Абсурдність ситуації, що склалася навколо Фонду державного майна, викликана не стільки юридичною складністю питання, скільки тим, що кожен з учасників конфлікту грає у власну гру за власними правилами, нехтуючи при цьому і законом, і здоровим глуздом, і іміджем країни.
Рейдерське захоплення чи правомірні дії? – запитання, яке за останні два тижні набридло вже, мабуть, всім. Але наразі однозначної відповіді не в змозі дати ніхто, навіть суд.
Неважко здогадатись, що за відсутністю легітимного керівництва ФДМ і, фактично, паралічем роботи самої установи приховується цілий клубок утилітарних мотивів. Контекст той самий – політичні торги і розподіл владних повноважень. У такій ситуації дуже важливо пройти «від початку до кінця», лише так можна зрозуміти бодай щось і не тільки сказати «хто винен», а й спробувати відшукати істину.
Хронологія абсурду
Однозначно, камінь розбрату було закладено ще в коаліційній угоді, за якою БЮТ отримав право делегувати свого представника на посаду голови Фонду державного майна.
Далі все розвивалося до банальності просто. Юлія Володимирівна маючи певний фінансовий запас для початку виплати компенсацій, особливо не поспішала із заміною керівника ФДМ. Юридично це треба було робити через парламент, а в його ефективній роботі і виконанні першочергових умов коаліційної угоди сама ЮВТ не була зацікавлена. Цією паузою закономірно намагалася скористатися команда В.Ющенка, роблячи спроби окреслити запланований процес приватизації як виконання урядом програми Президента.
Прагнучи повернути ініціативу і відчуваючи, що «такимим темпами» гроші швидко закінчаться, прем’єр-міністр пішла у розвідку. Так, 6 лютого Кабінет Міністрів на своєму засіданні відсторонив Валентину Семенюк від посади голови Фонду держмайна і призначив на її місце Андрія Портнова з приставкою в.о. Але такі дії вже на наступний день були парировані самим главою держави, який відразу ж звернувся до КСУ з приводу конституційності відповідних розпоряджень уряду. З цього моменту повинно було розпочатись найцікавіше, але головний «агресор» вирішив зачекати. Пані Тимошенко була зайнята «відновленням справедливості» в сфері газопостачання і боротьбою із «бєспрєдєлом» в столиці. Такий тактичний маневр був продиктований актуальністю і високими рейтинговими девідентами у разі вирішення цих проблем. Крім того, це був гарно продуманий план по відволіканню уваги від найболючішої теми – інфляції, пік якої припав саме на цей період.
Але вже через місяць Юлія Володимирівна отримала привід продовжити своє завоювання омріяної установи. 22 квітня Андрій Портнов заявив, що Конституційний суд припинив провадження щодо подання Президента Віктора Ющенка стосовно зупининення дії розпорядження Кабміну, яким Валентина Семенюк була відсторонена від обов`язків голови ФДМ. Прем’єрка, не довго думаючи, вирушила за необхідною адресою, прихопивши з собою потенційного в.о. Все це сталося 25 квітня напередодні пасхальних свят.
Ось тут відбувається не тільки ескалація конфлікту (в який втягнуті всі гілки влади і навіть ГПУ і СБУ), а й його заведення в логічний тупик. Президент як гарант Конституції застерігає від будь-яких протиправних дій і закликає керуватися виключно її положеннями. В свою чергу, команда прем’єра, посилаючись на рішення суду і Закон Про Кабінет Міністрів, впевнено заявляє, що всі її дії відбуваються виключно в рамках Феміди. Однак, чомусь анонсоване засідання ФДМ на чолі з новим головою (хоч і в.о.) ніяк не може відбутися. В черговий раз «біло-сердешні» намагаються все звалити на Балогу і Ко.
Конституційний Суд, як арбітр у данній справі, 5 травня знову долучився до «розбірок», повідомивши через прес-службу, що справа за поданням Президента стосовно конституційності перебування В.Семенюк-Самсоненко на посаді голови Фонду державного майна знаходиться на розгляді колегії суддів. Отже, посилання Портнова на рішення суду втрачає свою вагу, а рішення Окружного адміністративного суду Києва виглядає просто несерйозним і дає підстави говорити про схему рейдерського захоплення установи.
Залишається лише норма закону про право Кабміну відстороняти керівника органу виконавчої влади на час службового розслідування. Але тут також не все так просто, адже є відповідне положення Конституції, яке визначає вирішальну роль у даному питанні за парламентом. Крім цього, до кінця не визначеним залишається статус самого Фонду і його приналежність до виконавчої вертикалі.
Незважаючи на весь юридичний каламбур, рано чи пізно справа вийде у чітку юридичну площину, але ж чомусь окремим людям дуже закортіло провести приватизацію «за графіком». Про те, як все відбуватиметься і якими можуть бути наслідки як завжди зовсім не думають ті, хто просто зобов’язаний це робити. Тут вже справа не в грошах, не в юридичних нюансах, а в іміджі країни й відповідальності влади. Україна формально вже в СОТ, але чомусь ми продовжуємо діяти, як варвари. Так, дійсно, `разруха не в клозетах, разруха в головах`.
Схоже, дехто просто загрався.
Що далі…
Закономірно було б очікувати певне затишшя, паузу до з’ясування обставин, але строки «піджимають». Заявки на участь в конкурсі по приватизації Одеського припортового заводу приймаються надалі. Більше того, навіть створено віртуальний офіс ФДМ в приміщенні за адресою Грушевського 12/2 і продубльовано печатки.
Але всі розуміють, що від удару приватизаційного молотка штукатурка псевдоготовності до продажу підприємства стратегічної ваги миттєво посиплеться на підлогу.
