«Увесь день 15 березня сильно сніжить. Вулицями Хуста відступає Чеська армія. З Будапешта надходить категоричний ультиматум, щоб до 8 вечора передати край під мадярську владу. З Берліна немає ніякої відповіді на вчорашню телеграму Уряду. В такій атмосфері сходяться посли на перше засідання сейму Карпатської України».
У цих трьох реченнях із спогадів Івана Рогача про переддень проголошення державності Карпатської України відзеркалено увесь драматизм одного із найяскравіших періодів історії Визвольних змагань українського народу.
Довгий час історія Карпатської України перебувала під жорстоким табу. Сьогодні ситуація змінилася. Історичне значення Карпатської України наскільки велике, що усі намагання його применшити чи недооцінити — приречені. Натомість, з нагоди 70-ї річниці проголошення Карпато-Української Держави важливо з’ясувати феномен цієї історичної події.
На перший погляд, для постання Української державності на Закарпатті не було жодних історичних та політичних передумов. Закарпаття, автохтонне населення якого складали українці, впродовж століть входило до складу чужих держав. Зокрема, після розпаду Австро-Угорської монархії воно згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 року було включене до складу Чехословацької Республіки під назвою «Підкарпатська Русь».
Через відсутність реальних можливостей возз’єднання Закарпаття з Україною політична еліта краю, якщо про таку можна говорити, орієнтувалася на Прагу, яка, принаймні, обіцяла широку культурну автономію краю. На Срібну Землю також претендували мадяри, які вважали Закарпаття своєю етнічною територією.
Не сприяло національному самовизначенню засилля русофільських елементів, які усіляко поборювали будь-які прояви українського життя на Закарпатті. Якщо до цього додати жахливе соціально-економічне становище українців-закарпатців, то перспектива здобути державність була примарною.
Існує твердження, що значний вплив на події Карпатської України мала політична ситуація в Європі, яка різко змінилася на початку 1930-х років. Зокрема, на європейському континенті загострилася політична криза, в центрі якої опинилася Чехословацька Республіка. До неї висунули свої претензії практичні всі сусідні держави, Насамперед, Німеччина, яка розгорнула активну кампанію щодо її внутрішньої та зовнішньої дестабілізації.
Ослаблена Прага не могла контролювати Закарпаття й погодилася на створення автономного Уряду. Проте реальна влада опинилася в руках русофільської партії «Автономно-землеробський союз», представник якої очолив Уряд й провадив виразно проугорську політику. Очевидно, що цей факт свідчив про слабкість українських впливів щодо формування влади у автономії.
Водночас, проголошення автономного Уряду дало могутній імпульс для активізації національно-визвольного руху, зокрема, діяльності Організації Українських Націоналістів, яка на той час була найвпливовішою українською силою. Кращі кадри ОУН, що зосереджувалися на еміграції, Галичині й Буковині вирушили в Закарпаття.
«Надходить великий час, Закарпаття мусить стати самостійною Українською Державою, воно мусить стати зародком одної великої самостійної соборної держави від Попраду і Татрів аж до Каспійського моря і гір Кавказу. Стати тим зародком мусить бути для нас найбільшою честю! Ми горді, що якраз ми перші будемо тими, хто зачнуть відбудовувати Українську Державу! Що ми поможемо нашим братам скинути московське, польське й румунське ярмо. У цій відбудові поможе нам тільки єдність народу, велика віра в свої сили й віра в те, що Бог призначив нас повести свій народ до Волі!»
Листівками такого змісту були закидані села і міста Срібної Землі. Окрім цього, українські націоналісти засновували українські громадські, молодіжні, культурні організації. ОУН мала безумовний вплив на провідні українські партії Закарпаття.
У жовтні 1938 року прем’єр-міністром «Підкарпатської Русі» став отець Августин Волошин. Саме йому судилося очолити й привести національно-визвольний рух на Закарпатті до омріяної державності.
На жаль, в Україні ще мало знають про життя і діяльність Августина Волошина, прем’єр-міністра, а згодом президента Карпатської України. Проте саме під його керівництвом Карпато- Українська Держава стала вагомим чинником міжнародної політики, а українська національна ідея довела свою невмирущість.
Уряд Августина Волошина, як це не парадоксально сьогодні звучить, можливо, єдина у минулому та нинішньому сторіччі українська за формою і змістом влада на Закарпатті.
Незважаючи на складну міжнародну ситуацію, відхід під мадярський протекторат значної частини Закарпаття і вимушене перенесення столиці з Ужгорода до Хуста, Уряду Волошина вдалося здійснити колосальний політичний і соціально-економічний прорив.
Так, було сформовано дієвий Кабінет міністрів, який складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва і народної освіти, юстиції та комунікацій. Було сформовано Службу безпеки, Управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди.
Автономний Уряд надавав особливого значення політичній та пропагандистській роботі, що пояснювалося як необхідністю мобілізації зусиль населення краю на розбудову Української держави, так і підривною діяльністю проти неї з боку Угорщини та Польщі, нападами терористів з цих країн на населені пункти Закарпаття, антиукраїнською пропагандою «п’ятої колони» серед його мешканців, а також загостренням українсько- чеських відносин.
Уряд Волошина швидко переконав населення у необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада 1937 року була утворена організація народної оборони «Карпатська Січ», кістяк якої склали члени ОУН. Загальна кількість вишколених січовиків становила близько 2 тисяч.
Уряд Волошина видав розпорядження про запровадження на території автономії державної української мови та ввів в обіг назву «Карпатська Україна» замість принизливої «Підкарпатська Русь».
У центрі уваги Уряду була адміністративна реформа. Зокрема, було видано розпорядження про передачу всієї влади Кабінету міністрів Карпатської України та обрання сейму (парламенту); про створення Вищого суду і Вищої державної прокуратури.
За короткий час було запроваджено жорстку вертикаль влади. Окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва, якщо вони не лояльні до української влади. Таким чином вдалося стабілізувати соціально-економічну ситуацію, придушити саботажні акції, вирішити проблему безробіття.
Зрештою, Уряд Волошина зробив те, що давно мав б зробити Уряд незалежної України: закрив усі місцеві осередки антиукраїнських, антидержавних організацій та їхні видання, а також політичні партії, що не стояли на засадах української державності. Курс на українізацію Закарпаття був пріоритетним напрямком роботи нового Уряду.
Тріумфом української державності стали вибори сейму у лютому 1939 року. Їхній результат був несподіваний для всіх — як для ворогів Уряду, так і його прихильників. Із 92,5% населення, що взяли участь у виборах, 92,4% проголосували за список проурядової партії «Українське Національне Об’єднання». Результати виборів засвідчили: населення Закарпаття повністю підтримує Уряд, зокрема, його прагнення утвердити національну державність.
Правда, парламент Карпато-Української Держави провів одну і останню сесію. Щоб відчути атмосферу цих березневих днів і цього історичного засідання, надамо слово його учаснику, члену ОУН, особистому секретарю Президента Августина Волошина Івану Рогачу.
Доктор Августин Волошин формально відкриває засідання й виголошує вступну промову цілком спокійним і розважливим тоном, хоча перед кількома хвилинами я вручив йому мадярський ультиматум.
«Всемогучий дозволив нам, найменшій вітці українського народу, взяти свою долю в свої власні руки. Вірю, що з Божою поміччю наш перший законодатний Сейм, однозгідною волею народу, дане йому право і власть виконуватиме в добро Української Нації і цілого населення Карпатської України...»
Усе засідання проходить точно за програмою, абсолютно не можна було помітити на присутніх ні пригноблення, ні нервовості, хоч залою пройшла вістка, що мадяри вже зайняли Севлюш, віддалений заледве 25 кілометрів від Хуста.
Нарешті в третім читанні ухвалено конституційний закон, що ним Карпатська Україна проголошується, з волі законодатного Сейму одноголосно, незалежною державою, у проводі якої стоїть вибраний Сеймом президент. Ухвалюють одноголосно всі точки основного закону відносно державного герба, прапора, державного гімну, урядової мови й назви держави.
Самостійність Карпатської України була проголошена Урядом і проводом Українського Національного Об’єднання вже 14 березня. Сейм тільки мав її затвердити, і саме тепер при читанні законопроекту закону ч.1 в залі настає велике зворушення, а водночас і напруження. На трибуну піднімається прем’єр д-р А.Волошин. Усі затихають і без віддиху слухають. Прем’єр влади Карпатської України схвильованим голосом говорить: «На основі параграфу 1 і 3 принятого Сеймом закону ч.1 проголошую Карпатську Україну Вільною Суверенною Карпатською Українською Республікою!...»
У залі зривається буря оплесків і лунає: «Слава Україні!»
Першим Президентом стає одноголосно обраний дотеперішній прем’єр д-р Августин Волошин. Президент складає присягу на руки предсідника Сейму, дякує за довір’я й в порозумінні з президією Сейму затверджує першу владу незалежної Карпатської України.
Закінчилось це історичне засідання близько сьомої години вечора відспіванням «Ще не вмерла Україна».
Так Карпатська Україна дійшла в своєму історично- політичному розвитку до кульмінаційної точки — проголошення державної Незалежності. Перший законодатний обраний народом Сейм проголосив незалежність Карпатської України».
...У час, коли відбулися згадані події, «Карпатська Січ» уже вела нерівні бої з мадярськими окупантами, які з дозволу Німеччини вдерлися на українську землю. Чимало січовиків, можливо, не знали, що воюють за державу, яка нещодавно проголошена у Хусті. Однак, вони вмирали із закликом «Слава Україні!», бо вірили, що їхня смерть недаремна, оскільки віддають життя за волю Батьківщини.
Держава гине, коли вмирає її армія. У нерівному бою з ворогом полягли біля тисячі карпатських січовиків. За два дні угорська армія окупувала Закарпаття. Президент Августин Волошин був змушений покинути країну. Однак опір агресорам не припинявся. Вцілілі військові підрозділи перейшли до партизанської війни, яка тривала до травня 1939 року.
Український уряд на чолі з Августином Волошиним проіснував лише півроку. Ще менше часу йому було потрібно, аби запалити у серцях закарпатських українців вогонь національної ідеї, організувати державне життя та забезпечити оборону молодої країни. Як оцінити цей феномен? Двох думок не може бути: Історія Карпатської України — ілюстрація величезного державотворчого потенціалу української нації, її сили і невмирущості!
