Кажуть працівники закарпатського «Лувру»
Закарпатський обласний художній музей ім. Й.Бокшая переживав різні часи – і хронічну відсутність фінансування у «буремних 90-х», і брак зал для експозицій, і аварійність приміщення комплексу Жупанату, і критику окремих культурознавців із приводу того, що заклад не має постійної експозиції. Сьогодні ж ситуація у музейному комплексі принципово інша – працюють уже 8 залів, відкрита постійно діюча експозиція корифеїв закарпатського мистецтва зі світовим ім’ям, кількість відвідувачів щоразу збільшується. І хоча сьогодні проблем вистачає, в основному – саме із приміщенням Жупанату, у керівництва музею є плани і ідеї їх вирішення.
«Основна проблема нашої установи – це приміщення», – констатує директор Закарпатського художнього музею ім. Й.Бокшая Франциск Ерфан. Вона переслідує заклад з часів виникнення – коли той був лише відділом Закарпатського краєзнавчого музею і розташовувався в Ужгородському замку.
У 40-і роки минулого століття у Закарпатті діяла уже потужна художня школа, яку на той час представляли відомі імена – Адальберт Ерделі, Андрій Коцка, Йосип Бокшай, Федір Манайло та ін. І уже тоді художньому відділу велося надто тісно у стінах замку.
У 70-х роках минулого століття з’явилися міркування перенести художній відділ в окреме приміщення. І в якості такого приміщення було запропоновано будинок Жупанату. До речі, думка створити у ньому музейний комплекс виникла ще за часів Чехо-Словацької влади у краї, коли місцеві чиновники перейшли у приміщення нинішньої облради. Однак тоді в силу різних причин цю ідею так і не вдалося втілити у життя. Лише на початку 1980-х років художній відділ таки переїхав до Жупанату.
У 1990-х роках художній відділ краєзнавчого музею, як і більшість бюджетних установ, відчув на собі усю скруту економічної кризи. Його працівникам залишалося працювати лише на власному ентузіазмі, оскільки фінансування закладу не надходило місяцями. З початку 2000-х років, коли економічна ситуація в країні більш-менш стабілізувалася, у зацікавлених колах з’явилася ідея надати художній філії краєзнавчого музею окремого статусу. Цей задум вдалося реалізувати у 2003 році – саме тоді музей став окремою юридичною одиницею.
Однак проблема з приміщенням у Закарпатському художньому музеї ім. Й.Бокшая так і залишилася. Чи не половина комплексу уже роки як закрита на ремонт. Частина приміщень музею не належить. «По сусідству з нами знаходяться офіси різних структур, які не мають відношення до музейної справи, – бідкається Ф.Ерфан. – А між тим, у нас така тенденція, яка є у більшості музеїв і яку ми перейняли в спадок від СРСР – це катастрофічний брак виставкової площі». Сьогодні через брак виставкових приміщень для відвідувачів музею залишаються не доступними більше половини із близько 10 000 експонатів. «У нас є такі шедеври, не показувати які – злочин, – стверджує Ф.Ерфан. – Наприклад, у фондах зберігаються унікальні і дуже цінні ікони. Але ми їх не можемо поставити поруч із картинами Бокшая чи Ерделі. Тому що ікони потребують іншого підходу, мають викликати інші емоції і, відповідно, розміщуватися у окремій експозиційній залі». За словами директора, у музеї є картини, які через брак площі не виставлені протягом останніх 20-ти років.
Також директор музею наголошує на тому, що велику частину експонатів вдалося зберегти саме завдяки відданості музейних працівників. За часів СРСР до мистецтва, як і до багатьох інших галузей культури, були ідеологічні підходи. Тому, наприклад, усі сакральні твори того ж Й.Бокшая мали шанс бути знищеними. Але їх, не зважаючи на те, що ці картини ніколи не виставлялися за часів Радянського Союзу, вдалося зберегти у фондах і нині вони доступні для глядача у експозиційних залах музею. Таких прикладів можна наводити багато.
Ремонт, розпочатий у комплексі у 2004 році і який у правій частині Жупанату триває і досі, як виявилося, приніс… Більше шкоди, ніж користі. Франциск Павлович розповідає, що до ремонтних робіт Жупанату (себто – реставраційних. – Авт.) проектанти підійшли з аж занадто великим масштабом, при цьому зовсім не враховуючи особливостей пам’ятки архітектури барокового стилю. В результаті цього, ремонтники знищили підлогу, яка могла прослужити ще не один десяток років; знищили деякі арки; замалювали розписи на стелях і стінах; у тій частині, де була експозиція, опалення не провели, а у тій, де проходив ремонт (і триває ще й досі – Авт.) – провели, тощо. Дах зробили так, що на ньому неможливо сьогодні зробити цокольний поверх для адміністрації музею. А якби вона перемістилася туди, знову ж таки б звільнилися приміщення для експозицій.
Франциск Ерфан вважає, що до таких приміщень як Жупанат, потрібні інші підходи реставрації. Ремонт кожної частини комплексу здійснювати поетапно і ні в якому разі не закривати музей для відвідувачів через ремонт. Пан Ерфан доніс свою позицію голові облдержадміністрації Олегу Гаваші – порозуміння із його боку та обласного управління культури є. Тож, переконаний директор музею, навіть за не дуже масштабного фінансування музейні приміщення таки вдасться довести до ладу. Нині у керівництва художнього осередку та управління культури Закарпатської ОДА нові підходи до питання реконструкції комплексу. Ремонт у приміщеннях здійснюватиметься поетапно.
Сьогодні у музеї відремонтовано уже 8 залів. У 4 із них уже діє постійна експозиція корифеїв закарпатського живопису. Ці зали ще потребують додаткового оздоблення, але експонувати картини у них уже можна. Це, у свою чергу, стало запорукою того, що кількість відвідувачів збільшилася. Адже багато поціновувачів мистецтва, у тому числі й з-за меж Закарпаття, приходило у музей саме для того, щоб побачити картини Й.Бокшая, А.Ерделі, А.Коцки та інших наших видатних художників. І вони дуже розчаровувалися, коли ці шедеври ставали недоступними через те, що експозиційні зали були зайняті виставками інших художників. До речі, картини від того, що їх постійно переносили з зали до фондів і навпаки – суттєво псувалися.
То ж сьогодні, як бачимо, художній музей, завдяки тісній співпраці його дирекції та керівництва Закарпатської облдержадміністрації, продовжує розвиватися. Як стало відомо, на баланс музейного комплексу нещодавно передано комплекси будинків-музеїв художників А.Коцки та Ф.Манайла.
Ярослав ГУЛАН, Ужгород
