, що таке добре і що таке погано в сучасній дитячій літературі в Україні?
— Наша література для дітей щойно вчиться ходити. Цицьку вона вже покинула, але до твердої їжі ще не готова. А якщо всерйоз, то українських письменників, які пишуть для дітей як молодшого, так і юнацького віку, — на жаль, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тому й кинулися наші видавці випускати літературу перекладну - крім Гаррі Потера, в основному європейську. Але й серед цих книжок домінує класика, а не сучасна література. Це не дуже добре, а вірніше, дуже погано. Тому що чужа ментальність не може відповісти на силу-силенну запитань, які виникають у дитини української. Інше світосприйняття, інша психічна організація не можуть вирішити проблем, які постають перед нашими дітьми. Хоча, звичайно, загальнолюдські цінності, які пропагує і культивує світова література - чи то для дітей, чи то для дорослих, залишаються незмінними.
— У кожній справі є свої неписані закони. Яких помилок не можна припускатися дитячому письменнику?
— Орфографічних... Жартую, звичайно. Жодних помилок у роботі письменника не повинно бути. Але, звичайно, головне, щоб не було морально-етичних. Знаєте, на "круглому столі", який відбувся в рамках Львівського симпозіуму, пролунала думка про те, що літератури для дітей, як такої, просто не існує. Є література. А вже всередині її кожен вибирає собі, що читати, і дитина, — так само, як будь-який інший споживач літературного продукту. Я думаю, така думка має право на існування у тому сенсі, що морально-етичний кодекс для всіх
письменників — один, їх робота відрізняється лише методами, засобами, арсеналом прийомів і різним
інструментарієм. Ну, а якщо згадати відомий вислів про те, що література для дітей повинна бути цікавою і для дорослого читача - взагалі нема про що сперечатися.
— Галино Миколаївно, ви залюбки переклали Хармса, який колись казав: "Мене цікавлять тільки нісенітниці". Вас теж цікавлять абсурдні ситуації, характери. Які події чи моменти сьогодення вважаєте найбільш абсурдними?
— На наші абсурдні моменти не вистачило б і десятьох Хармсів. Давайте домовимося: про політику - ні слова...
— Якщо б можливо створити збірний символ вашої творчості, як би мав виглядати цей герой, який грає за збірну під назвою "Книжки Галини Малик"?
— Як звичайний ужгородський школяр, метикуватий і не завжди слухняний, але завжди готовий зробити щось хороше, за яким ходять усі дворові собаки.
— Ваші герої Бібл-Бабл та Клюбик дружать уже 777 років, 7 місяців і 7 днів. Розкажіть про своїх друзів, хто вам цікавий як письменник або як людина. Чи маєте давніх друзів, з якими спілкуєтеся "вже 777 років"?
— Уже "777" років, я не мислю свого життя без Надії Панчук, яка для мене була і є орієнтиром на дуже багатьох життєвих роздоріжжях. Вважаю це подарунком долі. Надя для мене завжди нова і цікава, вона мій перший критик і натхненник, і навіть деякою мірою Провидиця. Так вона напророкувала мені дуже багато речей, які потім збулися.
З Одаркою Сопко (Долгош) я знайома трохи менше — "776" років, але так само мене приваблюють її людські і творчі якості, неординарне світосприйняття, невичерпна енергія, якою вона запалює оточуючих, її принциповість і наявність отого морального стержня, який робить людину особистістю.
Дуже люблю родину Гаврошів - Оксанку, Сашка і Даню. Вони всі талановиті люди. Не вистачає мені спілкування з Феліксом Кривіним, хоч претендувати на звання друга я не смію... Швидше за все він є для мене Взірцем, Вчителем, Наставником.
Я так серйозно взялася аналізувати, але бачу, що всіх назвати тут просто неможливо. Особливо, якщо врахувати, що відбулося багато знайомств з людьми, яких я знала лише по їхній творчості. І для себе я виявила, що образ, який ти собі уявляв, читаючи твори письменника, дуже мало відрізняється від живої людини. Так сталося, наприклад, з Андрієм Усачовим, російським письменником, поетом, сценаристом. Я перекладала його твори ще років 15 тому. А в цьому році на Міжнародному дитячому фестивалі в Артеці познайомилася з ним.
— Ви багато їздите по бібліотеках? Які вони зараз — у великих містах та селах? Якими є маленькі читачі в нашій країні?
— Бібліотек я бачу справді багато. І якщо в містах становище з дитячою книжкою ще так-сяк вирівнюється, то в селах, районах воно просто жахливе.
Ви питали про абсурд. Хіба це не абсурд, коли віце-прем`єр Табачник бере гроші з програми, яка зараз зветься „Книга України", і яка створена для того, аби видати кращі книжки, в т.ч. і для дітей, — і видає якісь дорогущі і не потрібні нікому, крім нього, клясерні альбоми? В той час, коли в бібліотеках немає КНИЖОК ДЛЯ ДІТЕЙ!
Я не забуду дівчинку, яка на книжковій виставці в тому ж Артеку стояла перед стендом з книжками, які привезли туди видавництва, і сама до себе промовляла: "Чому таких книжок немає в нашому селі?". Оце і є відповідь на ваше останнє запитання. Додам, що під час проведення фестивалю в Артеці відпочивали діти-сироти та діти з неповних та малозабезпечених родин з усієї України.
— Чи багато у Галини Малик було дитячих пригод? Які найбільш відчайдушні вчинки ви скоїли в дитинстві?
— Були, були... І не всіма я можу пишатися... А відчайдушний? їхали ми з мамою з бабусиного села додому. Мені було років з п`ять. Автобуси в ті часи їздили відомо як — раз на день. До міста - 50 кілометрів, мамі завтра на роботу, поїхати сьогодні вкрай необхідно. Вийшли ми на зупинку. Чую — у кущах щось нявчить. Поки дорослі там собі щось говорили, я — до кущів. Хтось викинув п`ятеро маленьких кошенят — виніс за село і залишив. Я беру тих кошенят і зі сльозами - до мами: беремо з собою. Мама оніміла. Але з досвіду знає - я не поступлюся, нічого й пробувати. Тоді виникає план: йдемо по хатах і прилаштовуємо кошенят. Я ставала на поріг кожної хати і слізно просила: „Тьотю, візьміть кошенятко! Воно вам миШей ловитиме!". Усі кошенята були прилаштовані, мама трималася за серце, але на автобус ми встигли.
— Ваші діти підкидали вам кумедні історії для власних сюжетів?
— Й історії, і теми. Наприклад, пригоди дівчинки Алі, яка не доробляла своїх справ до кінця, були написані з прямою метою - показати моїй старшій доньці, як недобре кидати недоробленою свою справу.
— У ваших творах дуже багато впізнаваних героїв. Чи вже маєте на прикметі нових?
— Гадаю, ви натякаєте в основному на негативних? На жаль, є. Життя підкидає нові й нові типажі, такі колоритні, аж руки чешуться. Чого вартий, наприклад, один Шуфрич?! Та цілої епопеї! Але й у довкололітературних пісочницях можна накопати навіть дитячою лопаточкою такого!..
