З часу президентських виборів обласний осередок другої за потужністю політичної сили в країні став мало нагадувати організовану партійну структуру, здатну пливати бодай на щось в краї.
З моменту оголошення вироку екс-прем’єру Юлії Тимошенко минуло вже два тижні. Однак, на життя області ця подія ніяк не позначилася. В порядку денному за актуальністю вона «загубилася» на тлі… зміни часу.
Інертність закарпатської «Батьківщини» не дивує експертів: «Так сталося, що Закарпаття – це взагалі не її край, – зазначив на прес-конференції у прес-центрі «Закарпаття» політолог Віктор Пащенко. – Вона (Юлія Тимошенко – ред.) тут і бувала рідко».
«Сила Юлії Тимошенко ніколи не відігравала ключової ролі в нашій області, – погодився з колегою професор УжНУ Сергій Федака. – Тому, мені здається, що те, що відбувається в Києві на Закарпаття безпосередньо не вплине. Тут своя ситуація, автономна по відношенню до Києва розкладка сил».
Між тим, зауважимо, що «Батьківщина» представлена у облраді, більшості міськ- та райрад краю, а на останніх президентських виборах на Закарпатті перемогла саме Тимошенко.
На думку експертів, партію Тимошенко, як і решту політсил в області з громадського життя вичавила монопольна двопартійність Єдиного Центру та Партії регіонів. За словами Федаки, у контексті майбутніх виборів інтрига значно більша у співіснуванні саме цих двох політ сил.
«Представників партії «Батьківщина» зараз витискають і не дають жодних шансів. Кожний державний службовець повинен бути дуже обережним щодо своєї позиції», – додав Мукачево.net політолог Роман Офіцинський.
Втім, видається, не тільки команди Балоги та Ледиди винні у «деморалізації» місцевої «Батьківщини». Закарпатські бютівці ніколи не відзначалися особливою дружність та злагодженістю дій. Про це, додаючи трохи містити, відверто свого часу говорив Павло Чучка, щоправда, в контексті мерської кампанії: «Бютівці не можуть ніде виграти. Ми відстоюємо все в судах – це вже печать, клеймо на нас».
Після місцевих виборів закарпатські «тимошенківці» спершу спробували поставити під сумнів їхні результати, однак зовсім скоро стали одними з гарантів утопічного миру. Це відбулося одночасно з отриманням посад – секретаря Ужгородської міськради (В.Щадей) та заступника голови облради (А.Сербайло).
Якраз місцева кампанія і показала, що у закарпатській «Батьківщині» – кожен за себе, а прізвище Тимошенко – лише піар-прикриття. Чим більше у вождя виникало проблем, тим менше його проблемами переймалися закарпатські бютівці, обмежуючись виключно символічними жестами.
Так, ледь не усе літо чергував під Печерським судом і справно постив про це у Facebook голова фракції «Батьківщини» в Ужгородській міськраді, але вже не лідер міського осередку Василь Гнатків. Коментарем з типовими різкими формулюваннями обмежився і лідер закарпатської «Батьківщини» Олександр Кеменяш.
Але не більше.
У серпні за рознарядкою з центру «сердешні» фракції по всій країні закликали дати оцінку справі Тимошенко, однак Закарпатська облрада цю ініціативу прогнозовано провалила. І ніхто у місцевій «Батьківщині» не засмутився. Так само флегматично поставили бютівці до «візиту» податкової на завод однопартійця Михайла Качура «Турбогаз».
Те саме відбулося відразу після оголошення вироку: прес-конференція та меланхолічні коментарі. Про скликання позачергового засідання облради, мітинги чи збір підписів, на що раніше вистачало бютівців, тепер навіть ніхто й не згадав. А грізна абревіатура КОД – Комітет опору диктатури – значилася лише у нечисленних прес-релізах.
Хоча, як повідомив 12 жовтня в Ужгородському прес-клубі головний агітатор місцевих бютівців Юрій Фекете, закарпатці все ж долучилися до протестів проти засудження вождя, ба навіть більше – відзначилися гіпсом: «Один з наших представників, який був у перших рядах, через тиск міліції невдало впав і пошкодив чашечку коліна, яку зафіксували гіпсом».
Днями Львівська облрада звернулася до парламенту декриміналізувати справу Тимошенко. Як і влітку, подібні рішення слід очікувати, вочевидь, і ще від ряду облрад. Однак не від Закарпатської.
Місцеві бютівці вже давно навчилися пристосовуватися до політичних реалій у краї без допомоги вождя. Кожен самотужки.
І з огляду на те, як розвивається ситуація в країні, ці практики пристосування можуть послугувати гарним прикладом для однопартійців з інших регіонів.
