Їй здавалося, що жінка наслала вроки на доньку. 47-річна Людмила Граб із села Холмок Ужгородського району Закарпатської області зарізала косою 60-річну сусідку Олену Ладимиряк і сама викликала міліціонерів. Мертву пенсіонерку з віником у руках знайшли під хатою на межі двох обійсть
Про зустріч із 43-річним Михайлом Лишаничем — зятем покійної — вдалося домовитися по телефону.
— Ніхто з дітей небіжчиці не хоче говорити про трагедію, — попереджає чоловік.
Із Михайлом зустрічаємося в Ужгороді. У темно-синьому ”мерседесі” виїжджаємо в Холмок, що за 8 км од міста. Село невелике — 400–500 хат, уважається передмістям.
Тут чимало угорців. На центральній трасі невеликий готель ”Круїз”, по обидва боки — звичайні сільські будинки. У кінці села повертаємо у сектор двоповерхових новобудов. Михайло показує на свій — великий кольору бірюзи із кованим парканом. Чоловік займається бізнесом — тримає фури. Його дружина, дочка покійної 40-річна Марія Лишанич, теж має власну справу.
Зупиняємося на розі біля великого цегляного будинку з пластиковими вікнами, огородженого червоним парканом. Це дім небіжчиці. Поруч хата Людмили Граб — трохи менший будинок сіруватого кольору.
На обох обійстях ані душі.
Зять Олени Ладимиряк каже, що теща з чоловіком та чотирма дітьми переїхали в Холмок 25 років тому із Великоберезнянщини. У середині 1980-х почали будувати хату. Земельну ділянку випросили спеціально наприкінці вулиці, щоб не було проблем із сусідами. Через кілька років поряд почали зводити свій будинок Граби.
Я две недели ее ждала с косой и дождалась
— Іван Граб народився в Холмоку, одружився, доньку мав, але вбив свою тещу, — розповідає Михайло. — За це отримав вісім років тюрми. На зоні познайомився з Людою. За що вона відбувала покарання, я не знаю.
Спочатку Ладимиряки та Граби розумілися. Олена брала в сусідів молоко для дітей. Та через кілька років Людмила люто зненавиділа Олену. Сварки виникли через колишнього зятя Олени Івана — чоловіка 33-річної доньки Ольги. Той полюбляв випити і цілими днями гостював у Грабів.
Тим часом у них підростала донька Ганна. Рік тому їй виповнилося 21. Людмила почала турбуватися про майбутнє дитини, мовляв, у дівках засидиться. В усьому звинувачувала сусідку Олену.
— Вона казала, що мама ворожить, аби Аня заміж не вийшла, — розповідає Михайло Лишанич. — Та матері хіба до неї? Своїх четверо дітей, семеро онуків. Теща не раз приходила до нас і плакала: ”Робіть щось, бо Люда мене з’їсти хоче. Поговоріть із нею”. Марія заспокоювала: ”Мамо, тихо сидіть, моліться за неї”. Вони заздрили нам, — переконаний Лишанич.
У суботу 11 листопада по обіді Олена взяла віник і вирішила вимести обпале листя з виноградника сусідів за хатою.
— Будинок тещі не штукатурений, — каже Михайло. — Сухе листя винограду щоосені гниє на землі, а фундамент тягне до себе вологу, мама час від часу відмітала.
Олена Ладимиряк тільки кілька разів махнула віником, як почула крики розлюченої Людмили. Та вибігла з хати і кинулася на сусідку з косою. Ударила чотири рази у шию та груди. Витягла косу з тіла і повісила на виноградник, щоби кров крапала на покійну.
— Коли я під’їхав до хати тещі, то не знав, що сталося, — згадує Михайло. — Теща лежала на межі наших дворів із віником у руках. Я відразу подумав, що то Іван Граб убив її. Я схопив його за барки, але міліція розборонила нас. Люда вибігла на східці й кричала не своїм голосом: ”Это я ее убила, а не он. Я две недели ее ждала с косой и дождалась”. Була настільки п’яною, що навіть свідчення в міліції давала наступного дня.
Людмилу Граб заарештували, але через кілька днів відпустили під підписку про невиїзд. Удома її зустрічала донька з подругами.
— Її мало не з квітами чекали, — розповідає Михайло Лишанич. — Я саме під’їхав до будинку тещі, побачив у дворі Аню з двома подругами. Вони кинулися до Люди зі словами: ”Все будет хорошо. Это фигня, что вы ее замочили”.
Пан Михайло каже, що теща була маломовною людиною, не спілкувалася з односельцями, але дуже любила онуків.
— Друзі завжди мені казали: ”У тебе теща німа, Мішо”, — розповідає чоловік. — Вона ніколи не сварилася. Люда не раз нам відверто заявляла, що вб’є маму. Ми не зважали на її погрози. Одного разу я підвозив сусідку додому, то вона в машині розкричалася: ”Я вб’ю ту стару”. Я просив: ”Людо, заспокойся, теща — стара жінка. Не заходься з нею”.
Марія Лишанич — дочка покійної — після смерті матері кілька днів провела під наглядом лікарів і почала заїкатися.
Сніжана РУСИН
Газета по-київськи
Ужгород.нет.уа
