"Напишіть, може це когось зупинить… Може якийсь медик добре подумає, що і як треба робити… Або хворий, прийшовши до лікаря, буде вимагати, щоб той показав диплом, підтвердив свою кваліфікацію, наприклад, щоб хірург пред`явив документи, скільки хворих прооперував і скількох з них успішно"…
"Напишіть, може це когось зупинить… Може якийсь медик добре подумає, що і як треба робити… Або хворий, прийшовши до лікаря, буде вимагати, щоб той показав диплом, підтвердив свою кваліфікацію, наприклад, щоб хірург пред`явив документи, скільки хворих прооперував і скількох з них успішно"… Останнє Іван говорить з гіркою іронією. Його після смерті дружини саме так і запитували: чи поцікавився дипломом, ліцензією жінки, котру йому порадили, щоб син позбувся фурункульозу. Зрештою, в усій цій історії найбільше вражає її абсурдність.
"У нашого малого постійно вискакували фурункули — починає розповідь молодий чоловік. — На дитину шкода було дивитися — нариви великі, кілька разів їх розрізали. Аналізи показали, що причина — інфікування так званим "золотистим стафілококом". Хлопчик з дитинства практично не хворів, але у семирічному віці був трохи повнуватий і лікарі пояснювали, що, можливо, імунна система дала збій і організм став сприйнятливим до цієї підступної інфекції.
Лікували малого довго, застосовували дуже сильні антибіотики, відтак дійшли висновку, що інфекція пристосувалася до них і не реагує. Тоді батьки змінили лікаря і дізналися, що існує інший метод: у хворого беруть мазки і виготовляють з отриманого матеріалу так звану аутовакцину, застосування якої може дати хороший результат. Фахівця з виготовлення такої вакцини їм порадили знайти в обласній санепідемстанції.
Жінка, яка виготовляла такі препарати, на той час вже не працювала в облСЕС — перейшла в один з районних підрозділів. Але розшукали її телефон, домовились про зустріч, для зручності якраз у приміщенні обласної санепідстанції. За той час і у мами з`явився чималий фурункул. Тому після огляду хлопчика і взяття мазків з носа та горла, мама попросила подивитись і її.
Лікарка сказала, що мама, перебуваючи в тісному контакті з дитиною, очевидно, теж інфікувалася, тому лікування треба провести обом. Пояснила, що для дітей, зазвичай роблять краплі, які даються в ніс і під язик, а старшим препарат вводять ін`єкційно.
"
Лікар запитала, — згадує Іван, — чи є у малого алергія на якісь ліки. Ми відповіли, що ні, але дружина сказала, що у неї алергія на анальгін. Та ще перепитала: "Звідки знаєте?" Тоді жінка сказала, що хвора на бронхіальну астму, кілька разів лікувалася в стаціонарі обласної пульмонології, там і застерігали, що у неї є алергія на анальгін".
Через кілька днів готовий препарат для хлопчика забрали, почали лікування. Забігаючи наперед, зазначимо, що краплі хлопчик отримував 2 чи 3 дні, а потім, у круговерті трагедії, було не до того, проте фурункули у нього припинилися. Батько не може однозначно сказати – допомогли краплі чи дитина „переросла”.
Отож, 14 жовтня 2005 року Іван з Вікторією поїхали в обласну санепідемстанцію по ліки для мами. Піднялися на другий поверх, лікарка сказала, що препарат готовий: "Зробимо укол, пробу, подивимось, яка реакція". Іван вийшов зачекати у двір. За кілька хвилин, почув крик і кинувся нагору, злякавшись, чи не почався у дружини напад. Вона справді була без свідомості, а фактично вже… мертва. Тільки ні Іван, ні оточуючі цього не збагнули, намагалися застосувати інгалятор, який Вікторія завжди мала при собі, але він не допомагав. Каже, під`їхала "швидка", але вона була "без нічого", бо просто випадково проїздила поряд — везла аналізи з дитячої лікарні в лабораторію на "БАМ". Тоді хтось з працівників санстанції викликав іншу машину. Слідчий Ужгородської міської прокуратури, який вів цю справу, розповідає, що, не дивлячись на те, що було повідомлено, що саме сталося з жінкою, ця "швидка" теж приїхала без потрібних засобів.
У реанімації міської лікарні, куди привезли Вікторію, лікарі за 4 ударом електрошоку змусили працювати серце. Проте, як пояснили Івану пізніше, дихання не було більше 10 хвилин і виник набряк мозку, що призвело до незворотних процесів в організмі.
В стані коми 27-річна жінка «прожила» ще 85 днів. Викликали фахівців з Києва, Угорщини, зі спеціального коматозного центру, який є в Україні, але всі опускали руки: пізно.
Після смерті молодої жінки, на початку 2006 року, прокуратура Ужгорода порушила за цим фактом кримінальну справу, була призначена додаткова експертиза (після посмертного розтину тіла), яку проводили найбільш досвідчені та визнані медики області. Перед ними було поставлено цілу низку питань, у тому числі, яка причина виникнення такого стану, чи була надана кваліфікована медична допомога, чи можна було запобігти смерті тощо. Експертиза тривала понад рік, слідчий прокуратури пояснює, що медикам потрібно було вивчити навіть будівельні нормативи, а тільки медична документація зайняла більше 200 сторінок. Проте однозначної відповіді чому ж молода жінка пішла з життя так і немає. Експерти зазначили, що проведення проби могло бути однією з причин. Що ж до проведеного лікування воно визнано достатнім і правильним, відповідним до стандартів МОЗ.
"Написали такий висновок експертизи, — продовжує Іван, — що вона від зміни повітря, температури, мікроклімату могла померти. Слідчі прокуратури ставили чітке питання: чи є у причинному зв`язку смерті введення вакцини? А відповідь написали, мовляв, приступ міг виникнути від таких факторів або таких, завуальовано. Думаю, так довго тягнули з висновками, аби нічого з того не було. Інші лікарі мені говорили, що приступ бронхіальної астми має свій термін дії і якщо навіть ми будемо десь у дорозі, то зможемо протягом години доїхати до якоїсь лікарні чи ФАПу, де введуть еуфілін, який розширює судини і знімає напад. Хоча дружина ніколи не ходила без інгаляторів, таблеток".
Зрештою, щодо самої бронхіальної астми, то її виникнення у Вікторії Іван теж вважає недопрацюванням лікарів. Вже заміжньою Вікторія захворіла на бронхіт, він став хронічним і перейшов у бронхіальну астму. "Кілька місяців вона пролежала в лікарні. Я прийду, випишуть ліки на 100-120 гривень, куплю, колють. За кілька днів бачать, що неефективні, знову виписують, купую, не допомагають, кажуть, давайте сильніші. І так кілька разів. Фактично вбили всю імунну систему, мікрофлору. Ми потім з Москви замовляли ліки щоб відновити імунітет…"
За словами старшого слідчого міської прокуратури Олександра Василенка, жінка-санепідеміолог мала ліцензію Міністерства охорони здоров’я на проведення певних робіт у галузі бактеріології, у тому числі на виготовлення аутовакцин. Але тільки на виготовлення, а не на застосування. Тим більше не можна було навіть пробу, тобто введення препарату у малій дозі, проводити в приміщенні обласної санепідемстанції — це дозволено лише в медичних закладах. Адже навіть у будь-якому ФАПі, стоматкабінеті повинен бути спеціальний пакет на випадок виникнення під час медичних маніпуляцій анафілактичного шоку, який і стався у Вікторії.
У санепідемстанції ж такого пакету й не повинно бути. І саме відсутність медичних засобів, кваліфікованого медичного персоналу, який мав би допомогти у такому випадку й призвела до такого трагічного наслідку. Хоч з іншого боку краплі для хлопчика батьки застосовували вдома...
І
ван згоджується, що жінка, котра готувала вакцину і робила пробу, не хотіла нічого поганого. Як юрист знає і те, що стаття, за якою порушена кримінальна справа — ч.1 ст.140 "неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків, що призвело до важких наслідків" передбачає як максимум покарання терміном на 2 роки. Тим більше, що жінка, про яку йдеться, вже літнього віку. Але, каже, наполягатиме в суді, що вона мусила отримати направлення лікаря, вивчити історію хвороби, тим більше, що Вікторія сказала їй про свою бронхіальну астму, мусила знати, що введення будь-яких препаратів таким хворим повинно проводитись під суворим контролем, зрештою, мусила діяти за правилами і передбачити наслідки своїх дій. Адже основна заповідь медика, хай і санлікаря, — "не нашкодь". Іван нарікає, що під час очної ставки запитував, чи знала лікар, що в приміщенні санепідемстанції не можна було проводити введення препарату і отримав відмову відповідати на це питання.
Також, каже, ще коли дружина була у лікарні, звертався до цієї жінки уточнити, що ж вона ввела Вікторії і отримав відповідь… еуфілін! Свою вину лікарка категорично заперечує, хоча визнала, що робила пробу вакцини…
Вже найближчим часом справу передадуть до суду. І він вирішить, була чиясь вина у смерті молодої жінки чи це трагічний збіг обставин. Прокуратура свято дотрималась правила не оголошувати ім’я обвинуваченої. Та й фабулу розповіли тільки в дуже загальних рисах і лише після отримання висновків експертизи і закінчення слідства. І тільки тому, що ця історія мала б когось справді зупинити, а когось, можливо, навчити.
Звичайно, аутовакцина застосовується не так часто, а тепер вчені вже й сперечаються, чи мертві бактерії у її складі дають захист від впливу живих. Але цього року Україна та й Закарпаття пережили епідемію грипу. І наступної осені, з огляду на "свіжу" пам`ять про весняний грип, особливо ті, чиї рідні, знайомі зазнали ускладнень, задумаються, чи не варто зробити щеплення. А ще кілька років тому ціна препаратів для такої вакцинації, близько 40 гривень, багато кого відлякувала. І доводилось чути про "знайому знайомої", яка запропонувала "ще ліпшу, стопроцентно ефективну вакцину і наполовину дешевшу" і зробила її. Часто вдома, усім членам сім’ї. Йдеться не про те, що треба відмовитись від щеплень, але варто пам`ятати, що навіть при такій, здавалося б, банальній процедурі, треба дотримуватися всіх правил.
І ще кілька аспектів, більш, так би мовити, "глобальних". Івана пізніше запитували, чи вимагав він від лікарки пред`явити диплом, ліцензію. І хоч у цьому випадку з документами і навіть з досвідом все було гаразд, сама постановка питання видається дикою. Нормативні документи вимагають, аби в кожному кафе на видному місці висіли всі дозволи, ліцензії і сертифікати. А можете уявити ситуацію, коли хворий чи його рідні з подібними запитаннями звертається до лікаря? Та тут важливо аби тон, погляд чи навіть вчасність будь-якого запитання, не дай Боже, не роздратували ескулапа!
З тих "заочних" уявлень, які нині маємо про страхову медицину, видається, що при ній подібна трагедія була б менш імовірною. Принаймні, гроші за послугу йшли б зі страхового рахунку і відслідковувались на що, й чи фахівцю належної кваліфікації. І кожен лікар намагався б сам пред`явити якомога більше доказів своєї професійності. Адже у приватних клініках всі сертифікати і дипломи якраз і вивішують для загального огляду. І потерпілі могли б сподіватися на кваліфікованого лікаря-експерта, тоді як зараз відверте визнання помилки чи недбальства колеги для лікарів, які виступають експертами, не лише на Закарпатті — в усій Україні дуже велика рідкість. Зрештою, потерпілі не залишалися б зі своєю бідою сам-на-сам — більш потужний учасник – страхова компанія — стояв би на їх боці, маючи достатній стимул — не втратити гроші.
Коментар фахівця
Ярослав Руснак, кандидат медичних наук, зав. курсом реаніматологів УжНУ, президент Асоціації анестезіологів Закарпаття:
-- Я не зміг з’ясувати, що власне цій жінці робили в санепідемстанції, що вводили і чи вводили взагалі. Власне, нас це менш за все цікавило – в міській лікарні ми прийняли людину в стані клінічної смерті і намагалися її врятувати. Щодо того, чи можна було уникнути такої ситуації — однозначно відповісти надзвичайно важко. З анамнезу відомо, що жінка, яка померла, хворіла тривалий час на гормонозалежну бронхіальну астму, відповідно імунітет у таких людей є розбалансованим і будь-яка агресія, вже не кажу про введення якихось препаратів, у тому числі чужорідних білків, могла спровокувати такий стан. Таку ж дію могли спричинити і запахи чи пилок, вживання якоїсь побутової хімії тощо. Такі люди, на жаль, носять в собі "бомбу".
Щодо надання першої допомоги, то відомо, який у нашій медицині взагалі рівень забезпечення, тому не можна чекати, що "швидка" має бути на десять порядків вищою. Наскільки мені відомо, на Ужгородській міській станції "швидкої" всього одне авто, яке справді може називатися реанімобілем — устатковане для проведення штучної вентиляції легень, проведення електричної дефібриляції, тощо. Такий же є кардіологічний автомобіль. А лінійні "швидкі", які мають медикаменти для первинної допомоги, не мають ніякого устаткування і їхнє завдання приїхати, оцінити ситуацію і якнайшвидше доставити хворого в спеціалізований заклад. Тому, але це вже з так би мовити, припущення, що якби виклик був чітко позиціонований, можливо б, при наявності цього автомобіля, виїхала спеціалізована бригада. А те, що могли медики на лінійній „швидкій”, було під силу і всім оточуючим, наприклад, непрямий масаж серця, штучне дихання.
Йдеться про стан клінічної смерті, який характерний гіпоксичними ураженнями головного мозку, і „золотий час”, який маємо на відновлення життя, це якихось 5 хвилин за умови правильного виконання всіх дій. Тут же була дорога від санепідемстанції, хвилини, втрачені на констатацію факту, виклик "швидкої" тощо.
Якщо говорити про причини виникнення бронхіальної астми, то зазначу, що навіть при тривалому хронічному бронхіті антибіотики не є основними ліками. Треба чітко встановити причину і підбирати схему лікування, поліпшувати імунний стан організму. Це досить складна справа і не виключено, що саме перескакування з курсу на курс, проба підбору препаратів могла спровокувати те, що бронхіт перейшов у астму. На жаль, саме набутих бронхіальних астм в усьому світі дуже багато.
