
Стільки часу відведено психологам, щоб реабілітувати дитину, яка опинилася сам на сам із бідою
Тут у кожного своя історія: одні виховувалися на вулиці, з інших знущалися в сім’ї, про декого батьки... забули! Та врешті всі вони опинилися в Закарпатському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, що працює у Сваляві.
Центр соціально-психологічної реабілітації дітей створили з ініціативи обласної влади у листопаді 2005 року. Головна мета – допомогти неповнолітнім, котрі опинилися в складних життєвих обставинах: залишилися без батьків, виросли у негараздній сім’ї, опинилися на вулиці, жебракували тощо. Таким діткам спеціалісти центру надають насамперед психологічну допомогу, а також соціальну, педагогічну, медичну, правову.
Перші вихованці переступили поріг обласного реабілітаційного центру 1 червня 2006 року – символічно у Міжнародний день захисту дітей. Заклад розрахований на 20-х дітей віком від 3-х до 18-ти років. Максимальний термін перебування у центрі – дев’ять місяців. Втім він може бути й коротшим: залежить від того, скільки часу треба на реабілітацію конкретної дитини. Це вже визначають психологи.
«Здебільшого до нас потрапляє малеча з проблемних сімей, зазнавши психологічного, економічного або ж фізичного насильства, – розповідає директор Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей Оксана Попович. – Реабілітуємо й діток-сиріт або тих, котрі залишилися без батьківської опіки». За словами керівнички, у них бували навіть вихованці із непроблемних родин, де помер хтось із батьків – напівсироти покидали рідну домівку через психологічну травму. Діти ж із негараздних сімей тікали з рідної оселі, бо батьки ними або зовсім не переймалися, або ж іще й знущалися. З вулиці неповнолітні спочатку потрапляють до обласного притулку для дітей, що у Батьові на Берегівщині. Уже звідти, коли Служба у справах дітей установить їхні імена й батьків, малечу направляють до реабілітаційного центру в Сваляві.
Сьогодні всі 20 місць Центру зайняті: наймолодшому вихованцю три з половиною роки, найстаршому – 15. Кожен із них пережив свої пригоди. Наприклад, наймолодших діток – 3-річного Іванка та його трохи старшу сестричку Маринку (імена змінено. – Авт.) – батьки просто залишили на одному з вокзалів... В іншого вихованця – Степана – мама померла, а батько хлопцем перестав опікуватися. За словами ще однієї вихованки центру Вероніки, її батьки постійно пиячили й не купували додому ні їжі, ні одягу (саме такі випадки законодавство трактує як економічне насильство над дитиною. – Авт.). Два брати – 15-річний Степан і 10-річний Сергій, опинилися в закладі тому, що їхня старенька бабуся не могла з ними дати ради. Їх мама й тато поїхали за кордон на заробітки, а хлопці, відчувши свободу, не лише перестали слухатися бабусі, а ще й регулярно прогулювали уроки. За словами Оксани Попович, батьки братів тепер постійно телефонують до Центру, хтось із них найближчим часом повернеться з-за кордону.
Іншим вихованцям щастить менше: якщо їх найближча рідня не схаменеться, не змінить способу життя, після реабілітації вони потраплять до сиротинця, будинку сімейного типу чи прийомної сім’ї.
На питання, чи навідуються до соціального центру батьки дітей, Оксана Петрівна відповідає, що раз у кілька місяців – обов’язково. Знають: якщо протягом півроку не зустрінуться зі своїм чадом, точно втратять батьківські права. Деякі дозволяють собі приїхати до центру навіть напідпитку. А дехто з них, після того, як дитина опинилася під опікою держави, ще й демонстративно з’ясовує, чи не голодні, бува, син чи донька. Психологи центру відзначають, що дітки інколи більше раді візиту родичів, ніж рідних мами чи тата.
Найчастіше до реабілітаційного центру потрапляють уродженці Тячівщини, Рахівщини, Свалявщини й Мукачева. Проте в закладі за час його роботи побували діти з усіх 13-ти районів краю. За словами Оксани Попович, нові вихованці перші три місяці адаптуються важко, інколи спочатку не розуміють, що тут роблять і навіть виявляють агресію. Але після того, як із ними попрацюють психологи й вихователі, усвідомлюють, що потрапили в хороше середовище. «Після трьох місяців перебування в нас зміни в дітях очевидні, – каже Оксана Петрівна – це юнь, котра при належному вихованні в майбутньому зможе адаптуватися і в суспільстві, і в будь-якому колективі. Якщо така дитина повернеться до своєї сім’ї, вона буде спокійною, урівноваженою й розумітиме: сенс у житті є».
До речі, діти шкільного віку в соціальному центрі зовсім не відірвані від зовнішнього світу: вони навчаються разом зі свалявськими учнями в місцевій школі № 3. Спочатку батьки останніх трохи побоювалися, аби, бува, вихованці центру погано не вплинули на їх чада. Однак потім деякі з них навіть дякували, що такі учні з’явилися в класах: звичайні школярі, наочно бачачи тих, хто через життєві обставини залишився без сім’ї, почали більше цінувати те, що мають самі, батьків – зокрема.
Начальник Служби у справах дітей облдержадміністрації Світлана Якімеліна у коментарі «Замку» зазначила, що нині 20 місць у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей для нашого краю вистачає. Обласний притулок у Батьові розрахований на 50 дітей. Є плани, каже Світлана Степанівна, зменшити кількість місць у притулку до 20, натомість збільшити їх до 50 в реабілітаційному центрі.