Провчившись рік на політології в УжНУ, Оксана, деякою мірою «на авось», вирішила спробувати вступити до університету в Чехії. Спроба вдалася і тепер ужгородка – одна з сорока тисяч студентів університету в Брно.
Провчившись рік на політології в УжНУ, Оксана, деякою мірою «на авось», вирішила спробувати вступити до університету в Чехії. Спроба вдалася і тепер ужгородка – одна з сорока тисяч студентів університету в Брно. Тут сподівається отримати ступінь бакалавра, а звання магістра здобувати в … Італії. А ще Оксана збирається використати студентські роки і можливості «по максимуму» і побачити світ.
-- Вступати до чеського університету було не важко. Взагалі, наша молодь думає, що вступити до закордонного вузу дуже складно, треба мати багато грошей, «крутих» батьків. Але це не так, українців та білорусів у Брно досить багато. Для вступу потрібні тільки знання. Необхідно також вільно володіти комп`ютером, бо все проводиться через Інтернет. Первинну інформацію можна отримати теж з Інтернет-сайту. Відтак, заповнюєш заявку, електронною поштою надсилаєш її в університет, звідти надходить заявка для отримання візи, їдеш, складаєш іспити — тільки від цього залежить, чи станеш студентом. До речі, у заявці можна вказати, що потрібен гуртожиток, бо немає де жити на час складання вступних іспитів.
Складнощі виникають з отриманням візи, бо консульство у Львові працює дуже… оригінально. Надзвичайно затягують, особливо видачу віз студентам. Моя віза мала бути за 2 місяці, а готувалася півроку, відтак відмовили, бо мені не надійшов лист, який, кажуть, з консульства відправили. Тому зараз мушу знову подавати документи. А серед них потрібно довідки про несудимість в Україні і несудимість у Чехії, підтвердження про наявність житла та підтвердження, що маєш на рахунку 3 тисячі євро. Наші студенти зазвичай не мають таких грошей. Вони їх позичають, кладуть у банк, отримують довідку, надають її у консульство, а тоді знімають гроші з рахунку і повертають власнику.
Оцінюють, насамперед, потенційні можливості
-- Обов’язкова умова при вступі – знання чеської мови. Можна вчитися і на англійській, але це платно, тоді як загалом навчання безкоштовне. Один з важливих екзаменів, через який можеш і не вступити, стосується загального розвитку, логіки, розумових здібностей. Запитують навіть те, чого не вчать у школі, але це, наприклад, можна прочитати в газетах, енциклопедіях. Якщо «завалиш» цей тест, то інші можна і не проходити, бо знання з чеської мови чи з інших предметів уже не візьмуть до уваги.
Я вчуся на філософському факультеті, предмет – чеська, латинська мова. Для вступу, крім тесту на загальну ерудицію, складала лише екзамен з чеської мови та граматики. Хоча для вступу на інші факультети потрібно здавати екзамен й з іншого, профільного, предмету. Цього року я хочу спробувати вступити на психологію. Взагалі, навчаючись там, можна змінити мову навчання, а для зміни факультету потрібно вступати ще раз, хоча тест на логіку зараховується той, що зданий перший раз.
Повага, повага і ще раз повага
— В Чехію поїхала тому, що там живе мій дід, якому вже 84 роки і, оскільки він потребує догляду, то кілька років з ним живе мій тато. Дід навідріз не хоче жити в Україні, йому подобається в Чехії, має стабільну і хорошу пенсію, доплату за погіршення здоров’я.
Студенти ж, які живуть в гуртожитку чи знімають житло, отримують стипендію, це близько 100 доларів. Місяць прожити за ці гроші не можна, їх вистачає якраз на житло і трохи на інші потреби. Тому, хоча легально закордонні студенти не мають права працювати, зазвичай, працюють всі. Навіть чехи не сидять на шиї у батьків. Щойно молодій людині стукне 18, вона може сказати родичам: "Вибачте, хочу жити самостійно, мати квартиру". І батькам не спадає на думку ображатися.
Роботу знайти не складно. А викладачі з повагою ставляться до студентів, які працюють. Коли ж ще поясниш, що у тебе скрутне фінансове становище, не маєш можливості платити за житло, то викладач навіть дасть тобі письмовий дозвіл не ходити на свої предмети. Повага до студентів там значно вища, ніж у нас. Тут на кожній парі чуєш: ви прийшли вчитися, ви повинні, ви мусите. У Чехії ж тебе поважають вже за те, що чогось хочеш, що прийшов у вуз. А коли людина здобуває звання магістра, то скорочене позначення цього, три букви, завжди ставлять перед іменем, на роботі звертаються: пане магістр. В Україні ж чи не кожен другий — магістр, проте…
Розкіш для душі і розуму
— Мені подобається вчитися Чехії, бо значно більше можливостей для вивчення матеріалу і більше можливостей подорожувати світом. Зі своєю студентською візою я можу їздити всією Європою, можу на рік поїхати в Америку або Індію, Японію чи Китай. Що і планую зробити -- наступного року вчитиму японську, щоб побувати в цій країні. А зараз вчу італійську — отримавши у Чехії ступінь бакалавра, хочу продовжити навчання для здобуття ступеня магістра в Італії.
У чеському університеті набагато кращий, ніж у нас, доступ до книг. Бібліотека просто чудова — там є все, особливо сучасна література, найновіші видання, не лише чеські, але й закордонні. Книги усіма мовами, скажімо, італійську літературу можна читати хоч в оригіналі, хоч у перекладі на чеську, англійську мови. Немало й українських книг.
Весь каталог бібліотеки занесено у комп`ютер, тому кожен сам знаходить потрібне видання. Інтернет безкоштовний для всіх студентів. У бібліотеці є сканер, принтер, факс, ксерокс. На користування ними йдуть гроші, які кожен студент сам покладе на свій рахунок. Власне, студентський квиток — це пластикова картка, з якої, при потребі, можна зняти гроші.
Спочатку я боялася, що не зорієнтуюся в інформаційних системах університету, але, виявилось, таких як я багато, тому для першокурсників проводиться ознайомча екскурсія.
Максимум свободи
-- Поки я ще не зустріла жодного студента, котрий би сказав, що йому не подобається в університеті Брно, бо свободи — здається, більше й бути не може. Кожен вибирає графік навчання, наприклад, у мене в першому семестрі 4 обов`язкові предмети, інші обираю сама. Немає такого напруженого навчання як у нас. На лекціях подається менший обсяг матеріалу. Особисто у мене навчання взагалі займає мало часу: у понеділок три пари, у вівторок — одна, у середу -- балет, у четвер — дві пари. Вчуся в своє задоволення. Ходжу ще на курси італійської мови. А балет – курс для початківців. Спочатку була теорія, відтак – практичні заняття. У мене виходить непогано, кілька разів упала, але то нічого.
Щосеместру, за Болонською системою, треба отримати певну кількість кредитів, не менше 15, тоді можна писати заяву на другий семестр. Не обов`язково щодня ходити на навчання. Ніхто не відмічає – є студент чи немає. Головне – під час сесії показати свої знання. Не те що у нас -- платиш гроші та ще й мусиш ходити щодня — ніякого особистого життя, ніяких заробітків, спілкування з друзями. Спочатку я не знала, що семестр триває лише 3 місяці. Навчання починається 18 вересня і триває до середини грудня. Відтак -- до 20 лютого сесія. Другий семестр триває з 20 лютого до 20 травня. На екзамен записуєшся через Інтернет. І не як у нас: визначена дата і всі приходять -- кожен екзамен проводиться 3-4 рази, обирай коли зручно, або, якщо не здав, можеш спробувати ще раз чи кілька разів. На екзамені викладач особисто зі студентом не спілкується. Завдання даються тестові, або щось написати на задану тему. Відтак викладач не знає, чию роботу перевіряє і не може натягнути оцінку, додати балів на свій розсуд, або, навпаки, знизити.
Я б не сказала, що важко — усі студенти прагнуть вчитися, усім цікавляться. Серед українських студентів дуже мало таких, хто б читав стільки книг, спілкувався на літературні, театральні теми, сперечався про кіно, музику. Там для студентів буденне явище — ходити в театри, не обов`язково в оперу чи балет, а переважно в сучасні театри, які мало не на кожному кроці. Перші два місяці я теж щотижня 2-3 рази бувала у театрах. В Чехії це не дорого і для студентів 50% знижки. Здивували і ціни в дискоклуби, нічні клуби — середня ціна 1 євро, тоді як у нас — 5-6 доларів. Хоча люди там, звичайно, більш забезпечені. У місті всюди молодь, літніх людей рідко коли побачиш. Часом здається, що все місто — лише студенти. Хоча люди там, звичайно, більш забезпечені. А ще мене дуже вразило, що всі так багато знають з філософії.
Особливості менталітету
Чехи дуже стримані люди, можна сказати навіть флегматичні, таке враження, що будь який темперамент просто відсутній. У них немає скандалів як у нас, можеш сказати чеху хоч з десяток лайливих слів — мовчки піде геть, ніколи не відповість тим самим. Також вони ніколи не встрявають у розмови з чужими людьми. Якось мій тато на своїй роботі говорив про власні проблеми, то один чех йому просто відрізав: вибач, у нас в усіх є проблеми, тому, будь ласка, помовч. Якщо, наприклад, у трамваї виставиш ноги на сусіднє сидіння — ніхто нічого не скаже — просто усі відійдуть, подумавши, що це проблемна людина і краще з нею не стикатись.
Ще мене вражає їхня транспортна система. Більш пунктуальної, мабуть, немає ніде у світі. Похвилинно, посекундно — якщо трамвай повинен приїхати у 16.03, то саме о 16.03 він відкриє тобі двері. На кожній зупинці написано, за скільки хвилин доберешся до тієї чи іншої зупинки, бо квитки там продаються на 10 хвилин поїздки і на 40 хвилин. За безквитковий проїзд дуже великі штрафи — близько 50 доларів, тому усі їздять з квитками. Дорогу переходять виключно на зелене світло, ніхто ніде не перебігає, але якщо там, де немає світлофора, ступиш ногою на проїжджу частину — усі машини зупиняться і пропустять тебе і жоден водій, як у нас, при цьому не облає.
Україна incognito
Ставлення до України взагалі непогане, але чехи практично нічого про нас не знають. Один хлопець, познайомившись зі мною, насамперед запитав: це у вас там комунізм?
Консульство України чомусь зовсім не піклується інформуванням про нашу державу, мало сприяє ознайомленню з її культурою. Я була дуже здивована, коли замісник консула на зустрічі насамперед почав виправдовуватися і просити вибачення, за те, що чехи змушені бачити брудних і некультурних українців на вулицях свого міста. На моє запитання, що ж зробили консульські працівники за останні три роки для презентації української культури, він не зміг відповісти і сказав, що… ще не встигли нічого зробити. Хоча я знаю особисто трьох жінок, які там працювали, отримали вид на проживання, зорганізувалися і співають українські та російські пісні. Їх навіть у Прагу запрошують на різні свята. Ще один ужгородець співає в оперному хорі, зараз цей колектив гастролює в Італії.
У Чехії дуже привітно ставляться до наших людей, особливо освічених, але загалом здобути повагу важко. Чеські студенти з великою насторогою ставляться до іноземців. Спочатку я думала, що це стосується тільки українців, росіян, бо вони бачать здебільшого наших заробітчан. Але таке ставлення до всіх іноземців. В одній статті по психології я читала, що це через те, що не знають про культуру інших країн.
На українській філології в університеті Брно вчиться 10 студентів, власне чехів. Навіть не можу передати, наскільки у них величезне бажання вивчати нашу мову.
Нещодавно в університеті відбулася презентація фільму про Закарпаття, знятого чеським режисером. Йдеться про життя однієї сім’ї в Тячівському районі. Викладач української запитав, чому у фільмі наші люди так погано говорять українською. Але ж це тому, що вони намагаються говорити зрозуміло для співрозмовника, а режисер не знав української. Деякі студенти були задоволені фільмом, але як на мене, то знятий він сіро, в осінню пору року, коли не видно усієї краси нашого краю.
Лариса ПОДОЛЯК
«Старий Замок «Паланок»
