На вулицях закарпатських міст більшає нелегальних мігрантів. Аби законно перебувати на території України, вони мають отримати статус біженця. Ця процедура триває від шести місяців до кількох років.
7-річний Азерік Ікбар із пакистанського міста Гуджарате в Україну потрапив торік. Спершу його тримали в пункті для нелегалів у селі Павшино під Мукачевим. Коли чоловік подав заяву на отримання статусу біженця — відпустили. Міграційна служба видала довідку, що дозволяє тимчасово проживати в Україні.
До обласного відділу міграційної служби на вул. Загорській у місті Ужгороді Азерік прийшов із товаришами-пакистанцями Насі Ахманом, 38 років, та 22-річним Шолкадом Алі. Спеціалісти служби відмовили Азеріку Ікбару в наданні статусу. Іноземець оскаржує рішення в суді.
— В Європу тікали через війну, — пояснює російською Азерік. — Планував потрапити до Німеччини або Іспанії чи Італії. Тепер орендуємо будинок на вулиці Островського, платимо 300 доларів.
У Пакистані Азерік займався будівельним бізнесом. В Україні працевлаштуватися не може.
— Гроші присилають родичі з Європи, — каже. — Якби була робота в Україні, я б лишився тут жити.
Насі Ахман і Шолкад Алі прийшли до міграційної служби на співбесіду.
— В Україні — вісім місяців, — перекладає їхню відповідь Азерік. Чоловіки не володіють ні російською, ні англійською мовами. — Просимо політичного притулку.
Такі іноземці, як Азерік Ікбар, не підпадають під жодну із категорій біженства.
— Закони України недосконалі, — розповідає начальник відділу міграційної служби в Закарпатській області Микола Товт, 54 роки. — В одній статті розглядаються п’ять категорій біженців: політичні, соціальні, національні (расові), громадянські та релігійні. В іншій йдеться, що Україна не може депортувати іноземців, яким у їхній країні загрожує небезпека. До цієї категорії належать такі люди, як Азерік. Виходить, надати їм статус біженця Україна не може, але й вислати додому не має права. Ці втікачі роками проживають у нас, по кілька разів подають заяви на отримання статусу, судяться.
Нелегальна міграція через Україну посилилася із 2002 року, після прийняття закону, за яким утікачі мали можливість просити в нашої країни притулку.
— Українські закони цілком лояльні для міжнародних мігрантів, — каже Товт. — Дивіться, Італія ввела кримінальну відповідальність за незаконний перетин кордону.
На міграційну службу Закарпаття припадає 70% усіх звернень із приводу надання статусу біженця, які розглядаються в Україні. Торік до служби звернулося 1187 утікачів, за шість місяців цього року — 524.
— Найчастіше статус просять пакистанці, індійці, сомалійці, бангладешці, іракці, афганістанці, палестинці, — продовжує Микола Товт. — Із півтисячі заяв задовільненими можуть бути тільки 4–5.
Більшість закарпатців упереджено ставляться до темношкірих утікачів. Насамперед, остерігаються східних хвороб. В Ужгороді траплялися випадки нападів на темношкірих мігрантів.
— До міліції вони, правда, не зверталися, — каже Товт, — але зізнавалися нам про напади під час співбесіди. Більшість нападників — 15–16-річні підлітки. Тому мігранти ходять містом групами по 5–6 осіб. А місцеве населення, спостерігаючи за ними, боїться.
Аби зменшити нелегальну міграцію через Україну, слід укріпити східні кордони, вважає Микола Товт.
— А якщо втікач усе-таки потрапив до нас, треба надати йому легальний статус. Щоб він не перебував у підпіллі, — додає.
На фото: Юрист-консульт міграційної служби Вікторія Ковач розмовляє із пакистанцями Азеріком Ікбаром (праворуч) і Насі Ахманом в Ужгородському обласному відділі міграційної служби.
