Щоденник одного року — від осені до осені ужгородки Надії Панчук

4
0

П`ятьма естетично довершеними літературно-художніми виданнями у кращому видавництві Закарпаття може похвалитися не кожен автор, а в цьому випадку йдеться про співпрацю поета і митців Миколи Рогаля, Наталії Дяченко, заслуженого художника України Надії Пономаренко та колективу працівників видавництва

Дев`яту збірку поезій ужгородська поетеса Надія Панчук озаголовила "Стоп-кадри". Як і попередні чотири книжки, збірка вийшла друком у видавництві "Мистецька лінія".

П`ятьма естетично довершеними літературно-художніми виданнями у кращому видавництві Закарпаття може похвалитися не кожен автор, а в цьому випадку йдеться про співпрацю поета і митців Миколи Рогаля, Наталії Дяченко, заслуженого художника України Надії Пономаренко та колективу працівників видавництва.

Як і в попередніх книжках, у "Стоп-кадрах" приємно вражає музикальність письма, жанрове розмаїття лірики, незвичайна легкість руки митця.

Підзаголовком до збірки "Стоп-кадри" Н.Панчук обрала визначення "нові вірші-мініатюри". Малі поетичні форми ваблять її впродовж усієї творчості, однак вона пише щораз по-новому, не любить повторюватися. У кожній з її збірок — своя власна аура, свої ключові образи. Зокрема, у "Стоп-кадрах" — це наскрізний і обрамлюючий книжку образ Д — Н — Я як філософсько-поетичного і найпершого виміру Ч-а-с-у. Так перша у книжці поезія вводить нас у день якийсь озшарпаний, "із розбіглими врозтіч слідами".

Поетичним циклам Н.Панчук властива внутрішня діалогічність. Це та, як є підстави думати, саморухома пружина, яка забезпечує їм органічну цілісність, наскрізне розгортання образу — переживання від початку запропонованої структури до її завершення.

У "Стоп-кадрах" авторка суттєво поглиблює мистецтво циклізації, бо це її сгесіо, її крещендо, її образ загадкової Гори, до якої і вона прагне і яка, мов ключ чи знак, підноситься і височить над текстом рецензованої книжки. Та тут, як дозволю собі вважати, все-таки проскакує щось подібне на "злобу дня".

Уже у "Різних наголосах" поетеса довела своє уміння "поєднання непоєднуваного" та необарокового консептизму — мистецтво філософського дотепу як гармонізації вірша.

У "Стоп-кадрах" цей прийом теж продиктований природою контроверсійного індивідуального поетичного мислення.

Як на мою думку, Н.Панчук легко пишуться і постмодерністські твори, і барокові за їх філософською сутністю. Зрештою, коли поет мало не щороку видає по збірці філософської лірики, напрошується висновок — це його життя, це його щоденна невтомність, це справді "Своєрідний щоденник одного року — від осені до осені".

І такий штрих: новизною у творчому світі Н.Панчук є її переклади з польської, значно презентативніші у "Стоп-кадрах", ніж у попередній книжці "Місця надій" (2005). Вони, як на мою думку, засвідчують класичне "роеtа — sеmрег tіго" і високу естетичну культуру як автора, так і редактора книжки. Мова про жіночу

поезію від світознаної Віс-лави Шимборської — до невідомих нам Аг-нешки Осецької, Галіни Посвятовської, Єви Бялоус, Маріанни Ольшевської...

От де, нам, українкам, піднесено урок і жіночності, і тендеру!

"Закарпаття Онлайн" – Наталія ВИГОДОВАНЕЦЬ, доцент кафедри української літератури Ужгородського національного університету

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також