згадує Микола Роглєв, мер Мукачева з 1979 по 1991 роки, якому виповнюється 70 літ
Коли маленькому Ми-колці ще не виповни-лося й 7-ми років, він пішов у перший клас початкової школи, дві будівлі якої знаходилися біля Росвигівської церкви. «У школу я не хотів йти, – згадує тепер Микола Роглєв, – боявся, що мене, як і сусідських хлопців-переростків, лупцюватимуть батьки за погані оцінки. Думав, що вчитися дуже важко. Тоді мати взяла мене за руку і повела до школи. А там уже побачив, що це не так уже й страшно».
Роки навчання
Він народився у грудні 1939 року в родині болгарина-овочівника, який проживав у селі Росвигово на березі Латориці. Пізніше, у 1946-му, його батько Йосиф придбав в одного єврея будинок із городом на вул. Ужгородській і вся сім’я перебралася туди. Семирічку закінчив у Росвигові, у восьмий клас пішов до школи № 2 ім. Шевченка. Середню освіту здобув із трьома четвірками – з літератури, української і німецької мов.
У 1956 році Микола Роглєв поїхав вступати в Київський інженерно-будівельний інститут на новий факультет «Виробництво залізобетонних конструкцій», але за конкурсом не пройшов, хоча й набрав достатню кількість балів. У той час туди направили на навчання групу студентів із Китаю. Повернувшись додому, Микола подав документи до ПТУ. Закінчив його з відзнакою й отримав 6-ий розряд. Як відмінник, мав пільги при вступі, тож став студентом Львівського лісотехнічного інституту.
У 1963 році після закінчення інституту Миколу хотіли відрядити трудитися в Майкоп, але, ще будучи студентом IV курсу, він одружився з молодою мукачівкою Анною. Направлення на роботу на три роки молодим спеціалістом, після чого видавали диплом, Микола Роглєв отримав у Чинадіївський лісокомбінат. А згодом він уже став начальником цеху Мукачівського меблевого комбінату. Тоді під його керівництвом працювало 450 чоловік.
Роки праці
Комбінат випускав якісну продукцію. На той час у Мукачеві працювало чимало різних артілей, вироби яких інколи не задовольняли споживачів. Тоді їх об’єднали, а Миколу Роглєва призначили начальником ВТК. Свої обов’язки з перевірки якості він виконував на совість. На цій посаді Микола Роглєв пропрацював шість років, але за цей час зумів значно підвищити якість продукції. Згодом його призначили головним технологом комбінату.
Одного разу на комбінат завітав перший секретар міськкому партії Ваш, ознайомився з роботою підприємства, а відтак особисто поспілкувався з головним технологом. І через деякий час Миколу Роглєва призначили головним інженером Мукачівської лижної фабрики. Чимало грамотних спеціалістів-меблевиків перейшли працювати на лижну за своїм керівником. На обурений дзвінок директора меблевого комбінату перший секретар міськкому партії подякував і сказав: «Виховуйте ще».
Молода, амбітна натура головного інженера закликала до конкретних дій. Спочатку створили систему каналів для відводу поверхневих ґрунтових вод, перенесли на інше місце високовольтну ЛЕП. Після того почалося будівництво ключкового, сушильного, фанерного та інших цехів. Кожні два роки змінювався асортимент продукції. Лижна фабрика виробляла в рік 235 тис. пар дерев’яних підліткових лиж, із них 115 тис. йшло на експорт. Одна пара коштувала 13 доларів, що відповідало тоді 9 радянським рублям.
Спорткомітет УРСР поставив завдання мукачівцям виготовляти ключки не гірші за імпортні. Першими почали екіпірувати київську команду «Сокіл». Миколу Роглєва викликали до Ради Міністрів УРСР. На запитання заступника міністра: «Чи можемо виготовляти такі ключки?» – він відповів ствердно. Експериментальну партію московські хокеїсти з «Динамо», «Спартака», ЦСКА, «Крил Рад» забракували, адже вони грали тоді фірмовими, фінськими. Тоді мукачівці пішли на хитрість. На своїх якісно виготовлених ключках вони замінили верхній шар фанери із маркуванням виробника, під ним поставили знак МЕЛФ і в такому вигляді дали їх хокеїстам. Ті не помітили підміни і навіть гравці збірної СРСР схвально відгукнулися про нову партію «фінських» ключок. Тоді Микола Роглєв відкрив свою таємницю. Довго відомі спортсмени не могли повірити, що у маленькому Мукачеві вміють виготовляти продукцію, не гіршу за європейську.
Потім для знаного науковця-дослідника Дмитра Шпаро, який відправлявся в експедицію на Північний полюс, мукачівські лижники виготовили спеціальну партію лиж. На них група експериментаторів успішно виконала поставлене завдання. Трапився випадок, як розповідав пізніше Дмитро Шпаро, коли одна крига тріснула і людина з важким рюкзаком за плечима опинилася сам-на-сам над багатометровою поверхнею океану. Тільки лижі, що прогнулися, але не зламалися під великою вагою, врятували життя, допоки не допомогли колеги.
На посаді голови місквиконкому
У 1979 році після чергової виробничої атестації на Мукачівській лижній фабриці, яку проводила комісія з Москви, Миколі Роглєву зателефонував перший секретар місккому партії Чулей. Він запропонував інженеру-виробничнику вступити в партію. Микола Йосипович запитав батька: «Що робити? Дали мені тиждень на роздуми». Йосип Роглєв-старший завжди тримався осторонь політики, але на цей раз сказав: «Нич не зробиш, синку, просто перекриють тобі кисень, не будеш мати росту».
А вже через місяць Миколі Роглєву запропонували очолити Мукачівський міськвиконком. На той час він був депутатом міськради й очолював комісію з будівництва. За два тижні Чулей знову викликав Роглєва і запитав, чи добре той подумав. Микола Йосипович відповів, що батько все життя торгував на базарі овочами, його всі знали, тож він не та кандидатура, яку треба просувати. Але Чулей із ним не погодився. На співбесіді в Ужгороді перший секретар обкому Юрій Ільницький теж підтримав Миколу Роглєва на цю посаду. Так, 10 жовтня 1979 року він став головою Мукачівського міськвиконкому. Першу передсвяткову сесію провів успішно. Далі замислився, з чого починати роботу?..
Усе за планом
У Мукачеві на той час у черзі на отримання комунального житла перебувало 4,5 тисячі, на кооперативні квартири – понад трьох тисяч осіб. Списки не переглядалися роками. Велика черга була і на встановлення стаціонарних телефонів, бракувало місць у дитсадках і школах.
Усе це впиралося у слабкі потужності будівельної галузі. Тоді розпочали реконструкцію цегельного заводу, зведення комбінату будіндустрії. Із введенням їх в експлуатацію в окремі роки здавалося по 600-700 квартир для мукачівців. Наприклад, у 1984 році на північній околиці Росвигова був великий пустир, а нині там проживає понад 20 тисяч мукачівців.
Одночасно була розроблена перспектива розвитку міста над Латорицею відповідно до правил забудови. Усе планувалося робити в комплексі: житло, садки, школи, магазини, побутові заклади. Промзону передбачалося розвивати там, де сьогодні ринок ГІД. Водночас довелося вирішувати транспортну розв’язку Мукачева. Мости через Латорицю були аварійними, а на вул. Садовій – дерев’яний. Як із цього вийти? Держава недофінансовувала, будівельні матеріали – за лімітами, у місцевому бюджеті – катма коштів. А тут ще й повінь 80-го року. Як не дивно, але саме вона прискорила розв’язання наболілих проблем. Так з’явився ще один міст через Латорицю «біля якоря».
На той час першим секретарем обкому партії став Генріх Бандровський, який насамперед відстоював перед Києвом інтереси Ужгорода, а іншим районам залишалися крихти від великого державного пирога. Незважаючи на це, Микола Роглєв зумів пристосуватися до роботи в умовах радянської планової економіки і далі розбудовував інфраструктуру Мукачева. Головна ідея його системи полягала в тому, аби потрапити в план п’ятирічки. Тоді можна отримати фінансування чи з обласного, чи з республіканського, чи з союзного бюджету, а також ефективно поєднувати з долями міських підприємств, що належали різним міністерствам. У такий спосіб у Мукачеві було зведено чимало будівель, зокрема стоматполіклініка, урологічний корпус лікарні та інші заклади.
Нині Микола Йосипович – на заслуженому відпочинку, але без роботи не сидить. Я зустрів господаря за звичною для нього ще з дитячих років справою. Як справжній болгарин, він розвозив гній для парників, у яких навесні висіє помідори.
Радіє батько і дідусь своїм двом синам, невісткам і 5 онукам. Вони обов’язково завітають на його день народження і бажатимуть йому довгих років життя, як колись сам Микола з братами говорив це батькові, Йосипу Роглєву-старшому, Герою Соціалістичної праці.
