Саме своєрідною зачіскою уже давно впав мені в око 26-річний Дмитро Джміль – заступник начальника відділу автоматизованого та персоніфікованого обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Господи, у так званий застійний період хлопцю, мабуть, не дозволили б і стояти на площі Леніна, а нині, на щастя, навіть держслужбовець може мати оригінальний, нетрадиційний зовнішній вигляд. Пригадую, як у 86-му році моя однокласниця ефектно лише накрутила собі волосся, чим
«ЧОТИРИ РОКИ ГОЛОВУ Я МИЮ ЛИШЕ ПРИ КОРЕНЯХ ВОЛОССЯ»
– Дмитре, коли, як, чому, навіщо?
– Я народився, по суті, на Верецькому перевалі, коли батьки у вантажній машині переїжджали зі Львівщини на Закарпаття. Маму довелося терміново везти у найближчий пологовий будинок, отже, я, мовити б, львівський закарпатець. А історія моєї зачіски, звичайно, незвичайна. Так сталося, що в 12 років я залишився без мами, вона померла. Це сильно вплинуло на мене. Я кардинально змінився, особливо внутрішньо, ставши набагато серйознішим, відповідальнішим. Згодом визріло бажання різко змінитися й зовні. Здається, на І-му курсі математичного факультету УжНУ я вперше пострився наголо, через два-три місяці удруге, потім утретє, щоправда, й задля того, аби зміцнити волосся. Далі ж перестав стригтися, відтак через два роки вже був довговолосим. А починав я не з дредів, а з африканських косичок, які ніби вплітаються в голову; носив їх плюс-мінус 12 штук. Однак виникла проблема: мало того, що через два тижні майже всі косички розпліталися, і дівчина Леся завжди мала роботу їх заплітати, та ще й голова дуже свербіла. Словом, потрібен був постійний догляд, тобто ні з чого – багато клопоту. І десь на четвертий місяць довелося відмовитися від цього варіанту, а друзі відразу порекомендували інший – дреди. Якщо відверто, чотири роки тому думав, що спробую, знову не сподобається і буду сушити мізки над третім варіантом. Як бачите, помилився. Виявилося, дреди – це і зручно, і стильно. Раз на місяць, раз на два, а то й три – абсолютно достатньо, аби тримати їх у порядку. Волосся ж росте, тому треба його вчасно збирати в локони й заправляти, аби не стирчало.
– І як же ти миєш голову?
– Рульове (добре, цікаве. – Авт.) запитання. Так само, як усі, хіба що з тією «невеликою» різницею, що лише при коренях, самі ж дреди не чіпаю, бо інакше порушу їх міцність.
– Нічого собі! А якби ти розпустив волосся, то доки…?
– Зрозумів. Практично його розплести неможливо, адже воно посічене, поламане й розпалося б на шматки. Якщо ж теоретично, то, мабуть, попереку сягнуло б. До речі, кожен із 29 моїх дредів має ім`я завдяки дівчині на прізвисько Дрова. Всі пригадати тяжко, але кілька – будь ласка: Товстун, Кривий, Слухняний і Неслухняний, Спокійний і Неспокійний, Хитрий, Сміливий і Боязкий, Дорослий і Дитина, Великий і Малий і т.п.
– А відчуваєш на собі погляди перехожих?
– Безперечно. І якби лише погляди! Інколи чую за спиною й образи на кшталт «мавпа нестрижена», «ненормальний». Раніше переймався, брав близько до серця, комплексував, але зумів перебороти це в собі, навчився абстраговуватися, і нині це вже мене не колише, реакція – нульова. Зрештою, кожен має право думати й говорити що завгодно, головне – аби руки не розпускав.
– І як ти примудрився з таким прикидом влаштуватися на роботу у Білому домі?
– Просто. Свого часу, у 2004-му, коли я закінчував університет, батько мені дорікнув, мовляв, чому сиджу вдома й штани протираю. Я взяв та й пішов навмання пропонувати себе по різних установах, організаціях. Десь мене не брали, мовляв, попереду – армія, десь, можливо, довге волосся відштовхувало, заважало оцінити неупереджено. Врешті, на вулиці зустрів знайому і все закрутилося з міського Пенсійного фонду. Відтак мене помітили – і я опинився в обласному. До речі, університетський диплом я отримав лише цьогоріч...
– Вітаю...
«ЖІНОЧКО, ПЕРЕДАЙТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ЗА ПРОЇЗД»
– Знаєте, головне – аби робота була зроблена вчасно і якісно. Ясна річ, інколи зовнішність людини грає суттєву роль, приміром, не сприяє роботі, а заважає. Але не в моєму випадку: я працюю на комп`ютерах, а дреди вірусів не мають. (Сміється. – Авт.). Та й, вибачте, нема про що говорити: я жодні рамки не переступаю. А останнім часом люди вже лояльніше ставляться до нестандартних зачісок, одягу, всіляких зовнішніх витребеньок.
– Чимало фірм нині через оголошення в газетах, на телебаченні купують волосся, причім за пристойні гроші. Тобі ніхто не пропонував продати?
– Одні натякали, але щоб хтось настирливо просив, то ні. Я б, здається, і не погодився. Цікаво, коли до тебе в автобусі чи маршрутці звертаються: «Жіночко, передайте, будь ласка, за проїзд». Повертаюся, аби взяти гроші, а в тих «прохачів» піднімаються високо брови чи просто червоніють обличчя, зеленіють (Сміється. – Авт.).
– І все-таки мене, приміром, твоя зачіска веселить, а от пірсинг над бровою – лякає. Це ж небезпечно!
– Я віддавна захоплююся важкою музикою англійського гурту «Корн», який допоміг мені не соромитися свого зовнішнього вигляду, не комплексувати, навпаки – ці пісні додають адреналіну, сміливості, розумної і доброї нахабності. Чимало текстів пісень сфокусовані на неправильному вихованні батьків своїх дітей. Саме соліст групи Джонатан Девіс захоплювався пірсингом. Для когось ця процедура – елементарна річ, для когось – страхи. Мені ж пірсинг робив професійний хірург. Між іншим, пробивати вухо чи брову – дві великі різниці: перше – небезпечніше, ніж друге, адже у вусі багато нервових закінчень.
– Кожен схиблений по-своєму в доброму розумінні слова. Я чув, що ти любиш подорожувати, захоплюєшся мотоциклами, не раз бачив, як танцюєш.
– Що правда, то правда. Танцюю з першого класу. Етапи – Падіюн, «Джерельце Карпат», наразі – аматорський хореографічний колектив. А долати туристичні маршрути – це в мене в крові з університетських років. Закарпаття обійшов уздовж і впоперек. У вихідні завжди намагаюся кудись вихопитися, причім у будь-яку пору року, а влітку й поготів. Уже вранці в п`ятницю місто ніби дратує мене своєю метушнею, вибиваючи з душевної колії. Натомість саме подорожі в гори заряджають працювати далі. А дреди інколи мені служать у походах такою собі подушкою. Та щоб вони не були дуже м`якими, щоб ставали щільнішими, доводиться десь раз на півроку фарбувати їх «Хною», «Басмою»…
Одного разу на Ужоцькому перевалі познайомився з хлопцями, які регулярно беруть участь у змаганнях з екстрим-марафону. Це комплексний вид спорту – біг, плавання, велосипед, альпінізм, спелеологія, спорторієнтування. Я є членом клубу «Банзай – Ра». Нещодавно купив собі мотоцикл `Ямага`, малокубатурний, та для новачка згодиться. Лише за цей сезон із друзями намотали вже 4,5 тис. кілометрів. Мене особливо ваблять бездоріжжя, чудові краєвиди. Їздили й на байкерський зліт у Львів. Рівень ужгородського – суттєво нижчий. Приміром, я не придбав мотоцикл для того, аби їздити по містах пиво пити. Це нонсенс. До слова, колись також сильно захоплювався алкоголем, але, вчасно опанував себе і вже років п`ять є абстинентом, тобто взагалі не вживаю алкоголю.
– Повернімося до твого зовнішнього вигляду: дреди доки носитимеш?
– Я над цим не замислювався. До такої оптимальної для мене довжини дредів я прагнув чотири роки й лише тепер цілком задоволений результатом. Тому не дочекаєтеся...
