Серед закарпатських річок Боржава, однозначно, займає центральне місце з географічної точки зору, розділяючи на рівні частини територію Закарпаття.

При загальній довжині річки в 106 км, величина похилу річки становить 13 м/км. Виток річки розташувався на схилах Боржавських полонин – східних схилах гори Стій (1681 м). Бурна течія гірської річки несе води через села Березники, Керецьки, в селі Кушниця їй підживлює річка Лисичанка, в селі Бронька – річка Бронька.

Після села Приборжавське  течія стає більш повільною, а річище більш ширшим та таким що часто змінює  головне русло після весняних паводків.  Для річки Боржава характерні часті паводки (на березень — серпень припадає 70% річного стоку). В низинній частині після злиття в місті Іршава річок Іршавка та Синявка та приймаючи їх води Боржава стає найбільш повноводною. Річка об’єднує чотири адміністративні райони – виток розташований в Свалявському районі, більша частина русла пролягає Іршавським районом, а в місті впадіння річки Іршавки в Боржаву річка є межею між Іршавським та Виноградівським районом, потім протікає Берегівщиною аж до впадіння в Тису поблизу с. Варієво, на берегах якого її води сторожив Варіївський замок.

Історично територія долини річки Боржава належала до Березького жупанату та межувала з Мараморошським жупанатом в селі Довге. Адміністративним центром жупанату було місто Берегово – такий поділ зумовлений був доступністю суходолом до більшості населених пунктів. Зокрема на правому березі річки Боржава знаходилися великі поселення – с. Довге, с. Приборжавське, с. Білки, с. Іршава, с. Ільниця, с. Камянське ( Кивяжд), с.Нижні та Верхні Ремета, с.Великі Береги, с.Кидьош… На лівому березі Боржави поселення були менш чисельні, і ймовірно це було зумовлено більш важким доступом до торгових шляхів. 

Яка роль мостобудування в розвитку Березького жупанату та окремих його сіл? Не можемо достеменно прослідкувати історію з часів Святої Римської імперії, але постараємось дати огляд останніх сотні років. Схожими з історією давньоримських інженерних споруд наші бетоні мости мають тільки таку, що збудовані вони були майже одночасно з будівництвом мостів через річку Дунай між Пештом та Будою. Місто Будапешт утворилося тільки завдяки будівництву мостів через Дунай, а до того часу воно було більш відомим як місце базування римського легіону в поселенні Аквінікум на правому березі Дунаю, який одночасно слугував кордоном.  

На сьогоднішній день правий та лівий берег річки Боржава з’єднують 30 мостів довжиною від 10 метрів до 220 метрів. Стосовно найстаршого мосту який зберігся до наших днів, то ним є міст поблизу села Імстичова, споруджений майже 100 років. Конструкція мосту, довжиною 50 метрів має чотири опори – дві проміжні «бики» та дві берегові «засади». На бетонному фрагмент огорожі викарбувана дата  –  1913 рік. Цю дату можна вважати датою народження мосту. 

Існує багато версій причин спорудження цього мосту: за однією з версій причиною став особливий статус жителів села Імстичова - серед них були «нямеші» - вільні люди; за іншою – заснований в 16 сторіччі  чоловічий монастир о. Василіан; і ще за переказами місцевих старожилів ймовірно його будівництво стало наслідком «Верховинської акції» Едмунда Егана – за часів Австро-Угорської імперії.  

Відповідь більш практична - якщо головний торговий шлях з Верховини до Притисянської низовини проходив по правому березі Боржави, то лівий берег залишався довгий час ізольований. Перейти на лівий берег Боржави можна було тільки влітку по заростях декількох річищ. Найближчий дерев’яний міст знаходився нижче по течії на відстані 15 км.  Торгові шляхи для жителів сіл Імстичова, Луково, Малого та Великого Раківця пролягали скоріше через гори до міста Хуст, який належав до Мараморошського жупанату.

Особливістю такої торгівлі було те, що в Березькому жупанаті існували заборони на певні види торгівлі, зокрема  сливовиці, і в той же час в Мараморошському  –  вона вільно продавалася.  Якщо в селі Білки знаходився королівський маєток та державні представники, то село Імстичово з сусідніми селами були прихистком вільнолюбивих людей. Річка Боржава та гори були ідеальним природними захисниками. Топоніміка назви села Імстичово тому може бути підтвердженням – його назва і в угорській, і в чехословацькій  назві ідентична: Misztice.

Спорудження бетонного мосту мало на меті посилення адміністративного впливу на жителів  лівого берегу річки Боржава – сіл Луково, Імстичово, Малий Раковець та Великий Раковець. Окрім того, будівництву мосту передувало  введення в експлуатацію в 1908 році  вузькоколійної залізниці Берегово – Кушниця. 

Фото Імстичівського мосту

• Боржава
• мости Боржави