У селі Білки Іршавського району на Закарпатті живе Юрій Пітра, 94 роки. Він танцював чардаш із Фурцевою
— На Великдень 2006-го в нянька стався мікроінсульт, — розповідає невістка Юстина Іванівна, 62 роки. — Шість місяців годували ложечкою. Чоловік Петро Юрійович учив його заново ходити, — усміхається. — У нашій родині здавна називають один одного по імені та по батькові.
— Лікар казав, що няньо зможе хіба що сидіти, — додає Петро Юрійович, 66 років. — Коли через місяць увідів-го коло воріт, то зачудувався.
Юрій Пітра вирощував кукурудзу в колгоспі ”За нове життя”. Він двічі Герой Соціалістичної Праці. 1976-го отримав Державну премію СРСР — 416 руб. 67 коп. Гроші розділив у своїй ланці.
— Вони з мамков жили скромно, усе стерегли колгоз. Нічого для себе не наґаздували. Нянько в колгозі робив до 70 років. Останні десять не брав пенсії. Казав, що кіть возьме пенсію і перестане робити, то помре, — веде далі невістка. — Спочатку отримував 340 гривень, потім 570, 780, 920, 1140. Тепер дістає 3300.
Дружина Юрія Пітри Йоганна померла чотири роки тому.
— До сьої хижі ми зайшли в 1968-му, — показує хату Петро Пітра. — Стару розметали, а на її місці построїлися. Няньо посадив дві ялинки. Одна була його, а друга мамина. 2003-го вона висохла. Наступного року мама померла на самоє Благовіщення, 7 квітня.
— Юганка була дуже файна, — згадує Юрій Пітра. — Ми прожили з нею 63 роки. Кроме неї, мені нікого не треба було.
Чоловік усміхається, показуючи білі рівні вставні зуби. Кілька з них вкриті золотими коронками. Сідає під власним портретом 45-річної давнини. На ньому Пітра у костюмі, краватці, при орденах.
— Наша ланка у 1957-му виростила 100 центнерів кукурудзи на гектарі. У травні 1958-го область дістала орден Леніна, а я — першу зірку, — веде далі. — Нагороди вручала секретар ЦК КПРС Катерина Фурцева. Говорили, що вона була коханкою Хрущова. Того вечора файно собі упила. Я запросив її на чардаш, та як нив закрутив, то мало не впала. Катерина Олексіївна увиділа, на што здатні закарпатські леґені, — усміхається.
Говорить, що п’ять разів зустрічався з Микитою Хрущовим, генеральним секретарем ЦК КПРС.
— У грудні 1959-го він повертався до Москви з Угорщини, — згадує. — Зупинився на Закарпатті, прийшов на засідання правління колгоспу у Великих Лучках. Я розказав про шестикутний спосіб посіву кукурудзи. Хрущов махнув рукою і каже: ”Сійте як хочете, головне — аби була кукурудза”. А в 1962-му при колгоспі створили ансамбль ”Кукурудзовод”. Співали самі орденоносці. Я стояв у центрі. У Києві на нараді ня почув Хрущов, сплеснув у долоні: ”Я і не знав, що Юра щи і артист”.
— Батько мають добру пам’ять, — додає син Петро.— Можуть пригадати, якого місяця і числа в Москві відбувалися сесії Верховної Ради.
Юрій Юрійович киває головою:
— Ото мені помогло, що все життя роблю. Літом, коли сонце сходило, я вже був на полі, коли заходило, то щи-м був на полі. У 92 роки косив-им коло хижі траву для корови, розмітував добрива по городови.
Невістка Юстина накриває стіл. Ставить миски із квасолею, домашньою копченою ковбасою, голубцями, картоплею. Петро Юрійович виймає з шафки пляшку горілки.
— Коли добра закуска, добре іде й упивка, — підморгує Юрій Пітра. Просить налити трохи магазинної горілки. — Молодим я ходив у Румунію на спирт, продавав, за вто-сьме і жили. Коли-сьме перебривали крижану Тису, то постудиви-м ноги. Відтоді їх крутить.
Бере чарку, половину відпиває. Говорить, що донедавна сам гнав самогон.
— Якось прокурор області Василь Русин із начальником міліції Михайлом Ляльком приїхали, — згадує. — Моя Юганка поклала на стіл склянку магазинної палинки. Русин каже: ”Юре, ми сяку п’ємо каждий динь. Ми хочеме білківської”. Розвожу руками, що нема. Жона каже, що піде до сусідів попросить. Вдала, ніби пішла до сусідів, а сама — на під (горище. — ”ГПУ”). Принесла нашої самогонки. Я розлив. Русин випив і каже: ”Добра сливовиця. Хто її зварив, треба не в тюрму саджати, а приміювати”. Жона учула і признається, що то вона чинила палинку. Думала, що пани їй справді премію дадуть. Після того не було спокою від панів — приходили на добру сливовицю. Мусай було їх гостити, та і самому пити, — сміється.
— Брежнєв дуже любив нашу самогонку, особливо сливовицю, — продовжує. — Брав із собов на охоту. У Білках на заводі сливовицю у чакушки — 250-грамові пляшки. Я каждий раз у Москву віз їх повний чемодан. Передавав секретарю обкому партії Ільницькому, а він — Брежнєву. Коли їхали у поїзді на сесії в Москву, то 26 годин треба було щось робити. Ми пили з секретарями із Закарпаття, Івано-Франківщини, Львова іршавську сливовицю.
У травні 1964-го в Білки приїхали закарпатський художник Антон Кашшай та американський письменник Роквелл Кент із дружиною.
— Він мав 82, а його дружина — 50, — каже Юрій Пітра. — У ресторані організували обід. Кожен подавав його дружині руку. А я — поцілував у лице. Кент образився. Сказав, що такого його очі ще не виділи. Потім із дружини не зводив очей, — голосно сміється. — Я любив пофіґлювати.
1914, 26 березня — Юрій Пітра народився в с. Білки Іршавського р-ну на Закарпатті
1941, травень — одружився з 21-річною Йоганною Сочкою; 27 жовтня — народився син Петро
1948–1984 — працював ланковим у колгоспі; закінчив курси тракториста, вечірню школу робітничої молоді
1958 — отримав Зірку Героя Соціалістичної Праці, за 20 років — другу. Нагороджений чотирма орденами Леніна
1962–1989 — шість разів обирався депутатом Верховної Ради СРСР
1984, 26 березня — у селі біля школи відкрили бронзовий бюст Ю. Пітрі
2004 — померла дружина Йоганна
2006 — переніс мікроінсульт
Має двох онуків, чотирьох правнуків, двох сестер і брата. У Білках живуть його брат Олександр, 80 років, і сестри: 83-річна Юлія та Єлизавета, 78 років.
