Мало хто з вірників Закарпаття знає, що у Грушеві на Тячіщині знаходиться найдавніша пам’ятка центру православ’я не лише нашого краю, а й майже всієї Західної України
Саме тут під час спорудження нового храму монахи натрапили на залишки старого монастиря та рештки кісток давніх людей. Після цього у храмі стали відбуватися дива. Сюди потяглися вірники з України і близького зарубіжжя. Святі отці кажуть, що старий храм – історична пам’ятка Х століття. Дешо іншої думки закарпатські та львівські археологи. Детальніше про цінність цієї екзотичної знахідки дізнаємося, відправившись у Грушево.
Ще неповністю облаштований грушівський монастир знаходиться на самому вершечку села. Дістатися до нього можна хіба-що на випробуваних радянських автівках: доріг, як таких, тут немає. До розкопок ведуть лише смуги, всипані річковим гравієм. Обабіч – вказівники з надписом: «Грушівський монастир. Пам’ятка Х століття»...
Вже біля храму нас зустрічає молодий монах Венедикт. Він одразу пояснює, що лукавити, нецензурно висловлюватися та курити на території монастиря суворо заборонено. Загалом у храмі служить шестеро монахів на чолі з отцем Архімандритом Стратоном. Всередині монастиря зауважую колодязь. Настоятель каже, що в ньому – цілюща вода.
- Хоч раз спробуйте цієї намоленої води, і зло оминатиме вашу душу, - запевняє Архімандрит, набираючи склянку кришталево чистої живиці...
Поряд із майже збудованим красенем-монастирем – розкопки старого. Залишки давнього храму обгороджені кілками з синьою стрічкою. Вони – ніби в ямі – значно нижче земляного покриву. Площа розкопаного сягає не більше 20 квадратів. Отець Венедикт на основі вичених історичних матеріалів церкви стверджує, що саме тут знаходився найдавніший на території сучасної Західної України центр православ’я. З вигляду рештки монастиря більше схожі на рештки в’язниці. Добре видно, що ширина його стін сягає від одного до півтора метрів. Подекуди на залишках стін з-під старезного пилу проглядають сліди фресок. Монахи дбайливо прикрили їх склом. Кажуть, що так можна трохи продовжити «життя» цим шматочкам історії.
– Отут ми розкопали рештки кісток, - розповідає отець Венедикт, - це були ноги високої людини. – Неподалік знайшли залишки кераміки та стародавні цвяхи. А от тут – людський череп із металевим стержнем, який залишився від стріли...
На місці знахідки горить свічка. Монахи кажуть, що таким чином, оберігають цей священний гріб від зла...
Аби підтвердити сказане про знахідки, настоятель грушівського храму отець Венедикт запрошує до середини монастиря. Одразу при вході зліва стоять дві дерев’яні скрині зі скляними кришками. В одній – стародавні цвяхи, залишки глечиків та давньої штукатурки. В іншій – рештки кісток рук та ніг. Пробитий стрілою череп отець Стратон дістає просто з хустки. Череп складений із дрібненьких частинок. Ззовні схожий на мозаїку. Окремо від нього – щелепа та частина скроневої кістки, в якій застряг залишок стріли. Це – металічний стержень, довжиною до 10 см. і початковим діаметром з один сантиметр. Настоятель вважає, що загиблий був юнаком і помер у часи монголо-татарської навали. Про це, на його думку, свідчить невеликий череп та здорові зуби. Венедикт припускає, що молодого монаха було вбито пострілом у око. А відтак, стріла вийшла через скроню.
Монахи розповідають, що два роки тому у кімнаті, де зберігається череп, сталося диво: він заблагоухав. В перекладі зі староцерковної мови це означає – дав запах, подібний до того, що спостерігається в людини, яка померла кілька днів тому. Отець каже, що інколи таке відбувається, якщо тіло не було поховане належним чином. Однак, зі слів Венедикта, такі випадки трапляються у світі хіба раз у 100-200 років...
Майже паралельно з початком розкопок при монастирі знахідкою зацікавився Олександр Бандровський, директор закарпатської філії Рятівної археологічної служби. Він каже, що залишки Грушівського монастиря – справді рання християнська пам’ятка. Разом з тим, пан Бандровський вважає, що монастир засновано не в Х-му, як вважають монахи, а максимум у ХІІ-ХІІІ столітті. Про це свідчать подібні історичні пам’ятки, які він розробляв на території України. Розкопки залишків старого монастиря дослідник називає «чорною археологією», тобто - несанкціонованою. Справа в тому, що для законних розкопок потрібен археологічний лист про пам’ятку, що розробляється, та дозвіл на розкопки з Міністерства культури України. Якщо ж цих паперів немає, а пам’ятка, що розробляється, має історичну цінність, то “авторам” таких розкопок, каже Олександр Бандровський, загрожує від трьох до семи років ув’язнення. А у кращому випадку – штраф у розмірі від 100 неоподаткованих мінімумів...
Разом з тим, карати монахів пан Бандровський не збирається. Просить святих отців лише тимчасово припинити розкопки, поки не оформить всі папери на знахідку. Між тим, православним монахам у селі й так нелегко. Отець Стратон каже, що у Грушеві близько 80 відсотків становлять так звані сектанти – прихильники нетрадиційних релігій. – Всі вони були проти спорудження в селі православного храму, – розповідає настоятель. – А зараз самовільно захопили з виділеної нам території 30 соток. Я вже не кажу, що сільський голова особисто збирав підписи проти будівництва монастиря...
Наразі знахідка «відпочиває». Українські археологи, схоже передумали її розробляти. Натомість сюди часто навідуються їхні колеги з Румунії. Монахи ж не приховують, що почали копати самовільно, для того, щоб привернути увагу прихожан та влади до Грушева і безпосередньо до свого храму.
