— Чоловік на роботі. Коля працює комп’ютерником у гідрометеорологічному центрі. А я сиджу вдома з малим, — розповідає Марія Цуркан, русява жінка в інвалідному візку.

Їхньому сину Русланові рік і сім місяців. Він сидить біля холодильника, їсть руками суп. Хапає з тарілки картоплю, макарони, пхає до рота.

— Ще замалий для ложки, — усміхається Марія.— Хай уже як уміє.

У 3 роки Марія перебігала дорогу в рідному селі Люта Великоберезнянського району на Закарпатті. Потрапила під задні колеса вантажівки, що везла крам до магазину. Відтоді прикута до інвалідного візка. У 14 років дівчину віддали до Цюрупинського інтернату N2 на Херсонщині для дітей-інвалідів.

— Микола родом із Чернівців. Немовлям мати віддала його до дитбудинку. У 10 років крутився на турніку й упав на спину. Пошкодив собі хребта, — розказує жінка.

Марія їде на візку в кухню. Розігріває в мікрохвильовій печі каву. Каже, шукає роботу. У супермаркеті ”Вопак” їй пропонували працювати з документами. Обіцяли 450 грн на місяць.

— Ми з Миколою порахували, що це невигідно, — зауважує господиня. — Щодня треба сім гривень на таксі. А на роботі мені не можна буде потребляти жидкості, лише суху їжу. Бо в туалет на колясці не заїду.

Цуркани живуть на 1230 грн спільної пенсії. За словами жінки, цього замало. Каже, лише на кесарів розтин потратила у пологовому будинку 4 тис. гривень.

Малий проситься на руки. Мати згадує, що першими його словами було: ”Цить, сідєть!”. Сусід так кричав собаці.

— Малий кричав так услід перехожим, — сміється вона. — У місті балакають, шо Руслан не наш син. Інваліди рідко рішаються на дитину. Люди думають, ми всиновили його. Дивуються, що дозволили.

Розповідає, що чоловік змінив багато робіт — у супермаркетах, на заправках:

— У супермаркеті робив за самі продукти, ще й прострочені. Я не дозволила б собі так на голову сісти. А Коля довірливий, тому його й ображають. Якось не видали зарплату. Кажуть, ти ж інвалідну пенсію маєш.

У Марії є батьки, двоє сестер та брат. Вони живуть у селі Невицьке на Ужгородщині. Усі здорові, працюють. Батьки — пенсіонери, часто навідуються до доньки.

Жінка говорить, що Микола знайшов свою матір. Їздив до неї у Чернівці. Але та зустріла його непривітно. Батька чоловік не знає.

Марія — друга дружина Миколи Цуркана. Колишня теж була інвалідом, жила в Запоріжжі. Пара швидко розлучилася.

— Шукав, аби обов’язково на візочку, — веде далі жінка. — Не знаю чому. Може, жаліє. Побачив мене в інтернаті на дискотеці. Каже: ”О, у вас нова дівчина”. Нам було по 18. Я від нього тікала. Горда була.  Боялася, що як заведу чоловіка, нічого в житті не доб’юся. Мріяла спочатку вивчитися, отримати квартиру, а потім вийти заміж і народити дитину.

Зізнається, що мала багато залицяльників. Чіплялися навіть здорові хлопці.

— Раз чекала біля магазину на батька. Підійшов  хлопець, питає: ”Дєвушка, як вас звати? Можна вас провести?”. Батько вийшов з магазину, а хлопець як налетить: ”Ти чого чіпляєшся до дівчини, вона моя!” — сміється Марія. — Бачили, що в мене залізний характер, тому й липли.

Руслан тягнеться за сумкою матері. Марія закидає її на холодильник.

— Важко матері у візку? — питаю.

— Та нормально, — відповідає вона. — Малий у памперсах, речі в машинку-автомат закидаю. Щодня ходимо з ним гуляти.