Зарічово — звичайне село на закарпатській Перечинщині, яке розділяє блакитна смужка річки Уж. Однак ґаздує тут незвичайна людина – сільський голова у п’ятому поколінні Іван МАГАДА. Цього невисокого спритного чоловіка односельчани звикли бачити по декілька разів на день, і не лише в робочому кабінеті, а в усіх куточках села, де виникають проблеми.
Об’їжджаючи село, він не оминає жодного старенького, розпитує про життя-буття та наболіле. Недарма в селі Івана Магаду називають батьком для зарічан. А ще Іван Юрійович втілює в життя цікаві схеми розвитку села. Детальніше про це та загалом про роботу представника династії сільських голів ми дізнавалися від нього самого.
СЕЛО ЛЕМКІВ
— Ще на зламі 19-20 століття старостою у Зарічові був мій прапрадід, — розповідає Іван Юрійович. Він залишив по собі слід — збудував хрест біля сільської церкви. А ім’я прадіда, як сільського старости, викарбовано на дзвіниці. Потім старостили й інші Магади. Скажімо, пе-реді мною дві останні каденції селом керувала Ганна Пекар — теж Магада...
У цьому поселенні проживає близько 2300 мешканців. Найбільше — українців. Хоча є й роми. До слова, тутешні цигани відрізняються від решти своїх побратимів працьовитістю та деякою "окультуреністю". Вони мають свої паї, де вирощують кукурудзу та картоплю. Решта працюють на господарстві у більш заможних селян. Загалом, за словами Івана Юрійовича, зарічівські роми майже не схильні до крадіжок чи шахрайств і перебувають у добрих стосунках з сільським населенням. Про це Іван Магада каже із впевненістю, бо знає кожну ромську сім’ю, як свої п’ять пальців.
Ще задовго до головування в Зарічові Іван Юрійович навчався в Українській сільськогосподарській академії імені Ордена червоного трудового прапора (до речі, її закінчували нинішній голова Верховної Ради Олександр Мороз та колишній – Іван Плющ). Працював керівником комплексної бригади найбільшого на Перечинщині колгоспу імені 30-ї річниці Жовтня. Згодом — начальником аграрного сектору Ужгородської райдержадміністрації та в учбово-курсовому комбінаті „Агропромтехніка” — кузні кадрів для сільського господарства. Каже, що саме там отримав господарницькі нахили, які зараз застосовує на посаді сільського голови.
Серед "ноу-хау" Івана Магади — нещодавно створене комунальне підприємство „Ужанська долина”, яке поки займається вивозом побутового сміття та облаштуванням кладовищ. Надалі ця служба буде виконувати й такі функції, як ремонти бюджетних установ на території села, ритуальні послуги, будівельні роботи тощо. Зараз у Зарічові триває останній етап газифікації. Залишилося провести „блакитне паливо” у сільські школу, садок та амбулаторію. У планах голови села ще одна новація — облаштування сільського стаціонару хоча б на п’ять ліжок. Під цей задум Іван Магада вже має новеньку споруду. Залишилося лише зсередини і зовні „облагородити” її, закупити медикаменти та медобладнання і — до роботи.
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ НЕ НА СЛОВАХ
За час головування Івана Юрійовича у За-річові зроблено освітлення, збудовано два молитовні будинки Євангельської віри. Розпочато будівництво рекреаційного центру, де планується спорудити лижню, рибники, сауни та альтанки. На думку голови села, після завершення будівництва цей комплекс стане для зарічан джерелом робочих місць.
А джерелом духовного натхнення у селі є відомий на Закарпатті та й по всій Україні народний ансамбль „Лемківчанка”. Недарма сільський голова каже, що бойки — чудові скрипалі, гуцули — танцюристи, а лемки – неперевершені співаки. Власне, Зарічово і є селом лемків. Їхню культуру та побут наразі зібрано і в хаті-музеї "Лемківська садиба" — візитівці села. Тут можна побачити й елементи лемківського одягу, і дерев’яний та глиняний посуд, і предмети побуту, що притаманні саме лемківській культурі. Наразі садиба чекає на ремонт. Для цього з Рахівщини привезли спеціальне покрівельне жито. На черзі — зміцнення стін. Все це потрібно робити під наглядом майстрів, аби зберегти колишній вигляд садиби 17-18 століття...
Окрім досягнень, у Зарічові є і свої проблеми.
Перша — безконтрольна вирубка навколишніх лісів, які могли б виконувати туристично-рекреаційну функцію. А друга — періодичне підтоплення села через відсутність дамби. Івана Юрійовича турбує той факт, що ліс рубають, маючи на це всі відповідні дозволи. Тому й рубають, скільки можуть. З цього приводу сільрада вже зверталася до лісгоспів, однак поки жодної реакції з боку обласної влади немає. Крім того, лісовози практично знищили вже сім кілометрів сільських доріг. Тому на останній сесії зарічівські депутати прийняли рішення: звернутися із відповідною заявою у всі рівні рад та закарпатський держлісгосп.
Що ж до дамби, то наразі вже розробляється відповідна документація та проект. Саме ж будівництво, за планами Івана Магади, повинно розпочатися у 2008 році. Дамба споруджуватиметься і силами самих селян. Адже народ тут працьовитий: із 2300 чоловік всього 50 безробітних... Іван Магада має свій рецепт успішного „бірова”. Каже, що кожен сільський голова повинен бути, у першу чергу, хорошим психологом. Окрім цього, знати у селі кожен двір та всіх його мешканців і обов’язково прислуховуватися до порад селян. До прикладу, у Зарічові для цього створено вуличні комітети, котрі вносять свої пропозиції на сесію і таким чином впливають на роботу ради.
— У нас місцеве самоврядування існує не на словах, а на ділі. Принаймні, ми перед кожною сесією прислухаємось до думки людей, і вона враховується під час прийняття рішень. Інша справа, що є ще й районна та обласна ради, позиція яких не завжди збігається з нашою, — зізнався Іван Юрійович.
