Михайло ЗАВАДЯК: Кожна методика спершу незвична

5
3

Лікар традиційної медицини розробив незвичні методи лікування

Двоє закарпатських лікарів Михайло Завадяк та Михайло Лазорик отримали патент на розроблений ними спосіб лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки й хронічного гастродуоденіту із застосуванням анатоксину стафілококового адсорбованого. З Михайлом Завадяком про особливості такого лікування ведемо мову в його робочому кабінеті санаторію «Сонячна Поляна», де він працює лікарем-гастроентерологом.

– Михайле Івановичу, що пере­дувало вашому винаходу й у чому полягає ваша методика?

– Наприкінці 50-х років минулого століття я працював завідувачем Вучківського фельдшерського здоровпункту Міжгірського ліспромгоспу. І був у мене пацієнт, у котрого ніяк не минав гастрит. Лікар-фтизіатр Фетісов порадив призначити хворому пеніцилін, як при пневмонії. За кілька днів симптоми гастриту в чоловіка зникли. Хворі й потім мені нерідко розповідали, що після курсу антибіотика, який їм призначали від якоїсь інфекційної недуги, заразом у них миналися прояви виразкової хвороби. І тоді я зрозумів, що гастрити, виразкова хвороба можуть бути зумовлені інфекціями. До питання поставився серйозно, вирішив  вивчити його досконало. Вступив на медфак УжНУ. Останні три роки поєднував навчання з роботою в обласному шкірно-венеричному диспансері, де, до слова, пацієнти, як правило, мають ураження чи не всіх внутрішніх органів. Отже, як майбутній терапевт, пройшов добру практичну школу. Отримавши диплом, поїхав на роботу в санаторій «Синяк», де працював терапевтом-ревматологом з 1967 до 1974 рік. Упродовж цих семи років обстежував хворих. Ревматологи ж, як правило, шукають вогнище інфекції насамперед у носоглотці хворих.

А, треба сказати, ще з університету мені було відомо, що чеський вчений Роберт Конєчни у 20-х роках запропонував теорію, за якої виразкова хвороба зумовлена запальними процесами. Та що за збудник викликає запалення? Тож коли 1974 року перейшов працювати до базового гастроентерологічного санаторію «Сонячне Закарпаття», то продовжував обстежувати хворих. Назбиралося до 800 історій пацієнтів з ревматизмом і гастритом чи виразковою хворобою. Ревматики, як правило, скаржилися на суб’єктивні відчуття ураження носоглотки, а хворі з недугами травної системи – ні. Правильніше – в останньої групи хворих були об’єктивні ознаки хронічної інфекції носоглотки, але бракувало суб’єктивних. І більшість людей, у яких, наприклад, були видалені мигдалики, мала гастрити чи інші подібні захворювання. Постало питання: чому в «ревматиків» така яскрава картина тонзиліту, а у хворих на гастрит усе приховано. Згодом зрозумів: є так звана умовно патогенна, або потенційно патогенна, інфекція, зокрема й стафілокок. І коли робив мазки з носоглотки, побачив, що все це пов’язано. Аналіз підтвердив, що патологія 12-палої кишки пов’язана з хронічними запальними процесами носоглотки та інших органів (фарингіти, тонзиліти, синусити, гайморити, гінекологічні інфекції, карієс) майже у 100 відсотках випадків.

Разом зі своїм учителем, доцентом УжНУ Андрієм Сочкою, підготували статтю «О связи язвенной болезни и гастродуоденита с хроническим тонзиллитом». Вона була опублікована у журналі «Врачебное дело» (1985). Після цієї роботи отримав листівку з Карлового університету (Прага) від професора Яна Котрліка, якою той поздоровив мене з дуже цікавою статтею.   

Надалі об­стежував конт­рольну групу хво­рих санаторіїв «Сонячне Закарпаття» та «Поляна». Результати бактеріологічного дослідження показали, що 58 відсотків пацієнтів були носіями золотистого й гемолітичного стафілококів. Тож узявся серйозно за це питання, самостійно вивчав причини тонзиліту, фарингіту у хворих з виразковою хворобою. 

– Відомо, що у 80-х роках група австралійських учених дійшла висновку: причиною виразок, гастритів є пілоричні гелікобактерії. Автори дослідження були вдостоєні Нобелівської премії. Що скажете з цього приводу? 

– Так, медики світу зраділи: з виразками нарешті розібралися – це інфекційна хвороба, викликана відомим мікробом, а сам мікроб знищуємо антибактеріальними препаратами. 

Я ж уважаю, що до появи виразкової хвороби «підштовхують» хронічні вогнища стафілококової інфекції, котрі локалізовані за межами шлунку, 12-палої кишки. Вони є причиною того, що з часом імунна система здає. Токсини ж постійно надходять у кров, відтак виводяться органами виділення, у тому числі й через слизову оболонку травного тракту, пошкоджуючи стінки шлунку й кишківника. А там, де тонко, там і рветься – на тому вже фоні гелікопілоричні бактерії проявляють свою уражувальну дію. Тож, коли лікуємо хворих антибактеріальними препаратами, то маємо пам’ятати: пригнічуючи розмноження гелікопілоричних бактерій, одночасно впливаємо згубно й на стафілокок, і на інші мікроби. І ті вогнища мікробів також тимчасово згасають. Мої колеги, які без жодних сумнівів сприймають теорію гелікобактерій як єдиної причини виразкової хвороби, дуоденіту, гастриту, ніби ігнорують той очевидний факт, що антибактеріальні препарати мають широкий спектр антимікробної дії, а тому одночасно з пригніченням процесу розмноження гелікобактерій ті самі антибіотики мають, зокрема, й протистафілококовий чинник.

Московський учений Павлов ще в часи Союзу виявив: якщо мікроб потрапив до організму, він із нього ніколи не вийде і в будь-який момент може активізуватися. Не треба людей обманювати, що хронічну хворобу можна вилікувати.

Наведу такий приклад. У 60-річному віці у людини з’являється склерозуючий паненцефаліт – запалення мозку. Ця хвороба невиліковна, і людина помирає. А причиною цього захворювання є вірус кору, який потрапив до організму ще в дитячому віці.

Тож цілковито й безповоротно знищити мікроб в організмі людини неможливо, навіть сучасними антибіотиками. Ми можемо взяти його під контроль, підвищити опірність організму таким чином, що в організмі людини будуть антитіла проти того мікробу й антитоксини. І тоді той мікроб буде вже не таким страшним для хворого. У зв’язку з цим ще з 70-их років використовуємо відомий препарат «анатоксин стафілококовий» і довели його ефективність у хворих з виразковою хворобою та хронічним гастродуоденітом – і в дітей, і в дорослих.

До речі, київські вчені Мощич, Борисенко, Долінная позитивний вплив стафілококового анатоксину дослідили у 1994 році під час експерименту над тваринами, у яких попередньо викликали виразку, а потім лікували їх цим препаратом. Дещо згодом ці ж учені вилікували анатоксином і 100 хворих на гастрит дітей.

– Як ставляться до вашої методики колеги, особливо до того, що дорослим робляться щеплення?

– Особисто я вводив ін’єкції стафілококового анатоксину тисячам хворих. Тепер маніпуляції роблять медсестри. Як правило, люди переносять їх добре. Дякують.        

– Михайле Івановичу, ви ще й автор методики нетрадиційного перорального промивання травного каналу. Цей спосіб оздоров­лення застосовують на курорті Поляна майже 30 років. Доводилося чути позитивні відгуки людей про цю процедуру. Але лікарі неоднозначної думки. Що скажете?

– Класична, тобто традиційна, медицина сама по собі консервативна. Спочатку деякі колеги казали: «Не дай, Боже, промиватися за методикою Завадяка. Це ж треба випити 6 літрів води упродовж двох годин!». Тепер багато з них радять пацієнтам промитися за методикою Завадяка, бо бачать, що хворим від того стає легше. Під моїм безпосереднім наглядом процедуру провело понад 100 тисяч чоловік віком від 5 до 72 років.   

Вважаю, що Міністерство охорони здоров’я України повинно б підтримати цю методику і вчинити так, як зробило свого часу Міністерство оборони СРСР, – розіслати в усі медичні й оздоровчі заклади методичні матеріали.

Наведу приклад. Людина отруїлася грибами. Чим їй зараджують? Дають послаблювальне, викликають блювоту, ставлять крапельниці і таке інше. А чи не краще пропустити через хворого 6 літ­рів розчину (якщо не спроможний самостійно їх випити, то з допомогою зонду) й вимити його дочиста? У моїй практиці було багато хворих із харчовими інтоксикаціями. І на другій годині промивання хворий казав: «Все минулося». Наступного дня з апетитом снідав, обідав, бо відчував голод. А інакше ходив би два тижні, пив антибіотики, мучився. 

– Ви щойно сказали, що медицина – консервативна. Однак будучи традиційним лікарем, розробляєте дещо незвичні методики лікування.

– Кожна методика спочатку незвич­на. Процедуру промивання всього травного каналу розробив для себе. У 1978 році серйозно захворів. Змушений був шукати ради самотужки. Промився двічі й побачив, що процедура ефективна. Відтоді очищую організм регулярно – щонайменше раз на три місяці.

Другим моїм пацієнтом був молодший брат, третім – друг брата. Потім медичні працівники «Сонячного Закарпаття» і наші пацієнти з числа медиків, які здатні були професійно надати інформацію про вплив процедури, можливі побічні ефекти, суб’єктивні відчуття тощо.

Колегам пояснив суть. Процедуру  проводили під моїм наглядом. Досліджували кров, сечу до і після промивання. Перевіряли, чи нема негативного впливу. Побачили тільки позитивні результати. Відтак стали впроваджувати методику серед решти відпочивальників «Сонячного Закарпаття».

Лікар підходить до плакату на стіні із зображенням кишково-шлункового тракту людини.

– Моя методика – це своєрідна по­вінь очищення організму ортоградним (зверху вниз) пероральним (через рот) промиванням всього травного каналу, – показує на малюнок. – Воно корисне не тільки хворим, а й практично здоровим людям, які дбають про своє фізичне й психологічне здоров’я. Засвоївши промивання в санаторії, його можна проводити і вдома. Хоча процедура і не складна, проте від самолікування застерігаю. Її має призначити лікар, бо окремі протипокази все ж є. Під час промивання виводяться шкідливі речовини, радіонук­ліди, очищується кров, тканини від токсинів, алергенів. До промивання людина має бути психологічно готовою. Своїм пацієнтам кажу: «Робиш – не бійся! Боїшся – не роби!».   

У 2005 році вийшло в світ друге перероблене й доповнене науково-по­пулярне видання моєї книжки, де детально описана технологія процедури, деякі показання для її застосування, основні протипоказання та ефективність при різних патологічних процесах. Подані там і відповіді на запитання, які найчастіше виникають у тих, хто хоче освоїти або вже скористався моєю методикою оздоровлення. Книга написана російською мовою, вийшла в ужгородському видавництві «Ліра» на 74-х сторінках накладом у дві тисячі примірників. Присвячена пам’яті мого вчителя – Андрію Сочці. 

До кабінету заходить струнка жінка років 55.  Довідавшись, що в гостях у лікаря журналіст, розповідає:

– За Завадяком ми з чоловіком про­миваємося щоквартально ось уже вісім років. Живемо в Запоріжжі, там екологія не з найкращих. Все це відбивається на наших організмах. Аби «хімія» не осідала всередині, не лінуємося проводити процедуру. І щороку приїжджаємо до Поляни.       

ДОВІДКА 

Михайло Іванович  Завадяк народився 1936 року в селі Новоселиця Міжгірського району Закарпатської області. Закінчив місцеву семирічку, Берегівську фельдшерсько-акушерську школу, медичний факультет Ужгородського державного університету. Із 1967 по 1974 рр. – терапевт-ревматолог санаторію «Синяк».1974-1996 – заступник головного лікаря по лікувальній частині санаторію «Сонячне Закарпаття». Працює лікарем-гастроентерологом санаторію «Сонячна Поляна».  Кандидат медичних наук, лікар-гастроентеролог вищої категорії. Автор (співавтор) близько 100 наукових робіт, трьох книг.  Мешкає з дружиною у селі Поляна Свалявського району.

 

 

Тетяна ГРИЦИЩУК,

Коментарі

Ч
читач

Цікаво би почитати відгуки про статтю сучасних професорів. До честі автора, матеріал написано зрозуміло навіть для простого читача.

О
оксана

У наш час чесних і кваліфікованих лікарів дуже мало. Чоловік робить все для того, аби людям справді допомогти вилікуватися чи оздоровитися. Таким лікарем від Бога був Олександр Фединець. Наскільки мені відомо, Михайло Завадяк був знайомим з Олександром Васильовичем. Тому, безумовно, учень гідно продовжує справу свого вчителя.

В
Василь

Кваліфікований лікар, проста доброзичлива безкорислива людина, непересічна особистість. Я був у нього на прийомі. Най му бог дасть здоровля.

Читайте також