Андрій Погорєлов про екологію Ужгорода і «помилки» міської влади
Нещодавно до рук потрапила «Стратегія розвитку міста Ужгород до 2015 року». Видана в грудні минулого року, вона має продемонструвати читачеві «першу в історії Ужгорода реалістичну йі консолідовану з громадськістю стратегію розвитку обласного центру, плани, програми і проекти її досягнення». Зацікавлено переглянув «реалістичний» збірник. Найперше здивувало, що писати стратегію нинішня міська влада вирішила за рік до наступних виборів, хоча мала достатньо часу, аби не тільки підготувати програму розвитку, а й бодай частково втілити написане в життя. Та це, зрештою, не найголовніше. Ще за попередньої міської влади 2004 року було схвалено «Концепцію розвитку Ужгорода» на наступні 25 років. Цікаво, чому «Стратегія розвитку міста Ужгород до 2015 року» на 70 % не відповідає прийнятій раніше Концепції. Що це, політичний трюк?
Як і кожного мешканця обласного центру, мене особливо зацікавив розділ, де йшлося про довкілля. Прокоментувати екологічну ситуацію в місті й подану позицію міської влади попросив начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрія ПОГОРЄЛОВА.
– Андрію Вікторовичу, як оцінюєте стратегію розвитку Ужгорода, зокрема розділ, де йдеться про екологію?
– Напевно, укладачі твору, про який ви говорите, діяли за стандартами політологів із Києва. Стратегія – це загальний план певної діяльності на тривалий час, спосіб досягнення складної мети, модель поведінки, якої треба дотримуватися для досягнення своїх довгострокових цілей. Нічого з цього, перечитавши розділ про екологію міста, я не побачив. Є тільки констатація фактів і цитати з досліджень природоохоронців. Неможливо стати стратегом, просто прочитавши книжки про стратегію. А тут, схоже, і книжок не читали. Взагалі, нинішня влада Ужгорода навіть на 20 % не дотримується затверджених нею ж напрямків.
– Тоді сформулюю запитання по-іншому. Констатуючи факти, приміром, те, що Ужгород входить до трійки найбільш забруднених міст Правобережної України, автори книги називають і причини цього. Вони реальні?
– Більшість – так. Однак не знаю, чи ви зауважили, в якому порядку вони розміщені. На перше місце поставили те, що місто слабо продувається вітрами і через це багато пилу зависає над Ужгородом, а згодом осідає. А низьку якість покриття доріг, через що автомобілі рухаються з перегазуванням, безперервним гальмуванням і прискоренням двигуна (за таких умов у повітря потрапляє найбільша кількість токсичних викидів. – Авт.), чи скорочення площ зелених зон міста – серед останніх причин. За такою логікою, нам не треба садити дерев, достатньо, щоб дули постійні вітри. Ще раз повторюся, у цьому «творі» є довідкова інформація, часом тенденційно підібрана, але немає шляхів виходу з кризи. А їх треба терміново шукати. Точніше навіть не шукати, бо шляхи відомі. Слід просто нарешті вже почати працювати.
– Візьмімо конкретні ситуації. Скажімо, сміття. Міська влада пише, що експлуатувати полігон твердих побутових відходів у с. Барвінок зможе ще близько десяти років. І прогнозує, що скоро треба будувати сміттєпереробний завод…
– Він уже міг бути якщо не побудований, то принаймні на стадії завершення. Свого часу наше управління розробляло проект зведення сміттєпереробного заводу в Ужгороді, ми навіть досягли певних домовленостей на цю тему з керівництвом Мінприроди. Однак владі обласного центру виявився непотрібним завод, який був би збудований коштом держави, і вона не виділила для нього земельну ділянку. До речі, полігон побутових відходів у с.Барвінок запаси виділеної землі вже вичерпав, бо йде нетехнологічне складування сміття. Відходи просто висипають на поле, не обробляючи й не пресуючи.
І ще одне. Міська влада постійно звинувачує в усіх бідах населення, яке, за її словами, має «низьку екологічну культуру». По-перше, це не зовсім правда. А по-друге, всім відомо, що риба гниє з голови. Якби мерія відповідально ставилася до екологічних проблем, багато з них уже давно були б вирішеними, та й люди поводилися б по-іншому. Я не знаю, наприклад, які землі для складування сміття в майбутньому залишить місту нинішня міська влада на чолі з Ратушняком.
– Інший момент — згадувані вже зелені зони. Міська влада пояснює, що в бюджеті Ужгорода немає коштів на роботи з озеленення.
– От бачите, а ви кажете, що вона хоче знайти можливість збудувати сміттєпереробний завод... Чомусь обласна влада може виділяти кошти на природоохоронні заходи, частина з яких, до речі, реалізується і в Ужгороді. От, наприклад, торік із допомогою нашого управління запорізькі спеціалісти контейнеризували й вивозили з обласного центру хімічні засоби захисту рослин на переробку до Німеччини. Вивезли 40 тонн отрутохімікатів, що майже 30 років зберігалися на складах колишньої «Сільгоспхімії». І міська влада не виділила жодної копійки на те, аби позбавити місто небезпечної отрути.
А стосовно зелених зон – це взагалі дивна позиція влади Ужгорода. Якщо немає коштів на те, аби садити дерева, то не треба вирубувати ті, які вже виросли. Скільки відомо випадків, коли віддавалися під забудову насаджені раніше сквери, газони, прибудинкові території, де йшли під сокиру сотні дерев.
– Наскільки мені відомо, Державні будівельні норми, які діють в Україні, конкретизують вимоги щодо площ зелених зон на душу населення…
– Звичайно. У містах із населенням 100 та більше тисяч осіб на людину має припадати не менше 10 м2 зелених площ загального користування, а їхня питома вага в місті з такою кількістю населення має становити не менше 40 %. Але про що ми говоримо, якщо ніхто в мерії навіть не знає, скільки залишилося в Ужгороді об’єктів природно-заповідного фонду.
– Поясніть, будь ласка, що маєте на увазі?
– Реєстру таких об’єктів місто не має. Сьогодні їх облікують ентузіасти неурядових природоохоронних організацій і екологи. У нашому управлінні їх зафіксовано близько десятка, але без відповідних матеріалів реконструкції, проектів організації території, систем утримання зелених насаджень. Хоч великих коштів на документальне оформлення не треба – було би бажання. Тим більше, що є всі спеціалісти, структури, які можуть виконувати ці роботи.
Проте лише щодо фрагменту Боздоського парку нині в роботі проект організації території. Інші ж парки, сквери у повному запустінні, межі їх не винесені. Навіть Липова алея, відома у Європі як найдовша, не винесена в натуру й не зафіксована в картографічних матеріалах. Тож там також можуть бути зловживання. До речі, сквери, які ще за часів Чехословаччини вважалися зеленими зонами, сьогоднішня міська влада Ужгорода такими не вважає і виділяє їх під бізнесове будівництво. За нашими даними, деяких об’єктів природно-заповідного фонду, що раніше існували на території Ужгорода, вже немає. А загалом підраховано, що кожного року в Ужгороді стає менше на більш ніж 700 дерев...
