Колишній інженер-хімік, а нині пенсіонер з закарпатського міста Мукачева Іван Петровцій має дивне, але корисне захоплення. Він вирощує екзоти.
На превеликий подив, «дітки» Петровція не тільки ростуть на радість господарю, а ще й плодоносять, незважаючи на відмінність кліматичних поясів. Коли ми завітали на дачу затятого городника, Іван Яношович саме порався на ділянці. Тепер він збирає врожай гарбузів, які вродили нівроку, квасолі, картоплі, зриває цілющі трави.
— Ходіть-ходіть сюди, — запрошує господар.
Біля тину красується велике дерево айви. Від щедрості плодів гілки його майже сягають землі. Поряд - кущі гібридної смородини та малини. Ягоди на них дуже масивні і солодкі. Іван Яношович зриває кілька грозен винограду, якого на дачі аж чотири сорти, і пригощає нас.
Та найцікавіше починається тоді, коли переступаємо поріг невеликого будиночка. Біля сходів у своєрідній оранжереї росте дерево мандарина. Саме тепер дозрівають його плоди. Невеликі, але дуже солодкі. На смак не гірші, а може й кращі за «заморські». За порогом оранжереї ростуть ще інжир, хурма, грейпфрути, лимони. Ці екзоти тільки-но пробилися з-під товстого шару грунту і в подальшому потребують ще прищеплення. До речі, одне дерево інжиру «живе» надворі, незважаючи на те, що взимку може змерзнути.
Саджанці мандаринів, апельсинів й лимонів Іван Петровцій привіз із Кавказу 21 рік тому. Але апельсин згодом висох, а мандарин і лимон господар пересадив, і вже через три роки вони дали перші плоди. У перший рік-два Петровцій зібрав з них по чотири штуки цитрусових. А тепер, буває, до 10 кілограмів за сезон родить. Цікаво, що мандарин Петровція витримує температуру повітря до мінус 5 градусів. Він не боїться морозів. У грунт, де росте мандарин, господар часто додає послід. Спершу він підживлював екзота перепелиним компостом, а тепер використовує коров`яки. У січні його мандарин зацвітає. Квіточки тримаються недовго, бо вже через три тижні на гілочках зав`язуються плоди. Однак ростуть, спіють дуже довго - від лютого й до жовтня.
Іван Яношович запрошує в садочок, де росте інжир. Там він зриває з верхніх гілочок кілька плодів. На вигляд вони дуже зелені, хоча насправді - солодкі й смачні. В середині фрукта — повно червоних насінин. Ця рослина витримує до 18 градусів морозу (Петровій це перевірив сам). Минулої зими інжир Івана Яношовича обмерз до самого коріння. Але навесні знову ожив.
ЯК ПОСАДИТИ ІНЖИР?
— Перед вегетацією, — каже Іван Яношович, — 12-сантимет-рові живці інжиру чистять від листків і кладуть у воду. Весь час потрібно контролювати, щоб до стебла потрапляло якомога менше повітря.
Коли рослина піде в корінь, в горщик насипаємо трохи піску, щоб її закоренити. А коли зміцніє — додаємо грунту. Час від часу інжир потрібно підживлювати перегноєм та розчиненим у воді суперфосфатом. Можна розсипати попіл на поверхні грунту шаром до півсантиметра і перемішувати його із землею. Двічі за вегетаційний період треба внести розчин мікродобрив.
Інжир можна вирощувати й у квартирі. Але тоді треба формувати крону, щоб він ріс у формі куща.
Інакше сягне 5-6 метрів заввишки. У свіжих плодах інжиру багато вітамінів, а сушені — висококалорійні та містять багато глюкози, фруктози і мінеральних солей, — каже Іван Петровцій. — оковитий плід солодкий, але має терпкуватий присмак. Смачніший інжир у підсушеному вигляді.
До речі, з десятьох кущів інжиру минулого року Іван Петровцій зібрав 80 кілограмів плодів. А найурожайнішими та морозостійкими серед сортів є Далматський, Кадота і Чапла. А найбільші плоди масою до 250 грамів у київських сортів Гігантський жовтий та фіолетовий.
