П’ять трагічних випадків смерті дітей на уроках фізкультури, що сталися торік, змусили спеціалістів МОЗ та МОН переглянути програми фізвиховання в школах. А ще – звернути увагу на стан здоров’я дітей, бо, за висновками Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, всього 20 % нинішніх школярів можуть виконувати теперішні тести з фізкультур
Відтак торік у липні з’явився спільний наказ двох міністерств, за яким усіх школярів мають оглянути, провести відповідні проби й поділити на три групи для занять фізкультурою – основну, підготовчу, спеціальну. У першій займатимуться здорові, у другій – після перенесених захворювань, у третій – хронічно хворі чи з тимчасовими протипоказаннями щодо навантажень.
Здавалося б, усе логічно, і давно треба було так учинити. Проте вже перші дослідження стану здоров’я дітей шокували батьків і громадськість – виходить, що наша молодь, а отже, майбутнє української нації, наполовину хвора. Зокрема, на Львів¬щині вже забили на сполох: після медоглядів по-новому з’ясувалося, що лише 57 % львівських школярів потрапили до основної групи з фізкультури. А серед «спецгрупівців» чимало таких, що взагалі ніколи не хворіли й навіть займаються спортом.
То що це – квола нація чи необ’єктивна оцінка медиків?
Винятків для занять фізкультурою немає
Суттєве новаторство: за новим наказом дітей, взагалі звільнених від фізкультури, немає. Школярі з хронічними недугами або тимчасовими проблемами зі здоров’ям повинні займатися або в підготовчій, або ж у спеціальній групах. Для кожної розроблено свій рівень навантаження. Визначатимуть, до якої групи потрапить дитина, лікарі. Як розповідає завідувачка відділення організованого дитинства Ужгородської МДКЛ Любов Довганич, медики розробили рекомендації – після якої хвороби, протягом якого часу та які саме вправи не можна виконувати. Приміром, після ураження м’язів чи розриву сухожилля школяра переводитимуть до підготовчої групи на 3 місяці. Аналогічний термін дається на реабілітацію після струсу й внутрішньочерепної травми, а також після вивиху, травми коліна, ступні, гомілки, але – вже до спецгрупи. «Усі ці норми й часові рамки розписані в спеціальній Інструкції, – каже Любов Михайлівна. – У цьому ж документі зазначено, що тривалість відсторонення від навантажень на уроках фізкультури при захворюваннях, що не наведені в Інструкції (а там всі основні й найбільш часті все ж таки згадуються), визначає лікар, який курирує хвору дитину».
Чи убезпечить проба Руф’є від смертей на уроках?
Ще одне нововведення, яке цьогоріч запрацювало і на яке багато скарг, – проба Руф’є. Її проводять «для визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи дитини». За методикою, визначеною в наказі, проба Руф’є полягає в тому, що учень повинен виконати 30 присідань із витягнутими вперед руками протягом 45 секунд. Після чого сідає, і лікар підраховує пульс за перші й останні 15 секунд першої хвилини відновлення, а також пульс за 15 секунд у стані спокою. На підставі цих показників за спеціальною формулою виводиться оцінка. Проте вона, як свідчать спеціалісти, є доволі суб’єктивною, бо насправді працює у спорті, а для її адекватного проведення потрібні певні умови, й перша з них – бажано, щоб був ранковий час, коли дитина ще не втомлена.
Ужгородка Світлана Громище, мати 11-річної Натал¬ки: «Як можна оцінювати стан здоров’я дитини за так званою пробою Руф’є? Я сама лікар і добре знаю, що така оцінка суб’єктивна, бо дитина перед пробою має бути спокійна, не збуджена, та ще й постійно займатися фізичними вправами. Крім того, дослід марудний і тривалий у часі – я в житті не повірю, що його справді проводять».
До речі, сама школярка Наталка розповіла, як намагалися провести пробу в її школі: «Це так смішно! А ви самі спробуйте присісти 15 разів, а потім ще стільки ж. Ми нареготалися!» Ось вам і спокій та незбуджений стан…
Про реалії визначення проби та розподіл на групи говорять і самі вчителі фізкультури. «Як на мене, в наших умовах визначення стану можливостей серцево-судинної системи за допомогою проби Руф’є перетвориться у звичайну формальність, – ділиться думками вчителька фізкультури Ужгородської гімназії Людмила Білик. – В Ужгороді за школами закріплені дільничні лікарі. Їм, окрім навантаження на дільниці, треба ще й оглянути всіх учнів навчального закладу, який за ними закріплено. Проба ж Руф’є потребує багато часу – щонайменше півгодини: ось і уявіть, скільки триватиме огляд бодай сотні діток? Не з того боку треба починати. Як на мене, в кожній школі постійно має чергувати лікар чи медсестра, які б і спостерігали за дітьми, спілкувалися з їхніми батьками, дізнавалися про вподобання учня, як він харчується, який спосіб життя веде – лише на підставі цього всього і з додаванням проби Руф’є можна визначити реальний стан здоров’я школяра».
Хабарі не за спец- групу, а за основну?
Отож лікарям і вчителям нерідко бракує часу на вивчення реального стану дитини, та й відпо-відальність на себе мало хто хоче брати, тому нерідко (принаймні досі) виходило так, що коли спецгрупа – то ледь не до закінчення школи. Ще одна ужгородка, Марія З., хвилюється, що підходи до визначення стану дитини можуть бути однобокими, і так їй можна нашкодити. Не виключено навіть – поламати майбутнє. «Я лише припускаю, але це цілком реально: уявіть, хлопець планує влаштуватися на роботу в правоохоронні органи. Для цього йому треба до війська, отже – нормальну фізичну підготовку. Скажімо, потрапляє він з якоїсь причини в спецгрупу. А в нас же як? Тих дітей мало хто оглядає, буває, як у 1 класі діагноз встановлять, то до 11-го з ним і живе, бо лікар з року в рік переписує історію – і все. Хоча хвороба давно могла відсту¬пити. Чи не виникатиме ситуація, що батьки через це платитимуть за довідки про готовність до основ¬ної групи з фізкуль¬тури? До речі, я знаю випадок, коли нинішній відомий український спортсмен усе своє школярство був у групі «сліпих, кривих, горбатих»...
Так би не мало бути, кажуть лікарі. Усе передбачено: з групи в групу переводитимуть медики на підставі огляду дитини. І про це вже свідчать «свіжі» виснов¬ки лікарів. Зокрема, згідно з наказом, на початку цього навчального року проведено профмед¬огляди школярів Закарпаття. До основної групи із занять фізкультурою зарахували 67,5 % (а по Ужгороду взагалі – 88 %), отже, майже дві третини дітей виявилися здоровими й здатними до повноцінного фізичного навантаження; 23,8 % зараховано до підготовчої, 8,8 % – до спеціальної груп. Торік до речі, 80 % дітей входило до основної групи.
Але й це ще не все: і медсестри, й учителі фізкультури повинні постійно стежити за дітьми, особ¬ливо на уроках фізичного виховання. Про це вже говорить нова постанова Кабміну, згідно з якою на шкільних медсестер і фізру¬ків відтепер покладено додаткову відповідальність та розширено їхні функціональні обов’язки, каже головний педіатр управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Оксана Лошак. «Якщо раніше лікарі й медсестри відповідали більше за проведення медоглядів, то тепер на них лягає обов’язок ще й моніторити стан здоров’я дитини навіть під час уроків фізкультури. Якщо медсес¬тра чи вчитель фізкультури помітять, що дитині, приміром, стає зле, вона сильно пітніє чи має ще якісь ознаки того, що організм не може впоратися з навантаженням, школяра запропонують обстежити й переведуть до іншої групи. І навпаки. Тобто цей розподіл на групи не обме¬жуватиметься одним-двома днями оглядів у ЛФК, і не закінчуватиметься за ме¬жами поліклініки, це має бути безперервний процес, і лише так ми зможемо отримати результат, якого прагнемо».
Певна річ, у батьків, як і в мене, виникне запитання: а чи здатна медсестра чи вчитель фізкультури визначити стан дитини? Чи вистачить їм для цього знань? «Оскільки постанова КМУ впроваджується спільним наказом управлінь освіти й охорони здоров’я ОДА, то ми подумали й про те, що коли вже збільшуються обов’язки й відповідальність медичних сестер, то ми повинні подбати про якісь тренінги для них. Вже дали доручення головному лікарю Закарпатського обласного фізкультурного диспансеру розробити графік виїздів своїх спеціалістів у райони, на місця й навчати, як проводити всі ці функціональні проби, як розподіляти правильно дітей на групи, як спостерігати за ними і на що звертати увагу», – розказує Оксана Олександрівна.
Медогляд по-новом
І про ще одну новинку, яка тільки-тільки почала діяти. Постановою КМУ №1318 від 8.12.2009 затверджено новий порядок медичного обслуговування учнів загальноосвітніх нав¬чальних закладів.
Найважливіше, як розповідає О. Лошак, це те, що обов’язкові медичні профогляди учнів проводитимуть щороку медпрацівники у присутності батьків або осіб, які їх замінюють, а не як досі – в навчальному закладі та без рідних. «Це є вагомим плюсом, оскільки, спілкуючись із батьками, лікар дістане більше інформації з життя дитини – дізнається про вчасність щеплень, про скарги, фізичне навантаження, яке дитина має в повсякденному житті. Школярик навряд чи розповість спеціалістові про те, чим хворів маленьким, чи має хронічні недуги, але саме з огляду на всю цю інформацію лікар і зможе зробити відповідні висновки», – розповідає педіатр. Також, за словами О. Лошак, завдяки тісному спілкуванню лікаря й батьків, останні одразу діставатимуть усю інформацію про стан здоров’я їхньої дитини. Приміром, оглядатиме школяра ортопед. Зверне увагу на поставу дитини й одразу скаже мамі чи татові, що саме треба робити, аби дитина не горбилася чи не виник сколіоз.
Педіатр також наголошує: якщо вже батьки не будуть вдоволені одержаним у такий спосіб результатом, то можуть звернутися до інших лікарів чи відповідальних осіб. Крім того, для огляду дітей нерідко потрібні спеціальні прилади чи інструменти, які в школу не привезеш, вони є лише в поліклініках.
Замість висновків
Правду сказати, шукаючи відповіді на запитання цієї статті, я натрапила на багато інших. І висновок власне для мене напросився доволі сумний: не з того боку, панове міністри, проблему беретеся вирішувати. Треба починати з того, що в наших школах немає медиків, хоча ще за радянських часів вони були в кожному навчальному закладі. Статистика з цього приводу вбивча: у Закарпатті функціонує 735 нав¬чальних закладів, а в штатних розписах зареєстровано всього 10 (!) посад лікарів і 228,5 медичних сестер. Тобто навіть про половину забезпечення не йдеться. То хто дивитиметься за дітьми й визначатиме їхній стан на тих же уроках фізкультури?
А з іншого боку, було би де проводити уроки фізвиховання. Бо не секрет, що спортзали у багатьох наших школах в занед¬баному стані, інвентарю часто не вистачає, а про санітарні норми (відповідну площу, освітлення, прибирання) в нашій країні, здається, вже ніхто й не згадує. Тому й постає питання: як можна запроваджувати якісь реформи, коли для цього просто немає умов?
