Чим далі від катастрофічних паводків 1998 та 2001 років біда забувається – і урядом, і закарпатцями
Уже другий рік поспіль уряди недофінансовують програму
протипаводкового захисту “Тиса”. Зокрема, на цей рік із запланованих
понад 200 млн. грн. виділено лише 80,9, тобто менше 40%. Не дають
результату й неодноразові звернення керівництва облдержадміністрації,
депутатів облради до Кабміну, Верховної Ради. За даними фахівців, у
проекті змін до держбюджету-2008, який подав Кабмін, “добавки” на
фінансування протипаводкових робіт у нашої області теж немає, це
передбачають лише пропозиції, підготовлені від Президента України. Але
чи буде новий бюджет затверджено раніше осені? Та й як освоїти
додаткові кошти, навіть якщо вони будуть виділені, уже тепер, у другій
половині року, враховуючи усі визначені законодавчими документами
процедури?
Керівництво області знайшло одну з можливостей залучити
додаткове фінансування. Рішенням сесії обласної ради прийнято зміни та
доповнення до програми комплексного протипаводкового захисту у басейні
Тиси. Зокрема передбачається новий порядок надання дозволів на
видобуток піщано-гравійної суміші. Підприємства, які проводитимуть такі
роботи, визначатимуться на умовах конкурсу і погоджуватимуть їх з
відповідними службами, насамперед з обласним управлінням із меліорації
та водного господарства і заодно здійснюватимуть руслоочисні та
руслорегулювальні роботи.
Про інші особливості реалізації
протипаводкової програми розповів директор державного підприємства
«Об’єднана дирекція будівництва водогосподарських об’єктів у
Закарпатській області» Ростислав Федів.
– Недофінансування
не сприяє вирішенню основного завдання – комплексному підходу до
проблем протипаводкового захисту. Адже, крім дамб і берегоукріплень,
треба будувати й акумулюючі ємності, польдери. Це дуже об’ємні роботи,
і якщо не вистачає коштів, ми навіть не може їх розпочинати. Проектна
документація виготовляється, але лежатиме на полицях. До того ж у двох
районах вже споруджують перші черги протипаводкових польдерів – у Варах
Берегівського району та Яблунівці на Хустщині.
Взагалі, як показав
досвід попередніх років, розтягувати роботи надовго не можна, бо
недобудовані об’єкти захисту не дають, а собівартість їх зростає. З
нинішньою інфляцією ми вже втомилися коригувати проектно-кошторисну
документацію. Наприклад, провели у 2007-му тендер на будівництво
протягом двох років, паливо заклали за ціною 3,30 грн., а зараз уже
маємо 6,60…
– Які, так би мовити, “найболючіші точки” нині у протипаводковому захисті Закарпаття?
–
Їх ми постаралися закрити протягом 2006-2007 років. Оперативно реагуємо
і на паводки, які проходять щовесни. Скажімо, у Красній Тячівського
району нещодавно було підтоплено близько 10 хат, ми готуємо
проектно-кошторисну документацію, вже цього року виконаємо першочергові
заходи на цьому об’єкті. Схожа ситуація і в Калинах та деяких інших
населених пунктах.
– Чи можна порівняти, наскільки вигідніше захищати, ніж ліквідовувати наслідки біди?
–
Однозначно, вигідніше захищати, адже витрачаємо кошти один раз, а не
після кожного паводку. Із запланованих на цей рік коштів вже виконано
робіт на 30 млн. гривень. Мінімізація потенційних збитків очевидна:
наприклад, за 15 млн. грн., які вкладені, скажімо, у Вари на
Берегівщині, ми захистили 4 села, 12 тисяч населення. Крім того,
захищаємо не лише населені пункти, але і сільгоспугіддя. Буває,
вартість земельних ділянок та споруд після спорудження дамб та
гідротехнічних споруд, тобто захисту території, зростає в десять разів.
– Однак є і випадки, коли люди протидіють спорудженню дамб?
–
Слово “протидіють”, на мій погляд, не зовсім доречне, хоча проблем з
власниками або користувачами землі справді вистачає. Є окремі, хто і
після паводків вважали, що, мовляв, нехай краще нас іще раз затопить,
дадуть компенсацію.
Скажімо, непроста ситуація була у Зарічеві на
Перечинщині. Сімнадцять людей були проти спорудження дамби, хоча маємо
листи сільської ради, Перечинської райдержадміністрації з проханнями,
що треба робити цей об’єкт, захистити мешканців. Але разом з місцевою
владою ми провели велику роз’яснювальну роботу і нарешті усі
підписалися про згоду на будівництво, з початку тижня почалися роботи.
Єдине,
де ми зайшли у глухий кут, це протипаводкова ємність у Березниках на
Свалявщині. Там протягом півтора року розробляли проект, і на одній із
стадій сільський голова так “попрацював”, що громада проголосувала
проти навіть продовження розробки проекту. З його боку це елементарне
незнання справи, адже треба бути щонайменше не патріотом, аби
протидіяти вкладенню у своє село близько 100 мільйонів гривень. До того
ж багато соціальних ініціатив було запропоновано і для села. Робимо
впорядкування і стабілізацію русел річок, укріплення берегів, гасимо
швидкості проходження води, залучаємо працівників з того ж села,
району. Це була б перша акумулююча ємність на Закарпатті, про Березники
почула б уся держава.
Найбільш гірко, що сільський голова не мав
жодних аргументів, з яких треба було протидіяти проекту. Але що зробиш,
під охороною ж будувати не будемо. Тому вирішили усі напрацювання
скерувати у Загаття на Іршавщині. Там уже пройшло понад 5 громадських
слухань, усі навколишні села проголосували “за”, оголошено тендер на
проектування протипаводкової ємності. Ефект буде не гірший, ніж міг би
бути у Березниках, єдине – втрачено півтора року.
На жаль, реалії
такі, що земля роздана і в охоронних зонах річок, тому доводиться
вирішувати індивідуально у кожному випадку, домовлятися з людьми.
Намагаємося разом з місцевою владою надавати компенсації за втрачені
аналогічні ділянки або, наприклад, за будівлі. Скажімо, у Варах
заплатили, там було у приватній власності приміщення колишнього клубу і
довелося б вигадувати складні інженерні конструкції з бетону, арматури,
аби його обійти, а це суттєво збільшило б вартість робіт.
-- Проте у Сімері на Перечинщині на дамбу якийсь господар виніс свій бетонний паркан…
–
Ми будуємо, а в експлуатацію передаємо Закарпатському облводгоспу, який
вже і слідкує за порядком. Хоча ця ситуація дуже прикра. Туди виїздила
спеціальна комісія, господар пояснював, мовляв, він краще утримуватиме
в належному стані дамбу. Припис і штраф винесено за аналогічні дії у
Давидкові на Мукачівщині: чоловік вирішив збудувати собі на
гідротехнічній споруді бетонний сарай. Там же, на незакінченому
об’єкті, люди висадили помідори, огірки, перець, капусту…
На жаль,
чим далі від 1998 та 2001 років, люди все більше забувають, яка це біда
– повінь. Від багатьох чуємо, мовляв, це були історичні паводки,
більше топити нас не буде.
Ще одна проблема: реалізація заходів
державної протипаводкової програми та введення в дію нових
протипаводкових споруд потребують ефективної експлуатації, а додаткових
коштів на ці заходи з держбюджету не виділяється. Неодноразові
звернення Закарпатської ОДА до уряду також нічого не дали. Так і
залишаємось наодинці з цими проблемами.
