Надмірна прискіпливість Тимошенко до роботи голів обладміністрацій, схоже, спричинена зовсім не прагненням забезпечити системність розвитку регіонів. Просто рано чи пізно нинішньому уряду все ж прийдеться звітувати за (не)виконану роботу. Тому Юлія Володимирівна стрімголов намагається перекласти відповідальність за власні прорахунки на своїх найближчих конкурентів.
В Україні популізм став уже державною політикою. Як результат, інфляція за перші п’ять місяців склала більше 14%. Але прем’єрка особливо не комплексує з приводу такого стрімкого зростання цін, адже, судячи з усього, розраховує спихнути частину провини на обласні адмінінстрації, а разом – і на Президента (як це вона робила дотепер). Поряд з тим, Юлія Володимирівна ніколи не приховувала свого бажання позбавити главу держави губернаторської опори. Ось вам і чергова лінія фронту...
Відлуння «проффесора»
Ідею прибрати собі до рук головний важіль впливу на місцях виношував ще Віктор Янукович, прагнучи перепідпорядкувати губернаторів безпосередньо прем’єру. Посилаючись на конституційні зміни, за якими уряду віддавались повноваження представляти на розгляд главі держави керівників обласних і районних адміністрацій, регіонал намагався замінити частину «помаранчевих» голів ОДА на «антикризовиків». Та Віктору Федоровичу не вистачило на це ані часу, ані натхнення. Тим більше, Президент навіть у тій складній ситуації досить жорстко відсікав будь-які спроби позбавити його права призначати і звільняти голів місцевих адміністрацій. Віктор Ющенко чудово розумів: якщо Партія регіонів отримає контроль ще й над місцевою владою, то загроза узурпації перетвориться з політичної страшилки на реальність. Напередодні президентських перегонів Тимошенко вирішила піти тим самим «непевним» шляхом і, судячи з усього, ризикує натрапити на ті ж граблі.
Уперше претензію на те, щоб визначати кадрову політику на місцях, Тимошенко відкрито висловила у квітні. Під час «Години запитань до уряду» вона повідомила, що вимагатиме від Президента звільнити обласних керівників, призначених без узгодження з нею. «За наполяганням депутатів, я подам подання про їхнє звільнення», – сказала ЮВТ з трибуни Верховної Ради, аргументувавши рішення ймовірною профнепридатністю регіональних керівників.
Відповідь Секретаріату була миттєвою. «Прем’єр-міністр України добре знайома із законодавством і знає, що згідно зі статтею 118 Конституції України, голів місцевих державних адміністрацій призначає і звільняє Президент України за поданням Кабінету Міністрів України. Однак це не означає, що упереджене ставлення окремих чиновників Кабінету Міністрів і депутатів повинно стати причиною звільнення губернаторів», – повідомив заступник глави Секретаріату Президента Роман Безсмертний.
Однак, прем’єрка стояла на своєму. Наприкінці квітня, коли вона від провокування конфліктів перейшла до прямого протистояння Президенту, горезвісний Портнов оголосив: БЮТ звернеться до Конституційного суду щодо правомірності 10 указів глави держави, які начебто наділяють його надмірними повноваженнями. «Ми оскаржуємо указ, яким Президент надав собі право призначати в.о. голів районних та обладміністрацій. Ми ставимо під сумнів усі його кадрові призначення щодо голів районів та областей, які були зроблені без подання прем’єр-міністра», – сказав депутат. Відтак, Тимошенко і Ко прагнули просто створити прецедент, який потім дозволив би оскаржувати невигідні їм кадрові рішення гаранта. Більше того, рішення КСУ може поставити під сумнів законність дій Президента, і це може позначитися на його політичній кар’єрі.
Тоді ще Тимошенко плекала надії на прем’єрську республіку і прагнула повністю продублювати повноваження Ющенка, тож постійно шукала привід взяти контроль над керівниками областей.
У пошуках винних…
Але постійно наштовхуючись на міцний президентський редут, ЮВТ почала по трохи відмовлятись від цієї ідеї. Натомість вона сподівалась перекласти на обладміністрації частину відповідальність за цілісну економічну ситуацію в країні.
Тому в пік зростання цін голова Кабміну фактично мертвою хваткою насіла на губернаторів з бурхливою критикою. «За нашими даними, на жаль, керівники ОДА є складовою частиною саботажу боротьби з інфляцією. Не робиться нічого, навпаки – саботується те, що робить уряд, – зазначила Тимошенко. – Достатньо. Терпіли чотири місяці, сьогодні цьому поставимо крапку. Сьогодні будуть заслухані керівники ОДА, і якщо будуть незрозумілі відповіді, то, я думаю, уряд буде радитися і приймати необхідні рішення», – заявила Тимошенко уже 14 травня.
Більшість обласних керівників були відкрито спантеличені такою позицією прем’єра. Так, Віра Ульянченко, голова Київської обладміністрації, ще напередодні заявила, що звільнення губернаторів – не метод приборкання інфляції. «Люди втомилися від подібних речей, і я не думаю, що жителям тієї чи іншої області стане краще, якщо звільнять одного губернатора і призначать іншого. Це не вирішить проблем». За даними Мінекономіки, у І-му кварталі інфляція в усіх регіонах була приблизно однакова – від 8 % у Закарпатській області до 11 % в Одеській. Тобто різниця якщо і є, то зовсім невелика. Водночас, зазначив голова львівської обладміністрації Микола Кміть, якби інфляція і залежала від губернаторів, обов’язково знайшлося би двоє-троє чиновників, яким би вдалося зупинити цінову лавину.
Дежавю
Місяць потому ситуація з абсолютною точністю нагадує попередні – квітнево-травневі - «виклики на килим», та й головний привід банальний – інфляція. Цього разу для публічного побиття обрано п’ять регіонів України, керівники яких не запропонували «правильної політики». «Сьогодні, я сподіваюся, ми послухаємо їхні доповіді і зрозуміємо, в чому уряд може ще допомогти цим регіонам», – заявила Юлія Тимошенко на прес-конференції в середу.
Регіонів такі звинувачення в черговий раз здивували. «Треба вміти брати на себе відповідальність. А перекладати її на губернаторів – це не нова справа», – каже Юрій Чижмарь, голова Тернопільської ОДА, який ще місяць тому був одним із головних «саботажників». Він переконаний, що саме Кабмін і Нацбанк мають максимум повноважень для регулювання ключових процесів ціноутворення. Такої ж думки і губернатор Рівненщини Віктор Матчук. За його словами, «вплив місцевих адміністрацій на інфляційні процеси – мінімальний. Не обласна державна адміністрація встановлює квоти на ввіз і вивіз товарів, ввізне мито і ставки акцизів, не вона контролює роботу Антимонопольного комітету, держінспекції з цін, і не вона приймає рішення про виплату по 1000 гривень вкладникам Ощадбанку». Крім того, додає Матчук, ті механізми боротьби з інфляцією, які пропонує сьогодні Кабмін, носять виключно адміністративний характер і абсолютно не сприймаються ні місцевими чиновниками, ні бізнесом, ні людьми. Такі заходи можуть тільки призвести до того, що з полиць магазинів зникне частина товарів. «Механізми, які пропонуються сьогодні, є зовсім недоречними. Сьогоднішня Україна вимагає ринкових механізмів регулювання. Це значно важче. Це вимагає злагодженої діяльності всіх гілок влади і залучення кваліфікованих спеціалістів. Але це єдиний правильний шлях». Поряд з тим, уряд не особливо то і поспішає на допомогу губернаторам. Вказуючи на незадовільність їхньої роботи, Кабмін своїми постановами щоразу обмежує можливість обласних адміністрацій хоч якось впливати на ситуацію.
Таки має рацію народне прислів’я про дзеркало – нарікати на нього не варто, краще з обличчям щось зробити. Не нарікатиме ж на поганих робочих директор суперсучасного заводу. Закони управління для всіх однакові. Насправді, голови обласних державних адміністрацій можуть лише частково впливати на інфляційні процеси – обмежити цінові націнки та стелю рентабельності для деяких підприємств, – нагадує старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Ґазізуллін. Але, каже експерт, сфера їх повноважень обмежена Законом «Про ціни». «Тому, – пояснює він, – каральна позиція уряду по відношенню до губернаторів за незадовільні показники інфляції в деяких регіонах є не зовсім коректною». При цьому, якщо мова йде про області, в яких немає конкуренції на певні товари, і виробники дозволяють собі завищувати ціни на них, контроль за цим – вже сфера повноважень Антимонопольного Комітету, а не голів облдержадміністрацій, додає Газізуллін.
Кінець перемир’я
Утім, Юлія Володимирівна таки не втрималась, написала… листа до гаранта. У документі, надісланому в середу ввечері (18 травня), знову стирчать «вуха» справжніх намірів прем’єрки. Зокрема, заявляє про порушення вимог Конституції та законів під час призначення чи звільнення з посад голів місцевих адміністрацій. А щоб напевне переконати главу держави у його неправоті, вона називає цифру всіх нормативних актів Президента з цього питання і вказує на їх «юридичний дефект». Провокація? Ще б пак. Навіть якщо не зважати на епістолярну форму викладення.
Отже, все стало на свої місця. Тимошенко продовжує боротьбу із своїм головним конкурентом, а розмови про інфляцію є хіба що «приповідкою». Тож тимчасове перемир’я, схоже на те, виявиться зовсім нетривалим…
