Нове життя за 9 місяців

8
0

Стільки часу відведено психологам, щоб реабілітувати дитину, яка опинилася сам на сам із бідою

Тут у кожного своя історія: одні виховувалися на вулиці, з інших знущалися в сім’ї, про декого батьки... забули! Та врешті всі вони опинилися в Закарпатському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, що працює у Сваляві.

Центр соціально-психо­логічної реабілітації ді­тей створили з ініціативи обласної влади у листопаді 2005 року. Головна мета – допомогти неповнолітнім, котрі опинилися в складних життєвих обставинах: залишилися без батьків, виросли у негараздній сім’ї, опинилися на вулиці, жебракували тощо. Таким діт­кам спеціалісти центру надають насамперед психологічну допомогу, а також соціальну, педагогічну, медичну, правову.

Перші вихованці переступили поріг обласного реабілітаційного центру 1 червня 2006 року – символічно у Міжнародний день захисту дітей. Заклад розрахований на 20-х дітей віком від 3-х до 18-ти років. Максимальний термін перебування у центрі – дев’ять місяців. Втім він може бути й коротшим: залежить від того, скільки часу треба на реабілітацію конкретної дитини. Це вже визначають психологи.

«Здебільшого до нас потрап­ляє малеча з проблемних сімей, зазнавши психологічного, економічного або ж фізичного насильства, – розповідає дирек­тор Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей Оксана Попович. –  Реабілітуємо й діток-сиріт або тих, котрі залиши­лися без батьківської опіки». За словами керівнички, у них бували навіть вихованці із непроблемних родин, де помер хтось із батьків – напівсироти покидали рідну домівку через психологічну травму. Діти ж із негараздних сімей тікали з рідної оселі, бо батьки ними або зовсім не переймалися, або ж іще й знущалися. З вулиці неповнолітні спочатку потрап­ляють до обласного притулку для дітей, що у Батьові на Берегівщині. Уже звідти, коли Служба у справах дітей установить їхні імена й батьків, малечу направляють до реабілітаційного центру в Сваляві.

Сьогодні всі 20 місць Центру зайняті: наймолодшому вихованцю три з половиною роки, найстаршому – 15. Кожен із них пережив свої пригоди. Наприклад, наймолодших діток – 3-річного Іванка та його трохи старшу сестричку Маринку (імена  змінено. – Авт.) – батьки просто залишили на одному з вокзалів... В іншого вихованця – Степана – мама померла, а батько хлопцем перестав опікуватися. За словами ще однієї вихованки центру Вероніки, її батьки постійно пиячили й не купували додому ні їжі, ні одягу (саме такі випадки законодавство трактує як економічне насильство над дитиною. – Авт.). Два брати – 15-річний Степан і 10-річний Сергій, опинилися в закладі тому, що їхня старенька бабуся не могла з ними дати ради. Їх мама й тато поїхали за кордон на заробітки, а хлопці, відчувши свободу, не лише перестали слухатися бабусі, а ще й регулярно прогулювали уроки. За словами Оксани Попович, батьки братів тепер постійно телефонують до Центру, хтось із них найближчим часом повернеться з-за кордону.

Іншим вихованцям щастить менше: якщо їх найближча рідня не схаменеться, не змінить способу життя, після реа­білітації вони потраплять до сиротинця, будинку сімейного типу чи прийомної сім’ї.

На питання, чи навідуються до соціального центру батьки дітей, Оксана Петрівна відповідає, що раз у кілька місяців – обов’язково. Знають: якщо протягом півроку не зустрінуться зі своїм чадом, точно втратять батьківські права. Деякі  дозволяють собі приїхати до центру навіть напідпитку. А дехто з них, після того, як дитина опинилася під опікою держави, ще й демонстративно з’ясовує, чи не голод­ні, бува, син чи донька. Психологи центру відзначають, що дітки інколи більше раді візиту родичів, ніж рідних мами чи тата.

Найчастіше до реабілітаційного центру потрапляють уродженці Тячівщини, Рахівщини, Свалявщини й Мукачева. Проте в закладі за час його роботи побували діти з усіх 13-ти районів краю. За словами Оксани Попович, нові вихованці перші три місяці адаптуються  важко, інколи спочатку  не розуміють, що тут роблять і навіть виявляють агресію. Але після того, як із ними попрацюють психологи й вихователі, усвідомлюють, що потрапили в хороше середовище. «Після трьох місяців перебування в нас зміни в дітях очевидні, – каже Оксана Петрівна – це юнь, котра при належному вихованні в майбутньому зможе адаптуватися і в суспільстві, і в будь-якому колективі. Якщо така дитина повернеться до своєї сім’ї, вона буде спокійною, урівноваженою й розумітиме: сенс у житті є».

До речі, діти шкільного віку в соціальному центрі зовсім не відір­вані від зовнішнього світу: вони навчаються разом зі свалявськими учнями в місцевій школі № 3. Спочатку батьки останніх трохи побоювалися, аби, бува, вихованці центру погано не вплинули на їх чада. Однак потім деякі з них навіть дякували, що такі учні з’явилися в класах: звичайні школярі, наочно бачачи тих, хто через життєві обставини залишився без сім’ї, почали більше цінувати те, що мають самі, батьків – зокрема.
Начальник Служби у справах дітей облдержадміністрації Світлана Якімеліна у коментарі «Замку» зазначила, що нині 20 місць у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей для нашого краю вистачає. Обласний притулок у Батьові розрахований на 50 дітей. Є плани, каже Світлана Степанівна, зменшити кількість місць у притулку до 20, натомість збільшити їх до 50 в реабілітаційному центрі.

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також