Він належить до тих митців слова, котрі поспішають не поспішаючи. Ще до строкової служби в армії мав неабиякий доробок віршів, проте на видання своєї першої солідної збірки поезій „Карпати – понад Еверест” (Ужгород, 2007) зважився лише тепер, у свої двадцять сім літ.
Вірші почав писати в середині дев’яностих років такого недалекого вчорашнього століття, у незалежній Україні, коли вже було поламано ідеологічні бар’єри, і на світ молоді українці дивилися вже без полуди комуно-радянського тоталітаризму. Але відрадно, що за молодим поетом виразно, можливо, виразніше, аніж за деякими іншими його ровесниками, прочитується багата традиція української поезії.
Поет дивиться на світ очима небайдужого сучасника, творця нової України. А коли йдеться про традиції, то це передусім поезія Т.Шевченка, вже згадуваного нами мудрого, незабутнього М.Рильського, Лесі Українки, а з новіших – Ліни Костенко, Дмитра Павличка, зацькованого кагебістами Василя Симоненка і не так уже й давно передчасно померлого в гулагівських катівнях страстотерпця за Україну Василя Стуса. Благодатний вплив на молодого поета зробили й наші закарпатоукраїнці. Це, передусім, Василь Гренджа-Донський, Зореслав (Сабол), а з сучасних – Дмитро Кремінь та нині покійний уже Петро Скунць.
Михайло включив до збірки лише ті вірші, які вважає найбільш довершеними. Бо що не кажіть, а вона таки десь є знаковою. Це знак особливий. І хай там сперечаються, своє доводять критики, літературознавці, а поет, якщо є, то він має постати перед читачем не з натяками на поета, якого треба виводити у світ поезії, так би мовити, „за вуха”. Отже, про вихід у світ першої збірки. Вчасний? Запізнілий? З першої вагомої збірки поезій Михайла Хланти висновується головне: відбувся поет.
З нової збірки поезій Михайло окреслюється як обдарований поет. У багатьох віршах автор намагається пізнати себе, людські стосунки, не обминаючи й тих обставин, які не дають людині можливості обрати правильне життєве спрямування.
Михайло Петрович Хланта народився 21 листопада 1980 р. в с. Колочава Міжгірського району Закарпатської області в селянській сім’ї. Його дитячі роки пройшли серед високих гір Горган та квітучих лук Тереблянської долини. У шість років пішов до школи, де за шкільною партою в дванадцятирічному віці почав складати вірші. У 1996-му році він стає активним членом літстудії „Едельвейс” і друкує свої поезії в Хустській районній періодиці.
У 2003 р. у місті Хуст в бібліотечці журналу „Слово” вийшла у світ перша збірочка віршів М.Хланти „Подих гір”. У ній 12 україн-ською і 15 поезій російською мовами.
Багатообіцяючий автор є поетом наскрізь сучасним, митцем незалежної, нової України. У таких його віршах із збірки „Карпати – понад Еверест”, як „Криза”, „Каміння й квіти”, „Чорний фон”, „Скажи мені, царице світу”, „Діти підвалів”, „В моєму тілі плачуча душа...”, „Пам’ятник”, „Феномен Чорнобиля”, „Стуманене, знедолене життя” та інших б’ється чуле серце, пульсує думка небайдужого нашого сучасника.
Беру на себе сміливість стверджувати, що Михайло Хланта – один із найперспективніших молодих поетів Закарпаття.
Він є передусім поетом громадянського, патріотичного звучання, що знов-таки витоками своїми – з багатої традиції української поезії. Суспільне й особисте в нього – мовби два рівноцінних крила:
В моєму тілі плачуча душа –
Мов у колисці плачуча дитина.
Якщо скажу: „Щаслив я”, то загрішать,
Злукавлять мої вірші, Україно.
(„Україні”)
Справжня поезія в кінцевому підсумку є гуртуючою, зболеною думкою про людину і світ, про людський ідеал, але найперше – про отчий край, про Батьківщину.
Михайло не витворює собі кумирів ані в житті, ані в поезії. Але отчий край, рідна матір, бідові земляки-верховинці – творці духовних і матеріальних благ – є для нього святістю, найдорожчими оберегами. Прочитаймо його вірші „Скажи мені, мамо”, „Жіноча доля”, „Краса життя”, „Сирота”, „Скажи мені, царице світу” та інші, і ви переконаєтеся в цьому.
Поет намагається у віршах життя і навколишній світ зображати якомога багатовимірніше, багатогамніше. Теми підказує йому саме життя, але досить чітко окреслилося вже й коло найближчих для нього, улюблених тем. Це передусім рідний край, горяни, доля світу і конкретно взятої людини, природа і людина, а також інтимна лірика.
Людину Михайло Хланта не ідеалізує, а бере її з самої гущі життя, змальовує її в тісному зв’язку з нашою дійсністю. Для поета навіть вівчар у пам’ятнику з каменя – наш сучасник, що дивиться на цей світ прозірливо, хоча й з „кам’яними очима без зіниць” („Пам’ятник”).
Людина для поета – це частка природи, космосу, органічний їх компонент, а разом з тим – активний будуючий чинник, творець нового життя і нової краси. І природа також живе у його віршах, але не сама по собі, через людське сприймання, живе в тісному зв’язку з людиною.
Михайло особливо полюбляє осінь. Чи не тому, що в цій порі відбувається зримий злам у природі, що залишає помітний відбиток і в людській душі.
Є у поета й гарна інтимна лірика, що складає окремий розділ „Сюїта для коханої”. Це трепетна, з чистих почуттів поезія. Асоціативно вона десь перегукується з Франковим „зів’ялим листям” та з інтимною лірикою В.Симоненка.
Як ще мало про тебе я знаю!
Про одне лиш зізнаюсь тобі:
Я тебе, золотавко, кохаю... –
зізнається автор у вірші „Ти приходиш до мене щоночі”.
Вірші про кохання в М.Хланти також виразно музичні, так і просяться в пісню. Недарма ж і назву розділу дав „Сюїта для коханої”.
Поезія М.Хланти глибока, хоча й доволі прозора, проте не так легко побачити в ній дно. Від деякої приглушеності почувань, що має місце в ранніх поетичних спробах, він у кращих своїх віршах сягає справді помітного розросту, хоча й без демонстрування та вишуканості мовної й формотворчої, що є притаманним багатьом молодим авторам.
Поетичний стиль Михайла відзначається простотою і досконалістю форми і засобів вислову. Важливою ознакою автора є також ощадність слова. Поет уміє висловити задумане, вмістити суть ідеї, розкрити тему написаного. У своїй оцінці природи, людини й самого твору молодий поет інколи аж занадто відкритий, він не боїться часом бути і прикрим, але ніколи не злим, висловлюється просто і щиро.
Як і в кожного молодого поета, а тим більше поета-дебютанта, у віршах Михайла Хланти можна знайти і щось невивершене, спірне, щось таке, що вже ніби й не чернетка, але ще й не вивершений вірш.
І все ж, не будемо до обдарованого молодого автора суворо-педантичними, прискіпливими. Однозначною оцінкою є те, що відбувся не ремісник слова, а поет. Тож побажаймо йому нових творчих злетів.
