«Kert-varos (кертварош)», «Zahradne mesto (Заградне місто)» у перекладі з угорської і чеської означає «місто-сад». Така назва на початку ХХ століття була у території Мукачева, що знаходиться за міською поліклінікою і вулицею Музикальною у напрямку міського парку, проти течії річки Латориця.
Ця земля, спочатку порожня від забудови, знаходилася у власності графа Шьонборна. Болгарські овочівники орендували у нього окремі ділянки для вирощування тут привезених з собою із Болгарії насіння помідорів, баклажанів, перцю та інших теплолюбних овочів.
У 1890 році сучасна вулиця Грушевського називалася Водною (Viz utcza). Останнім від центру архітектурним об’єктом на ній була пізніше збудована на лівому рукаві основної течії Латориці міська електростанція.
Перед початком Першої світової війни граф Шьонборн передав місту свою територію біля річки з умовою, що магістрат влаштує на цій земельній ділянці міський сад. Оскільки через війну Мукачево мало фінансові проблеми, то депутатське представництво у 1919 році дозволило Міському спортивному товариству і спортивному клубу «Орел» побудувати біля лівого берегу річки Латориця футбольне поле і тенісний корт.
На початку 20-их років ХХ століття у Мукачеві трапилася значна повінь. Вона змусила міський магістрат ґрунтовно зайнятися регуляцією Латориці. Ця робота закінчилася лише в середині наступного десятиліття. У результаті місто отримало надійну захисну дамбу, а від річки Латориця відрізали її лівий рукав. Після цього з’явилася можливість забудовувати звільнену земельну ділянку одно- і двоповерховими приватними будинками індивідуальних проектів.
У 1936 році була побудована резиденція Мукачівсько-Пряшівської православної єпархії. Також з’явився на місці «лісу Ракоці» й міський парк із завезеними декоративними деревами. Він починався від єдиного на той час у місті мосту через Латорицю і простягався до стадіону. Ще у 1980-ті роки юннати вивішували на деревах таблички з написами порід дерев, які росли у парку, що отримав ім’я радянського письменника Максима Горького, а екскурсоводи проводили там екскурсії для туристів.
У парку росло навіть «Залізне дерево» – єдина порода, яка тоне у воді. Але після буревію у травні 2005 року воно впало разом із деякими іншими деревами, не витримавши сильного напору вітру, який пронісся Мукачевом у східному напрямку від замку через центральну частину міста вздовж Латориці й зник у Карпатських горах.
У 1950-их роках своєрідним продовженням «Кертвароша» стало закладання Комсомольського парку. Саджанці молодих дерев на молодіжних суботниках висаджувала міська молодь. У цьому парку були встановлені розважальні атракціони, в амфітеатрі грала оркестрова музика.
З 1963 року саме тут проводився фестиваль естрадної молодіжної пісні «Вечори над Латорицею». На початку ХХІ століття парку дали назву Перемоги.
Після буревію 2005 року в ньому також зробили новий генплан, а працівники міських комунальних служб разом із чиновниками міськвиконкому висаджували нові саджанці.
У радянський час назва «кертварош» поступово забулася. Сьогодні допитливому про неї можна дізнатися хіба що від старожилів.
У наступній частині історії читайте про місто в районі вокзалу та «борок-телеп»
