Колишній інженер-хімік із Мукачевого Закарпатської обл. Іван Петровцій, 65 років, вирощує на дачі, що на вул. Севастопольській, мандарини, інжир, хурму, грейпфрут, лимони та гібридну смородину.

Біля воріт нас зустрічають два песики: чорний Бунді та руда Маша. Вони охороняють двір від крадіїв. Позаду йде господар Іван Яношович. Чоловік запрошує до будівлі, де вирощує екзоти. Перед дверима росте айва, виноград, малина, смородина.

— Варю з них варення, — хвалиться чоловік.

У невеликій оранжереї неподалік сходів — вазон із деревцем, з якого звисають помаранчеві плоди. Іван Яношович зриває два й очищує їх. Цитрус має надзвичайно тонку шкірку. Його плоди соковиті й солодкі.

— Три саджанці мандарина, апельсина й лимона привіз із Гудаути, що на Кавказі. Відпочивав там 1986-го, — розповідає. — Та апельсин усох. А мандарин і лимон за три роки дали перші плоди. Спочатку збирав по три-чотири штуки цитрусових. Тепер, буває, мандаринів до 10 кілограмів за сезон зриваю.

Мандарин витримує температуру повітря до -5°С. Петровцій вирощує його у звичайному чорноземі. Додає до землі трохи піску.

— Навіть якщо вночі підмерзне — не біда, — говорить господар. — Головне, щоб удень було тепло, аби міг відтаяти. А ще цитрусові люблять кислий ґрунт, тому додаю органічних добрив. Спочатку підсипав до вазона перепелиний послід. Та найкраще використовувати коров’як. Беру кульок, їду за місто на поле й збираю сухі коров’ячі пластівці. Удома замочую їх у воді. За три тижні цим настоєм поливаю цитрусові.

Цвіту було багато, але переважно весь чоловічий

Мандарин Петровція зацвітає наприкінці січня — на початку лютого. За три тижні зав’язуються плоди, які достигають у середині вересня. Запилюються квітки самі.

— Раніше я пробував запилювати їх, — веде далі Іван. — Обривав тичинки біля маточки й посипав ними квіточку. А потім побачив, що мандарин запилився сам. Як це сталося — досі не розумію. В оранжереї працює вентилятор — може, хвиля теплого повітря запилює цвіт, — припускає чоловік. — На Кавказі мандарин зацвітає наприкінці лютого, а достигає в листопаді. У мене швидше, бо на Закарпатті клімат тепліший.

Окрім цього куща, Петровцій має ще два. Посадив їх торік. Поки що вони не плодоносять.

— Сусідам привив мандарин на кущі дикого лимона — за рік мали перший урожай, — каже Петровцій.

До весни Іван Яношович планує облаштувати велику оранжерею цитрусових — мандаринів, лимонів, грейпфрутів. Останні тільки-но випнулися з землі. А карликові лимони цьогоріч не вродили.

— Цвіту було багато, але переважно весь чоловічий. Жіночих квіточок не було, — каже господар.

			Iнжир вкорінюють у вазоні Окрім цитрусових, Іван Петровцій вирощує на дачі турецький фрукт — інжир. Кущі ростуть у садочку. Господар зриває кілька зелених плодів. Дає скуштувати. Солодкий фрукт має багато червоних насінин. — П’ять років тому я купив кілька саджанців інжиру на базарі, — розповідає. — Фрукт спочатку вередував. Мабуть, не підходив йому глинистий ґрунт. Та за рік кущ рясно зацвів і дав перші плоди. Чоловік зриває три гілочки, обриває листочки та простягає мені. — Удома посадите, — пропонує він. — Гілочки потрібно замочити у воді. Коли пустять корінці, додайте до вазона трохи піску. За тиждень — ґрунту. І лише за чотири тижні, коли стебло добре приживеться, можна пересаджувати до іншого вазона. Час од часу підживлюйте перебродом коров’яку та розчиненим у воді суперфосфатом. Інжир можна вирощувати й у квартирі. Та тоді слід формувати крону, аби ріс у формі куща. Інакше вимахає до 5–6 метрів заввишки. На вулиці рослина витримує до 18 градусів морозу — сам перевіряв. У свіжих плодах інжиру безліч вітамінів, а сушені — висококалорійні. У них багато глюкози, фруктози й мінеральних солей. Торік із десятьох кущів інжиру Іван Петровцій зібрав 80 кг плодів.