Якщо у ній беруть участь... чесні люди, однак однією з найбільших тутешніх проблем є корупція, – вважає американський політолог Річард ФЕЛМАН
Президентська передвиборча кампанія, набираючи обертів, хочемо ми того чи ні, захоплює наше суспільство. Я далекий від думки про «доленосність» виборів глави держави 17 січня, яку нав’язують нам політики. Подібні перегони ми вже пройшли не одні, та кардинального і швидкого покращення життя не відчули. На те є чимало причин. Одна з них – ментальні особливості нашого народу, зумовлені історією, інша – загальні закономірності розвитку країн, які конкретний політик чи навіть народ може пришвидшити або сповільнити, але в жодному разі не скасувати.
Як виглядає політичний розвиток України в контексті президентських перегонів, ми мали нагоду поцікавитися у професора політології з американського Університету Небраски, міста Омаха Річарда Фелмана, який нині читає курси лекцій студентам УжНУ.
– Пане професоре, яке ваше враження від перебігу президентської виборчої кампанії в Україні?
– Я хотів би знати більше, однак маю проблему – незнання мови (наша розмова відбувалася через перекладача – Авт.), тому не можу чітко й оперативно відслідковувати щоденні події, бачу їх іноді не власними очима, а тих людей, з якими тут спілкуюся, не маю змоги оцінити нюанси політичних процесів. Дуже сподіваюся, що вибори будуть чесними і вільними, як про це нині й говориться. Однак, чимало людей не проявляють інтересу до виборів, кажучи: «А що далі?», тобто є багато байдужих, які не вірять у зміни після обрання президента.
Також мені важко охарактеризувати кандидатів у президенти, бо не мав змоги ознайомитися з їхніми програмами, та вірю, що вони спроможні вільно вести кампанію. А як науковець, маю академічну свободу, тож можу висловити свою думку щодо деяких із них. Зокрема, міський голова Ужгорода балотується на пост Президента України. Люди, з якими я спілкувався, дуже сміялися з цього приводу. В мене склалася думка, що мера на ці виборчі перегони місто не висувало. Бачу, що політики граються з виборами, зокрема, заявлено про підвищення пенсій – це політичний трюк, щоб здобути голоси, бо економіка країни падає. Я впевнений, що в України є великі економічні проблеми, потрібно буде віддавати борги МВФ...
– Наскільки політичні процеси в Україні вписуються у загальносвітовий розвиток? Україна рухається власним шляхом чи в межах розвитку західних цивілізацій, зокрема, Європи та США?
– Є чимало спільного і кардинально відмінного водночас. У США дуже складна система виборів президента. У 50-ти штатах відбуваються 50 виборчих кампаній. Базуються вибори на основі кандидатів від двох найбільших політичних партій, але останні не відіграють такої ролі, як в Україні. У вас, повертаючись до балотування мера Ужгорода, можна подати документи, зробити оплату і стати кандидатом у президенти. Однак, у людей зазвичай виникатиме питання: «Звідки у нього гроші?», відтак потім можуть не сприймати цю людину як главу держави. Відтак сумніватимуться у кваліфікації цього кандидата. У США такі претенденти після попереднього голосування у кількох штатах (так звані «праймеріз» — Авт.) відпадають, не потрапляючи на національний рівень. Тобто ми маємо два рівні виборів. У другий виходять два кандидати, які борються за перемогу, а претенденти на посаду глави держави з невеликим рейтингом відсіюються ще на стадії попереднього голосування.
Фіналістами виборів в Україні, гадаю, теж будуть два кандидати, білборди яких нині висять в усіх областях. Побачити це я міг на власні очі, бо побував у багатьох західних регіонах. Однак, хоча системи виборів в Україні й США кардинально різняться, ваша виглядає чесною і простою. Якщо у ній беруть участь чесні люди. Та однією з найбільших проблем України є корупція, яка в’їлася у суспільство. Українці про це знають і просто живуть із цим явищем. США у цьому аспекті теж не ідеальні, маємо свої проблеми, але в усіх гілках влади корупції набагато менше. До прикладу, на виборах, де змагалися Гор і Буш, переміг останній, хоча перший отримав більше голосів. Однак, перерахунок їх, проведений згідно з Конституцією, встановив перемогу Буша і з цим усі погодилися, бо так каже Закон.
– У політології відомий так званий «закон маятника», тобто політичні процеси коливаються з боку в бік, іноді досягаючи протилежних крайнощів. 2004-го року після авторитаризму президента Л.Кучми «маятник» в Україні хитнувся у бік свободи і демократії. Однак, нині спостерігаємо зворотній процес, зумовлений значним розчаруванням результатами «помаранчевої революції». Чи є цей процес, на вашу думку, закономірний і незворотній?
– Це дуже складне запитання. Можу навести приклад США. За схожих обставин, гадаю, американці не відмовилися б від усієї системи, але якби президент був недостатньо хорошим, то на наступних виборах громадяни викинули б його разом з усією командою. В Україні, на мій погляд, менше зважають на людину, нарікаючи на систему влади. Лунають заклики до зміни системи, а не керівників. Звісно, мова не про повернення до сталінізму. Проте ще відчувається ностальгія за попередньою системою. Нарікають на те, що є кілька дуже багатих людей, олігархів, натомість решта громадян не настільки самодостатні, як були раніше. Це доказ того, що існує проблема у концепції самої демократії, якщо вона дійсно працює. США має трохи більше 200 років самостійної історії, у нас була війна за незалежність та громадянська, але нині люди довіряють системі влади. Вона зафіксована у Конституції, ухваленій 1787 року (зі внесеними 27 поправками). Основний закон тоді повністю змінив систему влади, яка була неефективною.
Натомість історії новітньої української незалежності всього 18 років, а «помаранчевої революції» – 5. Це при тому, що власне історія України перевищує тисячоліття. Тож важливим є те, що січневі вибори в Україні збираються зробити чесними, аби кожен зміг проголосувати і чесно підрахувати голоси. Якщо цього не станеться, можна прогнозувати проблеми на зразок попередніх президентських перегонів.
– Не секрет, що менші держави відчувають на собі вплив великих країн. Україна постійно перебуває під впливом Росії, Європейського Союзу та Америки. Чи мають, на вашу думку, США на цих виборах «свого» кандидата на посаду президента України?
– Я намагаюся зрозуміти відносини України з Росією та ЄС, бо ваша держава знаходиться між цими центрами впливу. Оскільки Росія поряд, то зрозуміло, що вона зацікавлена у впливі на Україну, часто спонукає її до певних дій і підтримує вигідних їй політиків. США знаходяться на великій відстані, тому не думаю, що наша країна має тут «свого» кандидата. Мені видається, що Америка орієнтується на думку Європи про Україну. Хоча слід усвідомлювати, що Європа теж не однорідна: різні країни мають часто протилежні інтереси. Це добре ілюструє протистояння у газотранспортній проблемі, будівництві так званих «Північного» і «Південного» потоків – газотранспортних магістралей в обхід України. Франції і Німеччині треба було багато часу, щоб переконати скандинавські країни дати дозвіл на будівництво газопроводу з Росії. Україна ж зацікавлена зберегти свою газотранспортну систему, яка з’єднує Росію та Європу. Так само багато протиріч було через падіння берлінської стіни та об’єднання Німеччини. Це називається дипломатія на вершині політики.
Із новим президентом Україна насамперед має замислитися над своєю економікою, бо країна потребує інвестицій з-за кордону, зокрема МВФ, фондів США. Тому вам слід вирішити: рухатися назад і стати країною на зразок Білорусі й Росії, сказати «до побачення» і стати такою, як Чехія, Словаччина, Угорщина, або ж залишитися посередині, щоразу, залежно від обставин, обираючи нових друзів. Гадаю, що саме третя позиція дає Україні багато переваг, і ваш народ може бути у виграші. Та для цього також необхідні спільні узгоджені дії керівників країни.
– У нас пройшла так звана епідемія грипу. Ви також від неї «постраждали», бо скасували навчання в університеті. Деякі спостерігачі називають ажіотаж навколо захворювання передвиборчою політичною технологією. На вашу думку, це справедливе твердження?
– Причина мого перебування в Ужгороді – курс лекцій для студентів УжНУ, тому дуже жалкую, що через карантин не зміг повністю його прочитати. Щодо епідемії грипу, я розмовляв із двома педіатрами: українським та американським (своєю донькою) і від обох почув, що носити маски немає сенсу. Такий засіб може допомогти, коли ви знаходитеся у приміщенні серед хворих. Також цікаво, що карантин було введено в Україні, але його не застосовували в жодній сусідній країні. Важко віриться, що недугу стримали кордони... Тому поділяю думку, що карантин зручний для фаворитів передвиборних перегонів, бо інші учасники не мають змоги зустрічатися з виборцями на мітингах. Гадаю, це політика, а не медицина.
– Ви все ж мали можливість трохи спілкуватися з нашими студентами. Яке враження від рівня їхньої політологічної підготовки?
– Першокурсники видалися дуже зацікавленими у моїх лекціях, та мали надто слабку базу знань щодо Сполучених Штатів, за незначними винятками також були слабкі в історії. Рівень старшокурсників значно відрізня-ється. Вони знають українську історію, мають добрі знання про США, стосунки між нашими країнами періоду «холодної війни». Також вони цікавляться економічними та політичними процесами в наших країнах. Я був вражений, коли студенти після лекції підійшли до мене з буклетами, які я їм роздав (із текстом Декларації про незалежність та Конституцією США) і попросили автограф. Кожному поіменно я, звісно, підписав, а потім про себе замислився: «Хто такий я? Адже Декларацію писав Томас Джеферсон!» Та згодом подумав, що метою моєї роботи тут було розповісти про значення Конституції у США, житті нашого суспільства. Адже вона є ніби фундаментом чи архітектурним планом будинку. Тому я певною мірою допоміг Томасу Джеферсону розповісти про цей важливий документ (сміється).
Автор висловлює подяку за допомогу в підготовці цього матеріалу деканові факультету суспільних наук УжНУ Юрію Остапцю та перекладачеві Катерині Тріфоновій.
