Різьбяр Василь Ропчук із Ясіня оздоблював будинки Віктора Ющенка та Алли Пугачової
Пан Василь більше не оздоблює будинків власноруч – для цього в нього є двоє хлопців-учнів, котрі й роблять усе за настановами свого вчителя. Сам же Василь займається переважно творчим різьбярством, тобто створенням різноманітних фігур із дерева, та бізнесом. У Ясіня він відкрив «Крамницю різьбяра», у якій всяк охочий може придбати його вироби на свій смак і можливості гаманця.
Також пан Василь відкрив дуже оригінальне кафе, в якому, як кажуть, у всій красі можете побачити результати його роботи. На оздоблення цього закладу разом із помічниками він витратив 5 місяців. Немалий термін, однак воно того вартувало. Прикрашаючи кав’ярню, майстер використав 12 (!!!) порід дерева. Пояснює це тим, що запах якогось одного дерева може зашкодити здоров’ю, натомість різні породи створюють фантастичний букет. У Ясіня чимало людей здаються чарівниками. Магію використав і пан Василь при створенні свого кафе. Стверджує, що після одного візиту люди обов’язково захочуть повернутися сюди ще раз. Автор переконався на власному досвіді, що це правда. «Дерев’яна магія» Василя Ропчука діє!
Освіта в ясінянського різьбяра, як сам жартує, – «незакінчений ужгородський». Справжню ж здобував удома – у Михайла Тулайдана. Покійний Михайло Ількович, без перебільшення, – легенда Ясіня. І земляки вшанували його – погруддя майстра стоїть у місцевому музеї. Тулайдан був членом Спілки художників УРСР та СРСР. Кажуть, свого часу славетний майстер вирізав із дерева люльку самому батькові народів Йосипу Сталіну.
Ропчук каже, що майстерності Тулайдана не зміг досягнути до сьогодні. Натомість без зайвої скромності заявляє, що в Ясіня, можливо, немає більше такого майстра, як він. Є у Великому Бичкові чи в Косові (Франківщина) майстри, що працюють, може, й ліпше. Проте пан Василь стверджує, що швидшого в роботі немає в цілій Україні. «Книга рекордів України» спеціально запросила Ропчука, щоб установити національне досягнення зі швидкості різьблення. Метрового ведмедя ясінянський майстер виготовить за годину й десять хвилин. Каже, що навіть не знає, чи внесли-таки цей рекорд до «Книги». Бо повернувся додому й настільки був заклопотаний своїми справами, що не має часу перевірити. Мало того, його запрошували на телевізійне шоу «Хвилина слави». Не взяв там участі лише тому, що час занадто обмежили – давали на роботу дві хвилини. Пан Василь каже, що при всій блискавичності своєї праці за дві хвилини не встигає зробити нічого. От за десять – без проблем фігуру орла вирізьбить.
Та й, склалося враження, такої слави він не дуже прагне. Василь Ропчук – фанат свого діла. Він дуже вдало поєднав захоплення й засіб заробляння грошей. Багато хто про таке може лише мріяти. За свою кар’єру пан Василь встиг багато де побудувати, створити домашній затишок багатьом відомим людям. Так, за 5 років діяльності в Москві йому довелося оздоблювати різьбою стелі у будинку Алли Пугачової, облаштовувати дитяче містечко в покійного першого президента Російської Федерації Бориса Єльцина. Василь працював у центрі столиці Росії над створенням дитячого містечка поблизу Черкизовського ринку, ресторану «Ведмежий барліг». «Було 10 чоловік-різьбярів, але потім власник їх звільнив, бо побачив, що я й сам можу впоратися. Я трохи попрацював, а потім утік, – розповідає пан Василь. – Були там різьбярі з Афганістану, то вони погрожували мені через те, що без роботи залишилися».
«А тепер нема бажання знову поїхати до Москви, там же, напевно, пристойно платили», – питаю. Відповідає, що ні. Хоча неодноразово запрошували. Проте більше не хоче. По-перше, робить власний бізнес удома, по-друге, не хоче більше залишати сім’ю. До того ж збереглася в пана Василя ще й образа на росіян. У сусідній країні випустили каталог із кращими зразками різьбярства. Потрапили туди й роботи ясінянця. Але підписані... як витвори невідомого майстра. «От москальня! – емоційно каже він. – Не хочеться з ними розбиратися».
Обслуговував ясінянський майстер відомих людей і в Україні. Навіть якось оформляв дачу Віктора Ющенка. Чимало замовлень діставав у селі Поляниця, яке стало відоме завдяки безпосередньому сусідству з івано-франківським гірськолижним курортом «Буковель». Там він теж вирізав фігури для дитячого містечка. Щоправда, каже, платню так і не отримав – трапилася якась плутанина зі власниками, а постраждав урешті він. Правду сказати, ми не помітили особливого жалю за втраченим заробітком із його боку. Пан Василь надто великий оптиміст і затятий трудоголік, тому плакати з такого приводу просто не має часу.
Залишив Ропчук про себе пам’ять і в Чехії, де зокрема, створив, напевно, найбільшу статую у своєму житті. Каже, між ніг фігури можуть проїжджати автомобілі. Чехія – ще один плідний період трудової кар’єри пана Василя. Там, наприклад, він долучився до створення другого за розміром дитячого містечка у Європі. Про чеський період у пана Ропчука приємні спогади. Так, відзначає, що ставлення до різьбярів у братів-слов’ян набагато шанобливіше, ніж удома: проводяться фестивалі майстрів, їх знають і цінують. А от удома, незважаючи на величезну кількість фестивалів, що проводяться на Закарпатті, різьбярі не мають можливості продемонструвати свою майстерність. На відміну від ще одного традиційного для Карпатського регіону ремесла – ковальства. Зрозуміло, що для популяризації різьбярства потрібна людина, яка б узялася за організаційні питання. Сам пан Василь за це братися не хоче – він майстер і не готовий до бюрократичної роботи. Проте стверджує, що радо взяв би участь у конкурсі різьбярів. «Ви натякніть організаторам, щоб нас запрошували, скажімо, на «Гуцульську бринзу». Різьбярі, безумовно, зробили би фестиваль цікавішим», – переконує він. Власне, й не сумніваємося! Дивно, що таких майстрів залишають поза увагою. Будь-яких слів забракне, щоб описати роботи Василя Ропчука. Прислів’я «ліпше один раз побачити, ніж 100 разів почути» у цьому випадку справедливе на всі 100 %.
Зрозуміло, що витвори пана Василя недешеві. Як і картини художника чи фігури скульптора, різьблені роботи ясінянського майстра коштують немалих грошей (звісно, кожен має своє розуміння дорожнечі). Так, ведмідь (а на цих тваринах пан Василь просто таки спеціалізується) коштує близько 400–500 доларів. І це не найдорожче. Складніші у виконанні фігури можуть потягти й більше. Творив різьбяр і роботи, оцінені в 2–3 тисячі доларів. Недешевим для людини, що живе на середню українську зарплату, є й оздоблення будинку. Така краса вимагає справжніх фінансових жертв.
«Що найважче відтворити?» – цікавимося. «Риси людського обличчя. «Портрети» з дерева робити важко. І, незважаючи на те, що займаюся різьбярством багато років, ще не досяг такої майстерності, як хотілося б. Наразі не маю часу вдосконалюватися – бізнес забирає всяку вільну хвилину. Можливо, пізніше матиму більше вільного часу, тоді й зосереджуся на творчості», – відповідає він. Як фахівець, пан Василь не слухає захоплених відгуків про власні роботи від аматорів на кшталт автора, бо краще знає, до чого треба прагнути. Він сподівається, що настане час, коли буде змога відійти від насущних справ і зосередитися на самій творчості. А справу продовжить 5-річний син, який підростає і вже потроху спостерігає за роботою батька. Напевно, невдовзі сам візьметься за різьбярську пилу. Тож можемо бути впевнені, що слава ясінянських майстрів не згасне.
Юрій Лівак, Ужгород–Ясіня
