Вони стали першим фольклорним колективом, який виступав на сцені італійської la Skala (1967-й рік), і викликали там фурор, тричі виходячи на біс, та перевершили рекорд легендарного італійського тенора Енріко Карузо: якщо на концерті апеннінця завіса піднімалася 11 разів, то під час програми грузинського ансамблю – аж 14. Виступали на Бродвеї й чи не на всіх інших найвідоміших сценах світу, залишаючи після себе лише позитивні емоції й захоплені відгуки ЗМІ.
Отже, Ужгород знову відвідав найвідоміший грузинський танцювальний колектив – національний балет Грузії «Сухішвілі». В останні роки кавказькі артисти явно вподобали як Україну загалом, так і Закарпаття зокрема. Нинішній приїзд до нашого обласного центру став для «Сухішвілі» вже третім.
Турне, в яке вирушив ансамбль цього року, особливе. По-перше, тому що «Сухішвілі» 2010-го виповнюється 65. По-друге, на чому особливо наголошує керівник колективу Ніно Сухішвілі, 100 років із дня народження виповнюється Ніно Рамішвілі – саме вона спільно з чоловіком Іліко Сухішвілі й створила майбутню легенду Грузії.
Сама ж Ніно Сухішвілі – внучка засновників балету. Вона представляє вже третє покоління легендарних танцюристів і хорео¬графів. Напередодні концерту в Ужгороді пані Ніно люб’язно погодилася відповісти на запитання «Замку».
– Пані Ніно, ви знаєте щось про Закарпаття, яке теж, як і Грузію, асоцію¬ють насамперед із горами та виноробством, чи це просто одна з багатьох зупинок, де виступаєте?
– Я знаю, що це дуже мальовничий край. Західна Україна взагалі дуже гарна й близька нам. Це й згадані вами гори, і вино, і, ясна річ, люди також приємні: дружелюбні, добрі. Від усіх, з ким тут зустрічалися, враження залишилися тільки позитивні.
– Вашому колективові доводилося виступати на найвідоміших сценах світу. Скажіть, будь ласка, з якими відчуттями після згадок про «Ла скала» чи Бродвей виходите на сцену скромного, регіонального театру?
– Знаєте, не суттєво, на якій сцені ми виступаємо і в якому місті. Наше ставлення всюди однакове. Глядач – завжди глядач, тож професіонали мають з повною віддачею віддаватися сцені. І немає значення, чи ми в Нью-Йорку, Парижі чи в маленькому провінційному містечку Грузії.
– А розмір нашої сцени для вас достатній, адже така кількість танцюристів виступає одночасно
– На жаль, сцена для нас справді надто мала, але якось пристосовуємося до будь-якого театру. Саме тому потребуємо репетиції хоча б за 2–3 години до початку концерту, аби освоїти сцену.
– Я правильно зрозумів, що з Ужгорода розпочалося ваше всеукраїнське турне?
– Не зовсім. Ми вже дали концерт у Чернігові (9 лютого. – Авт.). Відтак мали два виступи в Білорусі, тепер повернулися до України – в Ужгород.
– Скільки всього концертів й за скільки днів маєте намір дати в Україні?
– 25 чи 26 концертів за трохи більше місяця – майже щодня. Дуже виснажливий графік.
– Як танцюристи фізично можуть витримати таке навантаження? Адже, на мій погляд, це набагато важче, ніж тур співаків, яким у разі чого й фонограма у пригоді стане…
– Ми просто вже звикли до такого графіку. Танцюристи на¬ші у добрій формі. Звісно, це важко: довгі переїзди з міста в місто, інколи доводиться просто з дороги йти до театру на репетицію й викладатися з останніх сил, але саме в таких речах і виявляється професіоналізм. Глядач не повинен відчувати, що ти втомився, мав тривалий переїзд чи відчував якийсь дискомфорт. Головне в нашій роботі – принести людям задоволення, сподобатися їм. Правду сказати, у нас величезний успіх у вашій країні. Глядачі нас розуміють просто чудово, приймають дуже добре й тепло. Тому й ми ще більше стараємося для них.
– Читав ваше інтерв’ю пів¬торарічної давності київській газеті «Сегодня», в якому, зокрема, ви говорили, що через військовий конфлікт між Грузією та Росією скасували концерти в РФ, оскільки не можете виступати в країні, яка напала на вашу Батьківщину. Чи змінилася якось ситуація за цей час?
– Територія Грузії й далі окупована Росією, тому нічого не змінилося. Але я сподіваюся, що в найближчому майбутньому щось проясниться, бо через політичні непорозуміння не має страждати мистецтво. У Росії нас завжди добре приймали. І грузинський танець, і грузинське вино, і грузинська кухня мали добру славу в російського народу. І я вважаю, що колись ситуація зміниться. Прикро тільки, що в тамтешніх людей нині ставлення теж недоброзичливе. Їх дезінформують: над цим працює преса, телебачення. Тож про наші гастролі на території цієї країни говорити поки що зарано.
– Цей рік, очевидно, у вас буде дуже насиченим. Розкажіть, будь ласка, які плани в «Сухішвілі» на 2010-й.
– Після туру Україною відразу їдемо до Італії, де продовжимо гастролі. Потім повертаємося до Грузії – ювілейні концерти заплановані в Тбілісі. Будуть й інші заходи: концерти на острові Кіпр, участь у фестивалі «Слов’янський базар». Рік справді обіцяє бути дуже напруженим.
– На вашу думку, яка роль «Сухішвілі» в побудові іміджу Грузії в світі?
– Думаю, досить суттєва і зав¬жди була такою. Своїм мистецтвом ми показували всьому світові нашу культуру й історію. Люди, які ніколи не чули про Грузію, починали цікавитися країною. У нашій програмі дуже доб¬ре представлений кожен куточок Грузії, різноманітні звичаї, характер нації. Тому вважаю, що через концерти ансамбль ознайомив весь світ зі своєї батьківщиною. Вважаю, маємо статус неофіційних послів рідної землі у світі.
– Чи цінують цю вашу працю вдома?
– Так. Грузини цінують нас і мають, чим пишатися. Коли говорять про історію та культуру батьківщини, завжди обов’язково згадують і наш колектив. А прізвища засновників балету – Сухішвілі та Рамішвілі – вже перестали бути просто прізвищами, вони називають ціле явище. Вважаю, що наш ансамбль, особливо ж Іліко Сухішвілі та Ніно Рамішвілі (мої дідусь та бабуся), зробили для Грузії надзвичайно багато.
