Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV, ст, коли вже були встановлені свята Великодні, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані.
Історія свята
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV, ст, коли вже були встановлені свята Великодні, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що означає "З`явління" чи "Богоявлення", у перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження. Це вірно щодо Сірії і Єрусалиму, але навіть і в Галлії ще в 361 р. Різдво святковали, як і на Сході, 6 січня.
У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов`язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події - це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Вперше Різдво святкували окремо 25 грудня в Римі, мабуть, від 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. легко зробити висновок про те, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в т. зв. Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня. На Сході, святий Василій Великий ( V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов ( V 390) запроваджує це свято у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р.
Службу на свято Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування свята Христового Різдва.
Розбіжності в святкуванні Різдва між Східною та Західною Церквами
Щодо святкування Богоявлення і Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Зрештою, при кінці IV ст. ці два свята вже святкувала вся християнська Церква: Схід прийняв римське свято Різдва, а Захід включив у свій церковний календар свято Богоявлення. Але зміст, що вкладався в ті свята був — і, до певної міри, залишився — різний: на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів, і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклоненню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів, чи царів, у греків цей момент зовсім тоді не існує: греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день.
Історія встановлення дати
Проте, саму дату цієї великої події встановлено не досить точно: Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, і було прийнято за рік народження 754 рік від заснування Риму, Що його встановив у в XI от. Діонісій Малий. Але пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова: Христос народився на 5 чи 6 років раніше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні вирахунки, які використали, між іншим, також згадку про затьму місяця, про яку говорять тодішні історики. Непевність ще збільшується, щодо дня народження, який святкується тепер 25 грудня за юліанським календарем. Але чому вибрано саме цей день, коли Євангелисти не дають щодо цього жодної вказівки?
Загально прийнята версія, що день 25 грудня був обраний, як день повороту (ніби народження) Непереможного Сонця (Діес Інвікті Соліс), коли сонце починало знову набирати сили. І справді потім батьки Церкви нераз вказували на символічне значення цього дня. Св. Іван Золотоустий сказав: "Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця...". І св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».
Дату 25 грудня було встановлено не зразу. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 р. Августового урядування, себто на третій рік нашого теперішнього літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року, як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жадних вказівок на те, ,чим він цю дату обосновував.
Пізніше, день народження Христа в`язали з початком весни, який, за юліянським календарем, припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу. Але вже в 221 р. Секстус Юліус Афріканус відносив день народження Христа на 25 грудня. Визначення цієї дати було зроблено, мабуть, на тій підставі, що сотворіння світу, як згадано, починали з 25 березня, і на цей же день припадало Благовіщення, а 9 місяців пізніше мало бути й Різдво.
Різдво в Україні
В Україні, як і в інших країнах, Різдво, свято Народження Ісуса, Сонця Правди (Св. Кіпріян говорив про Ісуса, що Він "правдиве сонце і правдивий Бог" («Де орат. дом. 35), а Іван Золотоустий називає Його "«Сонцем Правди», що з`явилось, щоб освітити землю", прищепилося на поганському ґрунті шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього різдвяна обрядовість, тісно в`яжеться з віруваннями в щасливий ПОЧИН та з магічними діями, що мають забезпечити в тому наступному році добрий урожай. З огляду на велике значення, що мають для всієї родини ті магічні дії, різдвяної обрядовости, в ній повинні брати участь всі приналежні до родини, і то не тільки живі, а й покійники. Всі мають брати участь у Святій Вечері, перед Різдвом. Таким чином до свята живих прилучається й поминальне свято небіжчиків, ДІДІВ. На Святому Вечорі властиво зосередковується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Другий день Різдва називався колись ПОЛОГОМ БОГОРОДИЦІ, у лемків ВИМІТНИМ ДНЕМ, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне» (ЗНТШ. XXVII. ст. 45 в Бібліографії).
З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м`ясних страв. За правило приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят.
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом`яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов`язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).
Заходячи на подвір`я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров`я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
Реґіональні відмінності святкування
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрйти. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги.
За матеріалами "Вільної енциклопедії""
