У Колочаві відновлюють оборонну лінію часів ІІ Світової війни (ФОТОРЕПОРТАЖ)

На Закарпатті налічується 6 військових ліній: лінія Арпада, лінія Гуняді, що проходила водороздільним хребтом і включала не лише Закарпаття, а й Львівську та Івано-Франківську області, лінія святого Іштвана і святого Ласло, фортифікаційні споруди часів Чехословацької Республіки 1919-1938 років — лінія Масарика та лінія Бенеша. Оборонна система, що названа в честь династії угорських князів Арпадовичів, будувалася як ефективна лінія оборони з мінімальними затратами в найкоротші терміни. Завдовжки майже в 600 кілометрів вона не була суцільною і складалася з окремих вузлів оборони. Крайніми елементами були перевал Дукля на заході та Яблунецький на сході. Основні і найпотужніші укріплення лінії було споруджено на Ужгородському, Мукачівському, Ясінянському, Сигітському та Хустському напрямках. Це були численні опорні пункти, ДОТи, ДЗОТи, відкриті вогневі рубежі, траншеї, стрілецькі окопи, протитанкові піраміди, загородження, мінні поля, залізобетонні споруди тощо.Найбільше вузлів оборони на лінії Арпада будували у долинах річок. Так, на хустському напрямку, до котрого відноситься і укріпрайон на околиці села Колочава, «закривалися» долини річок Теребля і Ріка. У щойно відкритому колочавському музеї «Лінії Арпада» історія років Другої світової війни представлена трьома залізобетонними бункерами (караульно-спостережним, шпиталем і кухнею (котлопунктом)) та лінією протитанкових пірамід. Всі об’єкти знаходяться на околиці села. Продовжується оборонна лінія на горі Стримба неподалік Колочави, де збереглися вириті траншеї. Першим відвідувачів зустрічає караульно-спостережний бункер, розташований при дорозі на узгірку. Звідси прекрасно проглядається все село і ближні гори і є все необхідне для бою: стрілкова зброя (пістолети, рушниці, автомати, в тому числі й німецький «Шмайсер»), боєприпаси (стрічки з набоями для кулеметів, авіабомби, міни, ручні гранати, патрони, протитанкові снаряди, фауст-снаряди), планшетки, каски, рації, телефонні апарати, біноклі, фляги тощо. Загалом бункер оснащений двома сотнями експонатів. Біля нього відтворений фрагмент протитанкової оборонної лінії із бетонних пірамід, яких багато залишилося в лісах з тих часів Шпиталь та кухня розміщені в лісі. Добратися до них можна «копанкою» – рукотворною стежкою, викопаною лісовим схилом. Щоб прокласти дорогу до бункерів, спочатку викликали спеціалістів з піротехнічної групи МНС, які знайшли одну нерозірвану міну. Другим постає перед гостями непримітний шпиталь, який вміщує аж 9 ліжок для поранених та 1 операційний стіл. Мурашки пробігають тілом від операційних фартухів та інструментів (скальпелів, зажимів, розширювачів, долот, молотків та пилок). Бункер оснащений і медичною шафою з медикаментами, стерилізаторами та аптечками. Є тут і музичні інструменти, щоб провести в останню дорогу померлого вояку. Ще метрів 300 вгору звивистою стежкою і біля потічка третя музейна експозиція – кухня – місце, де бодай кілька хвилин за їдою можна перепочити від тягаря війни. Довгий стіл вже накритий і чекає гостей. У бункері є навіть оригінал угорської похідної кухні. Та перших відвідувачів, які прийшли на урочисте відкриття музейного комплексу, серед яких директор Державного архіву Закарпатської області Михайло Делеган та доктор історичних наук, професор Сергій Федака, пригощали військовою кашею, приготованою в радянській польовій кухні, що знаходиться поблизу бункера надворі. «Біля Колочави збереглося 3 лінії оборонної системи, - розповідає засновник музею уродженець села, народний депутат України Станіслав Аржевітін, - які були споруджені по периметру річки Теребля. Віднайдено 8 бункерів і близько 40 бетонних споруд. Ідея створення музею виникла ще рік тому, а от почати її реалізовувати вдалося тільки тепер. У майбутньому відкриються ще командний та штабний пункти, бомбосховище, склад зброї, артсклад, пункт зв’язку, ДЗОТ. Для туристів розробляється 4-годинний маршрут, щоб вони повною мірою могли ознайомитися з укріпленнями військово-оборонної системи». Як зауважив пан Аржевітін, на Закарпатті нема жодного музею, який би відтворював лінію Арпада. І цей музейний комплекс є першим. Щоправда, у селі Гукливий Воловецького району знаходиться єдиний в Україні мілітарі-готель «Грінгоф» (перероблений бункер), де знаходилася ставка угорської армії. Тут проходив «мукачівський напрямок» лінії Арпада. А біля Верхньої Грабівниці знаходиться підземний бункер довжиною у 2 км. Але жоден з них не обладнаний у справжній музей. За словами директора музею Василя Макара, який є однокласником народного депутата, інтенсивні роботи пов’язані з відкриттям музею, проводилися в останні місяці. Бункери були у занедбаному стані, доводилося їх відкопувати, очищати від землі і каміння. Перший бункер (караульно-спостережний) був пошкоджений вибухом і потребував найбільшого ремонту. Більшість експонатів є угорськими і збиралося поміж односельчан. Багато купувалося і за межами області. У селі ще живуть сторожили, які пам’ятають як будувалися ці бункери і як їх потім при відступі угорці підривали. А те, що уціліло вже підривали ще раз радянські війська, коли захопили цю територію. Задум Станіслава Аржевітіна допомагають втілювати й інші його однокласники - Анатолій Сюгай, Олександр Буркало та Іван Макар. Тож скоро можна буде побачити й інші об’єкти «Лінії Арпада». Нагадаємо, що це вже дев’ятий музей у Колочаві і сподіваємося, що він теж буде користуватися великою популярністю серед туристів, як і інші музеї цього верховинського села.