Дерев’яні церкви Закарпаття 15-19 століть в аварійному стані. І це ті, що залишилися, адже за останні 100 років із 800 церков у регіоні залишилося 114. Мистецтвознавці кажуть: якщо громадська та державна байдужість до дерев`яних раритетів триватиме, уже через кілька років рятувати не буде що. Церкви зникнуть.
Усі 114 старовинних храмів Закарпаття – в аварійному стані.. На церквах гниє дах, псуються зруби, унікальні розписи на стінах і вівтарі. Щороку область втрачає один дерев`яний храм. Церква Святого Духа 17-го століття у селі Колочава потребує негайного ремонту. За радянських часів тут був колгоспний склад. Коли востаннє реставрували храм, селяни не пам`ятають. Лише півстоліття тому перекрили дах. Юрій РОМАНЮК, церковний староста села Колочава: "Фундамент, все завалюється, забори треба кругом зробити, шинглі повністю погнили. Бачите, все розпадається". Більшість пам’яток розташовані у віддалених селах. Часто селяни самотужки покривають дах і стіни бляхою. Проте цим самим ще більше руйнують споруди, стверджують мистецтвознавці. Адже секрети давніх умільців давно втрачені. На Закарпатті є лише шестеро людей, які вміють виготовляти шинглі – матеріал для покрівлі даху. Наймолодшому – 72 роки. Михайло СИРОХМАН, мистецтвознавець: "Ота самодіяльність меж не знає, і я навіть не знаю, кого звинувачувати. Регулярного контролю немає за тим, де хто і що робить. Так як і немає контролю за переміщенням ікон і інших цінностей". Грошей на реставрацію сакральної архітектури держава не дає. Чиновники викроюють по крихті з обласного бюджету. Цьогоріч виділили 600 тисяч гривень – їх не вистачає навіть на ремонт одного храму. Володимир Віровбал, головний спеціаліст з питань охорони культурної спадщини управління культури Закарпатської ОДА: "На одну церкву, щоб повністю привести її, без живопису, без відновлення іконопісі, яка там є, десь у районі до 800 тисяч гривень треба. Тобто, це обновити фундаменти, замінити, які вийшли з ладу, бруси, по стінах, по балках, по конструкціях, замінити дах". Врятувати храми можна за рахунок грантів. Отримати їх легше, якщо церкви визнані цінністю світового рівня. У списку ЮНЕСКО вже є румунські та польські храми. Аби туди внесли українські, треба підготувати портфоліо, що обійдеться у кілька мільйонів гривень. Наразі виживають лише церкви-музеї просто неба. 5 дерев’яних споруд купила і вивезла до себе Чехія. Якщо байдужість до храмів триватиме, за кілька років на Закарпатті не буде чого рятувати.
