На Рахівщині придумали цікавий, хоч і дорогий проект
Районна влада разом із громадськими організаціями й науковцями задумала реалізувати амбітний проект створення Всеукраїнського центру сходження на Говерлу. Єва Репарук, головний спеціаліст із зовнішньоекономічної діяльності управління економіки Рахівської райдержадміністрації, розповіла «Паланку» про ідею, її вартість і можливі способи й терміни реалізації. Відверто скажемо: масштаби запланованого вражають.
Проект нині на стадії розроблення, його узгоджують із зацікавленими сторонами, готується бюджет. Тільки вартість будівлі, яку планують звести, – понад 900 тисяч гривень. Сума немала, бо задум непросто реалізувати: місце, де запланували центр, віддалене від населених пунктів, довозити туди обладнання й будівельні матеріали дорого. Крім того, там немає ні електроенергії, ні водопостачання, ні каналізації. Усе ж це коштує немалих грошей.
Центр має забезпечувати комплекс послуг: не тільки рекламувати високогірний туризм в Україні та за її межами, а й гарантувати безпеку туристів. Зрештою – надавати першу медичну допомогу людям, що потрапили в біду. Туристи часто губляться в горах (особливо взимку), потрапляють у неприємні ситуації. Іноді доходить і до летальних випадків.
– Складно знайти людину, яка загубилася невідомо де, – констатує пані Репарук. – Рятувальники витрачають на пошуки багато часу, сил і коштів. Ми хочемо започаткувати проект електронного супроводу туристів. Суть проста: людина реєструється в центрі сходження й отримує, скажімо, на пасочку до руки електронний чип. Комп’ютер за ним стежитиме, тож, якщо раптом щось станеться, турист буде спокійний, бо рятувальники знатимуть, де його шукати.
Автори проекту планують долучити до його реалізації й Івано-Франківську область, адже піднімаються на Говерлу й з того боку. У такому разі можна забезпечити електронний супровід усіх туристів, які сходитимуть на найвищу гору України. Технічно це нескладно: видавати чип можна де завгодно. Крім івано-франківських партнерів, при створенні центру розраховують на співпрацю зі швейцарсько-українським проектом розвитку лісового господарства FORZA й Карпатським біосферним заповідником.
– Заповідник бачимо одним із головних партнерів проекту, – каже пані Єва. – Це логічно, адже без його участі було б некоректно створювати такий об’єкт у природоохоронній зоні. Ба більше – наші бажання збігаються. Науковці ще раніше планували створити там інформаційний центр, уже навіть почалося його спорудження. Прибудувавши до нього ще одне крило, можна мати чудове приміщення для Всеукраїнського центру сходження на Говерлу. Сподіваємося, що заповідник зможе утримувати об’єкт, оплачувати роботу його працівників. Неузгодженість наразі в тому, що науковці планували використовувати свій інформаційний центр тільки у літній період, а наш має працювати цілорічно.
Нині ще важко прогнозувати, коли проект може бути реалізований. Фундамент інформаційного центру Карпатський біосферний заповідник заклав ще минулого року. Нинішнього також виділив кошти на будівництво, тож до кінця року планують завершити об’єкт. Ініціатори створення центру сподіваються, що, коли вже зведуть будівлю, легше залучать до фінансування проекту іноземців. Хоча більше все ж сподіваються на підтримку нашої держави. Адже Говерла – вітчизняний туристичний бренд, і саме Україна мала би дбати про його популяризацію.
Що ж стосується строків реалізації проекту, то вони дуже умовні й різняться залежно від обсягу робіт. «З допомогою заповідника створити елементарні умови, стартувати з найпотрібнішого можна за 2–3 роки, – каже Єва Бейлівна. – Якщо ж брати по максимуму, то знадобиться щонайменше п’ять років. Канадський центр допоможе нам розробити проект на такому рівні, аби він був прийнятним для закордонних донорів. Але, зважаючи на те, що ми тільки почали роботу, досить важко прогнозувати терміни реалізації».
Окреме питання – технології, які використовуватимуть при будівництві й експлуатації центру. Однозначно, що працювати треба так, аби не нашкодити природі. Слід розробити технологію збирання та вивезення сміття, утилізації на місці деяких відходів біологічним способом, спроектувати безпечну каналізаційну систему. Щоб мати електроенергію, спочатку можна встановити дизельну електростанцію. Та згодом варто шукати їй альтернативу.
– Оскільки плануємо центр не на день, то мусимо добре все продумати, – пояснює співрозмовниця. – Треба проектувати й очисні споруди на біотехнологіях, і сонячні батареї, чи, можливо, використовувати вітрову енергетику. Шукаємо інноваційні технології, вивчаємо можливості. Звичайно, такі новації разом із упровадженням системи електронного контролю значно здорожують вартість проекту. Реалізація ідеального варіанту коштуватиме близько мільйона доларів.
Єва Репарук також розповіла «Паланку» і про намір створення «Європейського спільного дому». Проект передбачає надання під одним дахом цілого ряду суспільно корисних послуг культурного, інформаційного, освітнього плану. «Європейський спільний дім» має стати і музеєм, і виставковою галереєю, і бізнес-інкубатором, і комп’ютерним центром. Думають навіть про створення дитсадка для дітей представників національних меншин.
«Цей проект запланований як транскордонний, тож залучатимемо до нього сусідні держави. Наразі на наші пропозиції відгукнулися представники Угорщини, Словаччини й Румунії. Сподіваємося також на фінансування з різноманітних європейських фондів», – резюмує оптимістична Єва Репарук.
Звичайно, важко віриться, що все задумане рахів’янами буде втілено в життя. Однак, якщо вони зуміють реалізувати ці два амбітні проекти, то зможемо казати, що принаймні в одному районі Закарпаття, у центрі Європи, туристична галузь працюватиме справді на європейському рівні.
Ярослав СВІТЛИК
