«Тартак» – гурт, що вже близько п’ятнадцяти років не виходить з «теми». Музиканти не змінюють свого стилю, не зраджують собі, щоправда, за цей час їхній слухач дещо помолодшав. Та хлопці не припиняють працювати, кажуть, що головне для них – це існування групи. Так сьогодні, для своїх шанувальників, вони презентують новий альбом «Опір матеріалів», наповнення якого є ще одним підтвердженням відданості своєму стилю та непохитності переконань.
Про роботу, політику та особисте життя вдалося поспілкуватися порталу "Мукачево.нет" з фронтменом гурту «Тартак» Сашком Положинським.
Сашко, чим сьогодні займаєтесь?
Сьогодні ми вже з диском. В останній день минулого року – 31 грудня, ми виклали його в Інтернеті, тому що напередодні ми пообіцяли всім прихильникам, що до кінця року вони, таки, цей диск почують. Трохи затягнулася робота над ним у студії: частково з нашої вини, частково з інших обставин. Коли альбом вже був готовий, ми не знайшли спільної мови з жодним рекордингом, для того, щоб його видати. Тому, в останній день ми вирішили викласти його в Інтернет, щоб люди могли його вільно качати і слухати. І тільки через чотири місяці після цього, наші партнери – ROCK MUSIC, які спеціалізуються на непопсовій українській музиці, не налякавшись того, що диск вже знаходиться у вільному скачуванні, – випустили його.
Звідки взялася назва альбому? Чому саме «Опір матеріалів»?
Це один з варіантів, були ще й інші. З альбомом складалося із самого початку все не так легко як нам цього хотілося: були і зовнішні, і внутрішні обставини. Загальна концепція назви – це те, що кожна людина, так чи інакше, перебуває в агресивному середовищі. Тим паче, останні роки для кожного громадянина України умови проживанні є непростими. Цей тиск, який постійно людиною відчувається, намагається її змінити, скрутити, в чомусь можливо деформувати, тому, людина змушена створювати опір. Він може бути внутрішнім чи зовнішнім, але від того він не припиняє бути опором.
«Тартак» існує вже близько 15 років. Як Вам вдається залишатися актуальними?
Ми займаємося тим, що нам подобається. Якийсь час у нас було більше телевізійних ротацій, нас було більше чути по радіо, було більше відкритих концертів. Зараз трошечки змінилася ситуація і ми більше присутні в Інтернеті і в клубних концертах. Та від того, що відбулася певне зміна у форматі існування, наше «внутрішнє» не змінилося. Ми як грали те, що нам подобається, так і продовжуємо грати. Існує тільки Тартак і те, що ми робимо.
Чим Ви займаєтеся окрім Тартака?
У мене, окрім Тартака, є ще сольний проект СП, який існує, поки що, тільки з однією піснею, але сподіваюся, що друга рано чи пізно напишеться. (посміхається) От нещодавно, дискотеку крутив у Хмельницькому. Навіть відчув певне задоволення і ностальгію по тим часам, коли займався цим регулярніше. Але Ви не думайте, що мені не вистачає грошей і я шукаю додатковий заробіток – це все просто для душі. Аби Ви розуміли про що я, то скажу, що, до прикладу, у Хмельницькому мені заплатили удвічі менше, ніж я витратив на дорогу. Я другу одразу сказав, що гроші мені не потрібні, але якщо можеш дати пару гривень, то не відмовлюся. Це ж самолюбство тішить – чесно заробив. Ну, от, як раз, пару і дали. (сміється)
А окрім музики, що Вас цікавить?
Періодично я працюю ведучим на концертах, на телебаченні, на радіо. Ще я можу писати сценарії і інколи це роблю. Зараз, мені пропонують написати сценарій для церемонії нагородження «Коронація слова», - поки що, категорично відмовляюся.
«Коронація слова» проходить у зовсім чужому для мене форматі. Там все для мене чуже – від форми, за якою це все відбувається до змісту. Тому що я не можу написати сценарій для ведучої Ольги Сумської, тому, що я вважаю Ольгу Сумську поганою ведучою. Я не можу писати хороший сценарій для поганої ведучої. Я можу помилятися, може вона хороша ведуча, я кажу про своє суб’єктивне ставлення. І як потенційний сценарист, я не можу підлаштуватися під ту людину, яка буде вести це – я не вмію так писати.
Можу писати для тих людей, яких я добре знаю, в першу чергу для себе. От для себе, я ідеально пишу (сміється) Але з іншої сторони, запроси мене ще й ведучим туди, то це буде ще складніше, я там просто здурію. Мені показали потенційний дизайн сцени – там колони. Я їх бачу - мене вже нудить. Плюс, їм потрібно, щоб там сорок чоловік вийшло на сцену нагороджувати, а ці сорок чоловік – це не просто хороші і цікаві люди, – у них там цілий список регалій. І не дай Бог когось назвеш не заслуженим артистом, а НЕзаслуженим і т.д. Коротше кажучи, є дуже багато нюансів, які мене відштовхують, і який би гонорар мені не пропонували за цю роботу, вона мене не цікавить.
А ще, в принципі, я пишу книжку, вже багато-багато років. Останній раз я її писав п’ять років назад (сміється), але дуже-дуже повільно, бо я дуже ледачий.
Про що книжка?
Я колись працював у програмі «12-2» і там треба було щодня писати підводки до пісень. А просто писати підводки мені не прикольно, тому що я би здурів щодня говорити одне й те саме тільки іншими словами. Тому, я почав вигадувати мікроісторії, дуже малюсінькі підводочки – це могло бути одне речення, а могла бути і ціла казочка.
Цих підводок накопичилось дуже багато і мені стало в якийсь момент дуже прикро, що багато творчої роботи пропадає марно. Тому я вигадав, що зберу всі вдалі підводки в одну книгу. І от тепер я пишу підводки до підводок, аби зліпити їх в одне ціле. (сміється) І буде у мене така підводочна книжка. О! Книжка під водку, клас! (сміється)
Пишете підводки, а що, власне, читаєте?
Чому це тільки підводки? Ще й СМСки регулярно. (посміхається) Нещодавно я познайомився з Володимиром Панченком. От зараз, я читаю його книжку, тільки не пам’ятаю як вона називається. (замислюється)
Вона про економічний націоналізм і про економічну програму організації українських націоналістів у 20-50-их роках минулого століття. Я вважаю себе націоналістом. Хоча націоналізм – це широке поняття. Є дуже багато різних версій того, що це таке. Є позитивні, негативні, нейтральні, але немає жодної, з якою б погодилися усі.
Ви часто говорите про націоналізм. А чим він є для Вас особисто?
Для мене націоналізм – це активний патріотизм. Тобто, якщо людина вважає себе патріотом країни, землі, нації чи народу, то це не повинно стосуватися лише вболівання за футбольну збірну під пиво чи святкування якихось окремих дат. Це щоденна, часом, марудна, важка праця на користь не тільки собі, але й державі, суспільству, за яке ти вболіваєш.
Чи поїхали б Ви на Євробачення представляти Україну?
Якби мені так і сказали: «Їдь! (сміється) Без ніяких обмежень, – просто класно виступи!» – я би дуже відповідально віднісся до процесу підготовки і намагався б виступити максимально якісно. Але якщо поставити питання: чи хочу я? Ні, я не хочу.
Чому?
Тому що, із сорока пісень, які там представлені, у кращому випадку, п’ять-шість, можна послухати, все інше – ширпотреб, не цікаве, фонова музика. Хоча, у цьому всьому одноманітті, я думаю, що кожен український виконавець, потенційно має можливість приємно відрізнитися.
Добре, скажімо, коли приїжджає Вєрка Сердючка – це потенційний переможець Євробачення. Все, що треба є: шоу, мелодія, як рингтон для мобільного телефону, сіські надувні. Прикольно, коли приїхала Анні Лорак – виглядає класно, рухається класно, співає класно і спробувала зробити, більш-менш хороше шоу. Лобода, по-моєму, перестаралася, дуже перемудрила. Краще б вона нічого не вигадувала, а виступила така, яка вона є. Думаю, що так у неї було би більше шансів вирізнитися. А взагалі, на Євробачення треба відправити ВВ, Бумбокс і ТіК.
У Вас є сторінка в «ЖЖ» і у «Facebook». Як давно користуєтеся соціальними мережами?
Це складне питання. (сміється) Взагалі, у Тартака є дві сторіночки на «My Space», а щодо «Facebook», то я там зареєструвався, якийсь час намагався бути користувачем, але у мене нічого не вийшло.
Знаю, що кілька сторінок Тартака створено на «Facebook», на «Twitter», «Вконтакті» і т. д. – це все не я. (сміється) У більшості випадків, я не знаю, що там відбувається, але сподіваюся, що шкоди воно не приносить.
Сам я тусуюся на «Однокласниках», але це, взагалі, окрема тема для розмови. Якийсь час «Однокласники» були моїм віртуальним офісом, де я міг вирішувати усі свої справи, нікуди не виходячи. Але зараз, вони перетворилися лише на підтримку стосунків з деякими людьми.
Вам не подобається, коли журналісти чіпляють тему Вашого особистого життя?
Зараз у мене є кохана дівчина. Насправді, це дуже сильно мене змінило. В мене вже пів року стосунки з однією жінкою. Ми вже двічі побили мій рекорд з тривалості стосунків з однією дівчиною. Але ж, разом з тим, я не припиняю звертати увагу на всіх інших жінок, яких зустрічаю в житті. Звичайно, не йдеться про те, щоб зраджувати, зав'язувати якісь інші стосунки чи флірти або займатися сексом з іншими.
Коли Ви останній раз були у Закарпатті?
В минулому році. Оце, зараз збирався їхати у Мукачево, до друга на День народження, але не поїхав, не вийшло. Але маю багатьох друзів і в Мукачеві, і в Ужгороді, і в Сваляві, з якими підтримую дружні стосунки.
Чи часто вдається до нас приїздити?
Як коли… Буває раз на рік, буває раз на кілька років, а буває, що й кілька разів на рік.
Чи плануєте найближчим часом поконцертувати Закарпаттям?
От з концертами там складніше. Минулого літа кілька наших концертів у Закарпатті не відбулися, хоч і були заплановані. Тому, поки не планую. І взагалі, про плани говорити страшно. Давайте, про них ми не будемо.
А чому так не складається з концертами на Закарпатті?
Закарпаття, взагалі, дуже непростий регіон для концертів. Друзі розповідають, що там (у Закарпатті – ред.) навіть суперстари, які крутяться на всіх телеканалах, на обкладинках журналів і з радіо не злазять, – часто мають провальні концерти. Річ у тім, що Закарпаття максимально наближене до Європи й іноді людям простіше і дешевше з'їздити на концерт Depeche Mode у Будапешт, ніж сходити на когось з українських виконавців.
