Верстат 1859 року, який чистить овечу вовну, тримає родина Тязків із села Новоселиця під Тячевим Закарпатської області. Ним користуються селяни чотирьох районів.
Біля будинку Тязків стоять два мікроавтобуси. Вовну привезли з сусідньої Рахівщини. У прибудові біля хати чути шум мотору, у повітрі літає багато моху. За почорнілою машиною — дві жінки в рукавицях і старому одязі. Вовтузяться з овечою вовною.
— За рік перечищуємо до 500 кілограмів, — зустрічає нас господар 76-річний Іван Тязко.
— Верстат нам перейшов у пай після розпаду колгоспу у 1991-му, — розповідає. — Тоді він коштував як дві корови. Раніше люди більше чистили вовну, а тепер, буває, по три місяці машина без роботи простоює. Нелегко нині виростити з ягняти вівцю, діждати другої весни, постригти її, почистити вовну, спрясти, пофарбувати і ткати.
У прибудові стоять два верстати. Один подрібнює вовну, інший очищує. Біля машин працює донька господаря Ганна Цепецавер та рахівчанка Ганна Дерда. Жінки роблять з очищеної вовни кужелі і спаковують їх у мішки. Удома з готового продукту прядуть нитки, а з них — на кроснах тчуть ліжники, в’яжуть шкарпетки чи светри. У Новоселиці вовняними виробами з 4,5 тис. жителів займаються лише кілька родин.
— Часто в нас чистять вовну Ганна Тязко, Марія Токар, Василина Томишинець, — каже дід. — Вони прядуть нитки і тчуть джерги (ліжники. — ”ГПУ”). А молодь не хоче цим займатися, бо то тяжка справа. Тому люди по селах спродують вівці. — Господар нахиляється до верстату й обтирає від пороху табличку. На ній вибито ”1859”.
— Вона так часто ламається, що я не встигаю ремонтувати, — бідкається дід. Він відчиняє кришку верстата і показує барабани та металеві зубці, які перебивають вовну. — Запчастин давно не випускають. Доводиться на токарному станку деталі робити власними руками. Тому робить вона, доки я живий. Її хотіли викинути на сміття ще в 1991-му, бо вже тоді негодна була. За чистку 1 кг овечої вовни Тязки просять 2,5 грн. До верстата сторонніх майже не допускають.
— Люди показять машину, — каже Тязко. — Я лем доньці Анні довіряю.
Тязки овець не тримають і виробів із вовни не виготовляють. Однак понад 20 років Іван із Василиною ткали джерги у колишньому колгоспі. Купити нині готовий ліжник у Новоселиці можна за 250 грн. На нього йде 6 кг вовни. Ткати та в’язати жінки по селах починають, як завершується осіння робота в полі.
— Тоді й у нас у дворі людніше, — радіє дід.
На фото: Ганна Дерда чистить вовну на верстаті 1859 року.
