Нічого з обіцяного перед виборами мер Ужгорода не виконав
Старі папери треба знищувати. Одразу. Навіть якщо це журналістські архіви. Бо як часом візьмешся їх перебирати – знайдеш такі «реліквії» хоч плач. Ось і недавно аж до сліз зворушила маленька книжечка «Коментар до передвиборної програми» кандидата на посаду голови міста Ужгорода Сергія Миколайовича Ратушняка (друк ПП Лесько М. І., тираж 20000 екземплярів). Як же гарно обіцяв кандидат, а як паскудно робить уже мер. Утім спочатку перегляньмо обіцяне (усі звикли, що дуже мало передвиборчих обіцянок стають реальністю, але ж щоб уже настільки «постаратися», як Сергій Миколайович...).
Отже, перша ж позиція (усі цитати – зі збереженням мови оригіналу, тож вибачайте за мовні недоречності – такий уже стиль ужгородського градоначальника).
«1. Збирання, переробка сміття й системи платного паркування – це прибуткові сфери діяльності. Тендери на ринкових засадах і контроль з боку муніципальних органів самоврядування через конкуренцію і можливість позбавлення права на здійснення того чи іншого виду діяльності. Прибирання сміття і паркування не будуть дотаційними галузями. Термін упровадження – 2006-й рік».
Написане супроводжується малюночком на сусідній сторінці, за яким усе зібране в контейнери сміття має йти, очевидячки, на сміттєпереробний завод, перетворюючись там на добрива, загадковий вторинний продукт і все вкупі мало б давати гроші.
Це мало здійснитися ще 2006-го, першого ж після виборів року, та, як добре відомо всім ужгородцям, навіть наприкінці 2008-го, або третього року правління Ратушняка, ні контейнерів не вистачає, ні сміттєперереробного заводу нема, ні, й поготів, добрив, «вторинних продуктів» і грошей. Від коштів на побудову сміттєпереробного заводу (40 млн грн), які навесні 2007 року запропонувало надати Міністерство охорони навколишнього природного середовища, міська влада відмовилася, інвесторів, як обіцяла, не знайшла. Отож нині маємо: брак контейнерів на сміття, занехаяну територію у дворах багатоповерхівок і на вулицях – там, де вони все ж таки стоять, перевантажене й занедбане сміттєзвалище під Ужгородом, що загрожує місту брудом й інфекційними захворюваннями і жодної втішної перспективи. Заклики до роздільного збирання сміття лишаються поки що тільки словесами.
Від практики тендерів міська влада, де може, «сачкує», а коли не може, то провадить як формальність із наперед визначеними переможцями, які платять «відкати». Одне з підтверджень – система паркування, яку теж обіцяно в цьому пункті, – сяк-так її запровадили лише з цього року, без тендерів і конкурсів, під одну фірму. От тільки справи йдуть не надто добре – одні обурені власники машин кидаються на блокувальників коліс із кулаками, інші ж, котрі мають змогу потерпіти до вечора, чекають, коли після 17.00 блокувальний пристрій знімуть самі й без оплати – треба ж їм здавати після зміни знаряддя праці.
«2. Ліфтогосподарство має перейти на систему використання індивідуальних магнітних карток із накопиченням часу експлуатації ліфтів кожним громадянином. Обслуговування – через тендер на ринкових засадах. Обсяг модернізації ліфтів – 100 %. Термін впровадження – 2006 рік».
Ну, тут, як кажуть, і пес не гавкнув. Ліфти як були старі, аварійні й зношені, так і залишилися такими, а всілякі там картки, а тим більше обслуговування через тендер на ринкових засадах, – утопією. Хто захоче йти працювати на наші руїни, вибивати з людей гроші та ще й мати такого партнера, як мерія, очолювана Сергієм Ратушняком?
«3. ККД тепломереж не перевищує 36 %. Перехід на стовідсоткове використання в житлових помешканнях двоконтурних індивідуальних котлів, а також стовідсоткове впровадження на бюджетних об’єктах комунальної і державної власності локальні котельні дахового розташування. Перехід на тепло забезпечення з ККД понад 92 %. Це економія споживання газу на 60 % у системі теплозабезпечення. Сучасні вікна і двері забезпечуються кредитом чи лізингом на 5–10 років. Малозабезпечені сім’ї будуть дотуватися повністю або частково з міського бюджету. Обсяг модернізації – 100 %. Термін – 2006–2010 рік».
Цей пункт особливо актуальний нині. Втім уже третю осінь-зиму поспіль. ККД тепломереж хіба ще поменшало. Два нові теплокомунальні підприємства замість одного банкрута «Ужгородтеплокомуненерго» було створено 2006 року, одне з них уже успішно й умерло. І якщо «Ужгородтеплокомуненерго» збанкрутувало, бо за роки незалежності «надбало» 10,2 млн боргів, то створене замість нього КП «Уж-тепло» до третього опалювального сезону підійшло з боргами понад 9 млн грн.
Навіть бюджетні заклади на третій рік владарювання Ратушняка не переведені на автономне опалення – два тижні тому практично всі міські діти ще відпочивали на канікулах від холодних шкіл і дитсадків. Тільки цього року запустили оновлену котельню для міської лікарні. А локальні котельні, економія споживання газу, дотації для малозабезпечених – це зі сфери обіцянка – ганка, дурному радість. Замість дотацій малозабезпеченим міська влада поклала бюджетні кошти на депозити й ніколи, й разу чітко не прозвітувалася, куди ж пішли нараховані на них відсотки. Та сама історія і з сучасними дверима та вікнами у кредит чи лізинг – навіть у школах їх міняли переважно за рахунок батьків.
«4. У системі водозабезпечення відхід від монопольних монстрів і впровадження диверсифікованої мережі локальних (поквартальних) артезіанських свердловин. Впровадження 5-ти нових артезіанських свердловин. Термін – 2006–2007 рік. Розробка ТЕО і геологорозвідувальних робіт ще на 6 свердловин. Термін – до 2010-го року».
Нема в Ужгороді не те що ніякої «диверсифікованої мережі локальних (поквартальних) артезіанських свердловин», не те що 5 нових джерел води, а й тієї поганої та брудної, але цілодобової, яка була раніше. І ніякого просвітку, що буде. Нічого хорошого і з очисними спорудами, які не можуть приймати вже нинішні стоки, не кажучи вже про ті, що виникатимуть із розбудовою міста, хоч землі під них «активно» роздано мером – у «творчій» та «плідній» співпраці з депутатами.
«5. Розширення мережі транспортних розв’язок. Впровадження багатоповерхових паркувальних споруд, дозволи на будівництво багатоповерхових комерційних і житлових споруд тільки при наявності в проекті підземних поверхів для паркування автомобілів. Поліпшення роботи й розроблення чітких маршрутів міського громадського транспорту за для полегшення переміщення громадян в усі без винятку мікрорайони міста».
Усі реальні втілення цього пункту звелися до заміни частини «Газельок» та ПАЗиків на «Богдани» й «Еталони». От тільки їздити не стало ні зручніше, ні швидше, ні легше, ні безпечніше. Парковок як не було, так і нема – не те що підземних, а бодай якихось. Бо впорядкування тих, що нібито є парковками на пл. Петефі та в центрі, звелося лише до «малюнку на асфальті», де мали б стояти авто.
«6. Будівництво понад 1000 квартир із сучасними комунікаціями. Частина прибутків від цього виду діяльності будуть спрямовані на облаштування внутрішньоквартальних територій. Квартплата всіх багатоповерхівок буде акумулюватися на індивідуальних накопичувальних рахунках і витрачатися виключно на потреби цього будинку за рішенням мешканців. Не ЖРЕРи, а мешканці будуть розпорядниками своїх коштів і замовниками комунальних послуг».
Оце робиться! І навіть дуже прибутково. Щоправда, не для міського бюджету, а для окремих його керівників. Можна гарно «взяти» і за погодження документації, і за виділення землі, і за надання дозволу на будівництво. Крім того, кажуть, у кожній багатоповерхівці компанія-забудовник має виділяти особисто мерові щонайменше дві квартири. Відтак, зрозуміло, будівельники «перерозподіляють» їх вартість у ціну квадратного метра для справжніх покупців житла.
Ну і, звісно, ніякої акумуляції квартплати на індивідуальних рахунках, ніякої «смерті ЖРЕРам». У цій царині поступ лише один – підвищення тарифів, аж до одних з найвищих в Україні.
«7. Відкритий діалог із бізнесом і впровадження спільних програм і принципів співіснування. Все, що корисно бізнесу Ужгорода, – вигідно місту, а значить, і державі».
Діалог і співпраця ведеться лише з бізнесом своїм, найближчих соратників і депутатів. Особливо з приводу роздачі земель і приватизації за безцінь кращих будов Ужгорода. Утім із іншим бізнесом теж усе відкрито: хочеш виграти тендер – «відкат» 25 %, хочеш шматок землі – такси в «улюблених одиницях» усім відомі. Список назавжди втраченого для громади міста довгий, і кожна його позиція пекуча: аптека № 1, басейн «Спартак», кінотеатр «Ужгород» і т. д. і под. З «несвоїм» бізнесом мер «розмовляє» наїздами силових і не тільки структур.
«8. Місто без сиріт. У місті, де прибутково працюють тисячі структур – утримання 400 сиріт не є проблемою фінансовою, а виключно моральною».
Тут взагалі щось коментувати важко. Попри те, що Закарпаття – всеукраїнський лідер із усиновлення дітей і створення дитячих будинків сімейного типу, в Ужгороді такого закладу немає жодного, а всиновлювати дуже не поспішають. Та й не відомо, що насправді мав на увазі Сергій Миколайович у цьому обтічному аж до загадковості формулюванні. Відрадно тільки, що констатовано: у місті прибутково працюють тисячі структур. От тільки чому у бюджеті ні на що нема коштів (точніше, вони є на азартну гру керівників міста в банківські депозити), не ремонтуються садки і школи, дороги, а про комунікації і тепломережі краще й не згадувати?..
Цим пунктом Ратушняк свої коментарі до передвиборчої програми завершив. Набридло, напевно. Та й чого надто морочитися – ужгородці, зачаровані харизмою лідера, однаково оберуть. Та ще й коли вкотре нагадати «свої» попередні заслуги. До того ж обов’язково на протиставленні Мукачеву, яке, втім, навіть не назване, а означене тільки як «за
Щоправда, для особливо уважних наприкінці міні-брошурки Ратушняк далекоглядно нагадав ужгородцям «корисні телефони»: куди звертатися для вирішення своїх проблем (бо сам їх вирішувати, очевидно, й не думав). Зокрема, міліції, аварійних служб, у тому числі й аварійної ліфтів (нащо, коли обіцяв усі оновити на 100 %?), систем центрального опалення і навіть... телефон довіри УМВС області.
Ну, а за неповні три роки нинішньої каденції Сергій Миколайович зробив таки багато. Ось тільки короткий перелік «добрих» справ. Ліквідовано НВК «Грант», ремонти садків і шкіл переведено практично повністю на фінансування батьками, на них же забрався повісити й утримання вихователів груп продовженого дня, дітей уже третій рік поспіль частенько розпускають на додаткові канікули через холоднечу у класах, намагався забрати басейн у гімназії Ужгорода. Роздав-продав усі вільні землі міста, знищує зелені зони, віддаючи під комерційну забудову кожен квадратний метр території. «Роздерибанив» десятки споруд і майнових комплексів. Перманентно втягує ужгородців у скандали – то через аквапарк, то через штурм мерії, то з теплозабезпеченням, то з групами продовженого дня. Кожна яма на наших дорогах така велика, глибока й небезпечна, що гідна почесного титулу «ЯМА ім. Ратушняка».
А ще незабаром він збудує для нас аквапарк (мусить, незважаючи на кризу, бо ужгородці вкотре і вже письмово, на референдумі, підтвердять: так, ми його хочемо) і попереносить наявні пам’ятки, а звільнені від них території продасть чи обставить іншими монументами – на свій смак. Наприклад, такими, як на оновленому проспекті Свободи. Ну а решту проблем, щоб забезпечити собі елементарне виживання, ужгородці мають вирішувати, як у тій рекламі, «самі, любі, самі»…
З інтерв’ю С. Ратушняка від 29.07.1996 року :
Кор.: – Сергію Миколайовичу, як ви себе уявляєте років через… десять?
Ратушняк: – Лет через десять? Это жутко подумать, что я себе представляю. Это будет либо крупная политическая, либо финансовая фигура. И не только в Украине, но и в СНГ, Европе тоже. Я потяну на это. Я для себя еще не сделал выбор. Посмотрим.
Сергій Попович
