Поки що не «прихватизоване» приміщення у центрі Ужгорода не дає спокою міським можновладцям
Вже кілька тижнів на кожного відвідувача у кафе «Молочарня», що в самому центрі Ужгорода, його працівниці дивляться з тривогою. Жінки, більшість з яких пропрацювали тут чи не все життя, нині не впевнені, що прийшовши на роботу, зможуть увійти до приміщення. А все тому, що будівля «Молочарні» досі не «прихватизована» і це, вочевидь, не дає спокою «господарям» Ужгорода.
«Вимітайтесь, ми тепер тут господарі!»
Завідуюча «Молочарні» Ганна Коштура стверджує, що Сергій Ратушняк накинув оком на приміщення за якихось 200 метрів від мерії ще під час своєї першої «мерської» каденції. Але тоді йому довелося податися до Іспанії, пересиджувати «непевні часи», отож працівниці кафе певний час мали спокій. Цієї ж осені вони з оголошення в міській газеті довідалися, що приміщення «Молочарні» виставили на орендний конкурс. При тому, що існує договір оренди з колективом кафе до 2008 року, який ніхто не розривав. Та й про проведення конкурсу працівників ніхто не повідомляв. Ганна Коштура найняла адвоката і звернулася до суду з оскарженням дій Ужгородської міськради. Одне судове засідання відбулося, наступне, відклали, але поки справа перебуває у судовому розгляді, конкурс проводити не можна. Однак його таки провели. Стартова ціна була визначена в 70 тисяч гривень за оренду. Відтак, розповіли Ганні Коштурі присутні під час явно формального дійства люди, начальник управління майнової політики Ужгородського міськвиконкому Віктор Мартин на папірці написав цифру 5 і переможцем конкурсу на оренду приміщення за 75 тисяч гривень став молодий депутат міськради Валентин Бобрик.
Наступного ж дня, 12 вересня, «нові господарі», щоправда, чомусь без пана Бобрика, а з паном Талапою з фірми «Карпати-2007», який представився новим директором кафе, разом з юристом та керівником муніципальної міліції прийшли… приймати майно! Викликавши на допомогу знайомих, завідуюча спромоглася спровадити «гостей». Проте обідньої пори наступного дня вони знову прийшли з настійливою вимогою: «Вимітайтесь геть!». Ганна Коштура викликала міську міліцію, на скандал нагодилися журналісти. «Навала» відступила, пригрозивши повернутися. І справді повернулися – близько 17 години того ж дня, прихопивши «десант» муніципальної міліції та інструменти для заміни замків. Цього разу Ганна Коштура попросила захисту в обласної міліції, яка поцікавилася, що тут роблять «колеги муніципали». До речі, за рік діяльності цієї служби у місті явно не стало ні чистіше, ні безпечніше, отож тепер ужгородцям уже зрозуміло, що підрозділ за їхні податки створювався не для забезпечення безпеки, а як силовий загін для обслуговування міських можновладців.
Очевидно, тричі обпікшись, «нові власники» вирішили піти іншим шляхом. Бо до «Молочарні» прийшли… фахівці «Водоканалу» -- відключати воду! Хоча боргів за водокористування кафе не має, спеціалісти пояснили, що отримали листа з відповідною командою з мерії… Кажуть, був дзвінок і в міський енергонагляд, проте його працівники утримались від «наїздів» за наказами з мерії.
Відтак рейдери до «Молочарні» почали ходити щодня, Ганна Михайлівна, кажуть працівники, буквально опухла від сліз.
Останнього перед виборами тижня «наскоки» припинилися. Чи то меру було не до якоїсь «Молочарні» -- треба було «опікуватися» аби партійний патрон Володимир Литвин зібрав на Закарпатті хоч якийсь електоральний урожай, чи то знову розробляється якийсь хитромудрий план нової рейдерської атаки. Або ж «залягли на дно», бо після телеграм від колективу до Генеральної прокуратури, Служби безпеки, прем’єру, лідерам політичних сил та інших вищих владних структур, до «Молочарні» прийшли працівники СБУ та обласної прокуратури, вилучили, для вивчення, документи.
Робота, в яку вклали душу
Історія перипетій довкола «Молочарні» буде не повною, якщо не розповісти дещо про людей, які там працюють. Нинішня завідуюча – Ганна Михайлівна Коштура прийшла сюди юною дівчинкою, у 1968 році. Як прийнято казати, пройшла усі щаблі – від кухаря до директора. У 27 років за це кафе, яке визнали одним з кращих в Україні, її нагородили орденом «Знак пошани», пізніше – орденом «Трудового Червоного Прапора», багатьма іншими відзнаками. Ганна Михайлівна була депутатом чотирьох скликань міської ради, одного – обласної ради. А нині, ще не опам’ятавшись після тяжкої операції – вона втратила ногу, Коштура змушена була вийти на роботу – захищати свій колектив – 16 жінок, яких люди з повними кишенями і владою вирішили викинути на вулицю. Нині працівниці кафе навіть після закриття чергують у приміщенні – не дай Боже…
Після розвалу СРСР колектив «Молочарні» хотів її приватизувати. Однак їм відмовили – мовляв, будівля знаходиться під «червоною лінією», тобто незабаром її мають знести. Пізніше «лінію» зняли, проте приватизувати так і не дали можливості, навіть реконструкцію приміщення не дозволяли, не зважаючи на те, що кошторис і всю документацію Ганна Михайлівна представляла мерії не менше шести разів. У 1997 році вона, навіть без відома свого чоловіка, заставила у банку свій будинок, щоб взяти кредит і оформити договір оренди «Молочарні» до 2008 року. Торік облаштували фонтаном і квітами невеличку територію збоку від приміщення – зробили літню терасу. Проте одного ранку прийшли і побачили, що все понівечено – міські служби проводили ремонт комунікацій поруч з кафе. Так, відгороджена плівкою, площадка стоїть і досі. Кажуть, вже подано документи на приватизацію цього клаптика землі, хоча за інвентарною справою він є невід’ємною часткою «Молочарні».
У «Молочарні» і нині, коли мало не щодня зростають ціни на харчі, можна поїсти добротний, домашнього смаку борщ усього за 1,8 грн. Сюди по смачні і не дорогі страви приходять чимало обездолених. Ритуальний зал кафе – традиційне місце, де проводять поминки родичі «не крутих» померлих.
Зрештою, що до всього цього нинішньому керівництву міста? Ніяка моральність і совісність не зупинила їх перед закриттям, нібито на капремонт ЗОШ №4, а для цього ліквідацію НВК «Гранд», старші учні якого навчалися у цьому приміщенні. Як йшлося у заяві депутатів міської ради від фракції «Наша Україна», міські можновладці провели «тиху приватизацію» кінотеатру «Ужгород», частини будівлі, де знаходилась аптека №1, готується «прихватизація» будівлі на набережній, звідки щойно виселили міську санепідемстанцію. На черзі, кажуть, музична школа ім. Чайковського, художній ліцей на пл. Шандора Петефі та інші …
