Хтось колись сказав, що Ужгород — це майже маленький ...Париж. Ярлик на деякий час навіть приліпився. Певно тому, що був Ужгород досить подібний на елегантне місто з творчою атмосферою. Та спливло трохи води в Ужі й бачимо: для того, аби найзахідніший обласний центр України був подібний до європейського міста, треба щось робити.
Так уже заведено, що місто повинне мати пристойний вигляд. А тим паче тоді, коли прагне приймати у себе гостей. Та наш Ужгород невпинно втрачає своє обличчя. Перебудови, які, як стихійне лихо, змітають на своєму шляху історичну частину - тема цікава й болюча. Але торкнемося іншої, актуальної під час спеки — щодо куточків, які прикрашають місто влітку та дають жителям ковток свіжого повітря...
...Класики закарпатської школи живопису, які ще два роки тому «спілкувалися» під акомпанемент дзюрчання потічка в альпінарії, а торік віддзеркалювалися у стоячій воді, нині сумно дивляться у висхлу яму. Ерделі й Бокшаю, певно, як усім закоханим в своє місто ужгородцям, соромно за місто: от і цей чарівний куточок занедбали. Ужгород, який, хоч і хвалиться своєю європейськістю та туристичною привабливістю, програє іншим містам за облаштованістю. Звичайно, є й більш щемливі та насущні проблеми, мовляв, не до жиру... Але й обличчя - не остання справа. Тож брак зон відпочинку і таких доречних влітку фонтанів таки дошкуляє.
Пам`ятник невдалому фонтанобудівництву по-ужгородському бачимо поблизу головного театру області. Замахнулися на презентабельну установку, та води з цього фонтана витекло не так багато. Хотіли, як краще, вийшло, як завжди. Анатолій Рошко, директор Закарпатського обласного музично-драматичного театру, розповідає: по-справжньому, задзюрчав фонтан лише одного разу - коли його відкривали 1987 року. Утім, свого часу при театрі був навіть директор фонтану, адже установка була запроектована з підсвіткою і навіть музичним супроводом (хоча й направду завеликою і занадто дорогою).
Головний інженер театру Галина Бігуняк згідна з директором в тому, що територія навколо фонтану (є й приміщення під установкою) за умови таких-сяких інвестицій могла би стати чудовим місцем відпочинку. Нині ж доводиться дбати, аби ніхто не звалився в яму, до якої ще й стікає дощова вода. Обидва театрали впевнені: Ужгороду, як й іншим містам України, фонтан потрібен. Нехай і не тут, а, скажімо, на Поштовій площі - там, де колись був...
Та хто за це візьметься, коли й той фонтан, який справно працював у скверику коло Поштової площі, нині сухіший за Сахару. Підприємцеві, якому свого часу дозволили відкрити там літню терасу в обмін на облаштування скверу, угоду не продовжили через зміну міської влади. Фонтан побудовано, та опікуватися ним нема кому: нині він збирає сміття, а незабаром, певно, розвалиться. Ще два роки тому площа поблизу мерії була справжньою оазою. Там працював фонтан, що, як і кожен його архітектурний собрат, не тільки прикрашав площу, але й створював особливий мікроклімат, який так до душі жителям влітку. Станом скверика особливо переймаються матусі: в Ужгороді, а особливо в центрі, і так бракує місць, де можна погуляти з дитиною.
Ще торік на питання чому висихають фонтани, у приватній бесіді представник міської влади сказав: «А хіба я його ставив?». Власне, і ми не ставимо за мету знайти винуватців, хоча на таку відповідь напрошується репліка: «Ви ж і місто не будували, тож чого прагнете ним керувати?..» Якщо ж чесно, жителям байдужі причини нинішньої ситуації з міським обличчям - просто кортить комфорту і краси.
Та все частіше в Ужгороді із ніжністю згадують час, коли місто, нехай і досить умовно, та все ж можна було порівняти з «маленьким Парижем». Утім, ще більше кожному з нас хочеться, аби Ужгород був подібний не на чуже місто, нехай і чудове. Ми мріємо, аби він був самим собою і щоби нам тут було добре. Наразі ж Ужгород - це місто мертвих фонтанів. Лишається сподіватися, що цей ярлик не приліпиться...
