Виконавцем убивства за 100 тисяч корун став закарпатець
Кажуть, що від любові до ненависті -- всього лиш крок. Не знати, чи кохала, а чи ненавиділа свого 54-річного чоловіка 23-річна громадянка Чехії. Річ у тім, що спритна молодиця, аби заволодіти квартирою свого «благовірного», замовила його вбивство. А кілером погодився стати 36-річний українець, житель Свалявщини. Наш земляк злакомився на 100 тисяч чеських крон, які запропонувала замовниця вбивства...
НЕ ОДРУЖУЙТЕСЯ З ПОВІЯМИ!
Це лише у красивих кінофільмах проститутки зустрічають своїх “принців”, які закохуються у них з першого погляду, пропонують руку й серце. Після весілля жриці платної любові покидають своє ганебне ремесло, стають порядними дружинами й народжують своїм коханим чоловікам купу діточок...
У житті таких “хеппі-ендів” практично не буває. Проститутки, як правило, або самі стають жертвами злочинців, або опиняються в тюрмі за скоєння якогось злочину -- пограбування чи вбивства чергового клієнта. Як мовиться, який спосіб життя обереш, так і житимеш. І в цьому плані закордонна дорога повія нічим не краща, ніж дешева українська хвойда з привокзального “шалману”...
Героїня цієї кримінальної історії, що може слугувати сюжетом до кіновестерна, -- 23-річна чешка Вероніка, жителька міста Брно. Молодиця не дуже сушила собі мізки над тим, як заробляти на життя. Бог дав високий зріст, довгі ноги, трохи вроди -- цього жінці виявилося достатньо, аби не вмерти з голоду. Вероніка працювала стриптизеркою (читай -- проституткою) у нічних клубах Брно.
Якось дівиця познайомилася з одним із відвідувачів, літнім уже чоловіком. 54-річний Мірослав колись працював військовим, мав непогану пенсію. А ще -- власну квартиру. Він часто заходив вечорами у бар, щоб перехилити два-три кухлі смачного чеського пива. Там пенсіонерові й впали в око жіночі принади однієї зі стриптизерок. Дівиця так задурила дядькові голову, що той закохався! Через півроку запропонував їй вступити з ним у законний шлюб. Звісно, повія злакомилася не на його чоловічі принади, а на квартиру, куди пан Мірослав, як і обіцяв, прописав свою пасію...
Та стерво є стерво. Свого “найдревнішого ремесла” молодиця й не думала кидати. Вочевидь, після одруження вона вже не перебувала у великій матеріальній скруті, проте на “путь праведний” так і не стала. Навіть більше, жила окремо від законного чоловіка й продовжувала займатися проституцією, що, ясна річ, Мірославу не подобалося. Чоловік не раз дорікав безпутній дружині, просив взятися за розум, переконував, що любить її. І врешті-решт таки “дістав”!
УБИЙТЕ МОГО ЧОЛОВІКА...
Якось Вероніка познайомилася з такою ж, як і сама, дівицею з нічного клубу, хіба що на кілька років молодшою. Розговорилися з Міхаель (так звали її нову подружку). Коли мова зайшла про чоловіків, Вероніка поскаржилася: мовляв, ніяк не дочекається, доки її осоружний стариган помре, щоб заволодіти його квартирою. Якби знайшовся хтось згодний на вбивство її благовірного, то не пошкодувала б грошей. Назвала й суму, котру припасла для кілера: 100 тисяч чеських корун (на той час -- трохи більше як 22 тисячі гривень).
І тут пройдисвітці поталанило. Захмеліла подруга обмовилася, що має хлопця -- “руського”. Той зовсім інший, ніж чехи, і на все здатний. А ще Міхаель додала, що свого часу виховувалася у дитячому будинку, де її часто ображали, тож поскаржилася приятелеві на цих людей, і їх більше нема... За її словами той «руський» має приятелів, які підлаштовували вбивства так, ніби все виглядало, немов нещасний випадок.
Однак подружка заявила, що ста тисяч корун -- замало для вбивства. Щоправда, після вмовлянь Вероніки пообіцяла поговорити вдома зі своїм співмешканцем. Приятелем Міхаель виявився молодий українець Ігор. Хлопчина близько десяти років проживає в Чехії, де його батько організував непоганий бізнес. Той регулярно давав гроші на розваги синові, котрий не хотів працювати, зате любив ресторани й дівчаток. Однак тих батькових грошей Ігореві було явно замало для “широкого” життя. Тож влазив у різноманітні афери. Чеська подружка знала лише, що українець був раніше судимий за якусь бійку. Інколи бачила у свого хлопця на руках великі гроші, але той ніколи не казав, звідкіля. За свідченнями одного з учасників цієї історії, він часто зустрічав Ігоря у чеських барах в компанії гарних дівчат. Тому можна припустити, що українець займався нелегальним вербуванням своїх співвітчизниць для чеських борделів.
Ста тисяч корун на організацію вбивства Ігореві, як і застерігала Міхаель, видалося замало. Він сказав їй, що цих грошей вистачить лише на посередника, а не на самого кілера. Однак правду кажуть, що жінка завжди доб’ється того, чого дуже хоче. Весь день Міхаель “капала на мізки” своєму приятелеві: мовляв, за сто тисяч ми можемо собі купити машину, кудись поїхати на відпочинок... І таки “додавила” Ігоря: врешті-решт той здався та погодився на зустріч із замовницею вбивства.
Наступного дня Міхаель познайомила у ресторані “Шерлок Холмс” у місті Брно Вероніку (та назвалася Сабіною, як її іменували в нічному клубі) з Ігорем. Той перфектно говорив по-чеськи, тож Вероніка спершу не вірила, що він з України. Замовниця вбивства підтвердила свою готовність викласти 100 тисяч корун за вбивство чоловіка, навіть окреслила, як це все має виглядати. Хотіла, аби Мірослава зарізали, а коли українець не погодився, то вирішили, що вона напоїть звечора благовірного, скаже йому чекати її на мості, а вбивця скине його з того мосту...
КІЛЕР З УКРАЇНИ
Ігор, попросивши показати йому “клієнта”, зізнався, що сам його не вбиватиме, для цього має приятеля з України. Далі обговорили деталі вбивства. Коли Ігор визначив місцем убивства міст на Краповому Полі в Брно, Вероніка зауважила, що той міст занизький, і чоловік може вижити... Українець запевнив: у них є кілька варіантів убивства, і все виглядатиме, як нещасний випадок. Кілер підійде вночі до жертви, попросить закурити, а коли Мірослав полізе по цигарки, схопить його за ноги й скине вниз із семиметрового моста...
Ігор зажадав від замовниці, аби та відразу заплатила 7000 корун авансу за вбивство, ще 33 тисячі вона повинна була додати відразу після виконання замовлення, а решту 60 тисяч корун -- через три дні. Побоюючись “засвітки”, українець наказав чешці, аби вона телефонувала йому на “мобільник” з вуличного автомата або з нової СІМ-картки, яку треба було придбати спеціально для цих розмов. Вероніка так і вчинила.
Через кілька днів на виклик у Брно прибув і кілер. Міхаель попросила показати їй виконавця вбивства, тож Ігор взяв її на зустріч з ним. Перед входом у ресторан на площі Масарика до них, за словами Міхаель, підійшов високий широкоплечий чолов’яга віком 30-33 роки. Ігор представив його як Аліка. Розмовляли вони російською, проте Міхаель зауважила, що Алік і по-чеськи непогано говорить. Їй він повідомив під час бесіди в ресторані, що має в Україні дружину та двох дітей, працює на будові різноробочим, а зароблені гроші висилає додому сім’ї. Про майбутнє вбивство вони не говорили, але на вулиці Алік придбав у торговця-в’єтнамця чорні рукавички. “Для вбивства”, -- здогадалася чешка...
Загадковим українським кілером виявився 36-річний уродженець Свалявського району Олексій К. Раніше судимий за скоєння крадіжок. Від народження Олексія звали Аліком Ж. Однак у 2002 році він змінив своє прізвище та ім’я, після того, як його депортувала за нелегальне перебування в країні поліція Чехії. Узявши прізвище дружини та виробивши новий паспорт, Алік-Олексій у вересні 2006 року знову виїхав на заробітки у Чехію. Працював підсобником на тамтешній фірмі. Заробляв, як казав дружині, по 300-400 доларів у місяць. Однак цих грошей чоловікові було замало, тож згодився на пропозицію свого приятеля Ігоря “замочити” одного чеха...
НАПОЇЛА ЧОЛОВІКА Й ПОСЛАЛА НА СМЕРТЬ...
Убивство Мірослава змовники запланували на ніч 19 жовтня 2006 року. Близько восьмої години вечора Вероніка зателефонувала чоловікові на мобільний телефон і запропонувала зустрітися в барі “У Жідле”. Мірослав мав у той вечір поганий настрій, позаяк програв гроші на автоматах. Замовив собі горілку, далі взяв ще два кухлі пива. Добряче “прийняла на груди” й Вероніка (мабуть, аби не мучили докори сумління).
У бар заходив Ігор, посидів близько 10 хвилин за “колою”, приглядаючись до Мірослава. Далі вони з Веронікою обмінювалися СМС-ками, що все йде добре, як запланували.
Було вже за північ, коли Вероніка сказала Мірославу, що хоче ще випити пива, й запропонувала, аби вони пішли в інший бар. Вона знала, що шлях до цього закладу пролягає через міст у Краповому Полі... Чоловіка ж попросила піти в бар і зателефонувати звідти, коли переконається, що там є вільні місця. Мірослав пішов, але вже нікуди не телефонував. На безлюдному мосту його перестрів убивця...
За матеріалами обвинувального висновку, близько півпершої ночі на пішохідному містку громадянин України Олексій, за попередньою змовою з українцем Ігорем та громадянкою Чехії Міхаель, умисно, з корисливих мотивів, на замовлення чешки Вероніки Я. напали на громадянина Чеської Республіки Мірослава Т. Завдали йому один удар в обличчя та скинули з пішохідного моста, з висоти 6,88 метрів на проїжджу частину вулиці.
Мірослав ще був живий, коли його побачив на дорозі під мостом таксист Йосеф. При в’їзді на вулицю Спортивну пасажирка таксі зауважила під мостом людське тіло й закричала. Таксист зупинився, підійшов до людини і запитав, що сталося? Незнайомець сказав, що він випив, але машина його не збивала. Водій таксі запропонував, аби той йшов геть з проїжджої частини, бо може загинути під колесами автомашин. Однак чоловік самотужки вже не міг підвестися. Після цього пан Йосеф зателефонував у міську поліцію і розповів про пригоду. Незнайомець весь час був спокійний, ні на що не скаржився, у нього двічі телефонував “мобільник”, однак той не брав слухавки. Біля лежачого тіла таксист помітив шматки якоїсь білої пластмаси. Як з’ясується опісля, це був шматок рекламного щита, який відірвав, падаючи з моста, потерпілий...
НА ЛАВІ ПІДСУДНИХ
Невдовзі від отриманих травм Мірослав помер. Дружина-зрадниця після цього напилася й розповідала кільком подружкам, що це вона “замовила” чоловіка. Правда, ніхто їй не повірив, списавши все на горілку.
Як і домовлялися, Ігор забрав з камери схову на вокзалі міста Брно 95 тисяч корун, які там поклала для нього Вероніка. 15 тисяч вони з Міхаель залишили собі, а 80 тисяч віддали виконавцю убивства Аліку. Останній невдовзі повернувся в місто Олмоуц, де працював на будівельній фірмі, а далі на Закарпаття. Тут його й затримали. Взяли кілера працівники закарпатського УБОЗу, маючи “наводку” від чеських колег. А допоміг вийти на нього згаданий бізнесмен, батько організатора убивства -- Ігоря. Коли його сина затримали, той пішов у поліцію з ксерокопією паспорта закарпатця Аліка й повідомив, що саме ця людина вчинила вбивство, котре інкримінують його синові. Затримати закарпатця вже було справою техніки...
На слідстві той спробував придумати собі алібі: мовляв, нікого він не убивав, на нього звів наклеп грошовитий батько Ігоря, котрий все й організував. А йому запропонував 20 тисяч доларів, аби Алік взяв на себе убивство чеха, на що той не погодився...
Проте всі ці казочки закарпатця не знайшли підтвердження. У судовому процесі саме свалявець фігурував як основний кілер. Вироком Чеського суду замовниця вбивства чоловіка – Вероніка, посередник Ігор одержали по 14 років позбавлення волі, а Міхаель – 13 років. Щодо безпосереднього кілера – закарпатця Аліка, то справа ще розглядається в Апеляційному суді Закарпатської області.
