...Я — на автобусній зупинці в закарпатському селищі Королевому, що на Виноградівщині. До автобуса повалив натовп. «До Америки підкинете?» — раптом запитав у водія пасажир.
...Я — на автобусній зупинці в закарпатському селищі Королевому, що на Виноградівщині. До автобуса повалив натовп. «До Америки підкинете?» — раптом запитав у водія пасажир. Від подиву підводжу очі. «Авжеж. Сідай!» — кинув водій. «Скільки з мене?». «Дві гривні», — буркнув водій. Я своїм вухам не повірив: за дві гривні й — в Америку?!
Міряю поглядом чоловіка з ніг до голови. Певне, він трохи того! Або розігрує. Але в того в очах -жодної іскорки гумору. Тоді подаю водію дві гривні й мчу... до Америки!
Америка виявилась не за океаном. Подолавши кілька гірських перевалів, що серпантином звивалися між садами й виноградниками, за якихось півгодини я був на місці. «Будете в Кеннеді, обов`язково передайте від мене привіт!» - посміхнувся на прощання водій.
На небокраї бовваніла найвища точка Виноградівщини - гора Фрасин. А там ген, за виноградниками, вже Румунія. А ось і Америка. Оточений з усіх боків садами і виноградниками, хутір Америка скоріше всього нагадував краєвид Молдови. Двоповерхова будівля Кеннеді, яка нічим не гірше сенаторської, виднілась здалеку. Хіба тільки басейну не вистачає. Поруч чимало прибудов. Довкруж сади, безліч вуликів. Садами вільно гуляють коні. Словом, усе - як на американському ранчо!
«Коли до хутора Млиновиця, що в трьох кілометрах від гірського села Новоселиця, приклеїлася екзотична назва «Америка»,.- розповів кореспондентові «ВУ» 78-річний мешканець села Новоселиця Петро Бо-гощ, — нині толком ніхто й не пам`ятає. За однією версією, це сталося відразу по війні. В гірській Млиновиці радіоприймачі найкраще приймали радіохвилі «ворожих голосів»: радіо «Свободи», «Голосу Америки», «Німецької хвилі». А тут на порозі — 1949 рік. У Закарпатті повним ходом - повальна колективізація. Від горян насильницьким методом відбирають землю, худобу, збіжжя, реманент. Нова комуністична влада створює колгоспи.
Тим часом «ворожі» радіоголоси закликають закарпатців ні в якому разі не вступати в колгоспи. Бо, мовляв, невдовзі американці звільнять усіх від комуністичних лабет. Але хто ж чув ці заклики? Адже радіоприймачі на той час — велика розкіш. Тим більше, після війни. Голод, суцільна голитва. Інша справа — Млиновиця. На хуторі, де було всього десять обійсть, на гірській річці діяло аж сім дерев`яних млинів! Сюди звозили збіжжя селяни з усієї округи й дізнавалися про останні світові новини.
Найбільше людей цікавило, коли ж ті американці принесуть їм таку жадану волю. Словом, Америка тоді була у всіх на вустах. Так хутір Млиновиця й перетворився на «Америку».
Між тим усі навколишні села, провадить Петро Богош, були вже в колгоспі. А млиняни — ні в яку!
На хутір навідувалися перші секретарі райкомів, відповідальні працівники обкому партії. Як це, мовляв, якісь хуторяни посміли піти в розріз із накресленням партії?! А потім, побачивши, що з цього нічого не вийде, махнули на них рукою: хай, мовляв, ці відлюдки конають! Не сконали! А ті, що вступили в «кібуци», через два роки скуштували всі «переваги» колгоспного ладу. Власні засіки селян незабаром скінчилися, зерно на млини не возять, і мельники — банкрути!
Але тільки — не хуторяни, індивідуалісти до мозку кісток! До біса їм здалися ці «кібуци»! Словом, у колгосп так і не вступили.
КЕННЕДІ
На порозі мене зустрічає внук Кеннеді. «Дідусь вдома, заходьте». Дідусь і справді нагадував американця. Клітчата ковбойка, широкополий капелюх. І дуже-дуже схожий... на Джона Кеннеді!
«Юрій Васильович Монда», - простягнув руку — для знайомства немічний сліпий дідусь. Про колишні митарства селян із навколишніх сіл за колгоспної системи згадує неохоче. «Та все ж ми вижили! І тільки завдяки нашому американському характеру», - наче підвів підсумок нашої розмови Юрій Васильович. Входячи в нове життя,
живучі «американці» трималися суто ділової лінії поведінки, шукали вигоди в новій економічній ситуації. А невдовзі «відлюдки» знову були на коні!
Маючи при радянській владі чималі присадибні ділянки, «американці» вже тоді зналися на ринковій кон`юнктурі: вирощували тільки те, що давало прибуток. Цьому сприяло й географічне розташування хутора. Хутір Америка, завдяки м’якому мікроклімату, є найтеплішою місцевістю в Закарпатті. На два тижні скоріше тут достигають полуниці, черешні, сливи... А на ранні фрукти й ціни вдвічі, а то й утричі вищі!
Не впали духом «американці» і за часів правління відомого діяча, якому належить крилата фраза:
«Маємо те, що маємо...». За гіперінфляції вони примудрилися вивозити й вигідно реалізовувати фури з ранніми полуницями, черешнями, яблуками в Білорусь, а «зайчики» успішно конвертували в долари. И, справді, мали те, що мали!
Але ж поруч, в якихось трьох кілометрах, — біднота! Звідкіля така разючість в господарюванні? «Тому що ми - американці» - посміхається Юрій Монда. Багато предків хуторян колись жили й працювали... в Америці. Втім, онучка Кеннеді живе там і Досі. Але вона — представник сучасної хвилі еміграції. А того, хто хоч раз скуштував волі, в неволю не запряжеш!
А про те, як прозвали його Кеннеді, дідусь згадує з посмішкою. Про життя-буття місцевих селян за колгоспного ладу, про утиски підприємливих людей з боку радянської влади він свого часу написав листа президенту США Джону Кеннеді. Проте відповіді так і не отримав. Тоді він зібрав делегацію хуторян, і в - в Москву, до Посольства США. Але там їх не підпустили й на гарматний постріл. Так Юрія Монду й прозвали Кеннеді.
«Нині наша Америка знову квітне, — не без гордості говорить сільський голова Новоселиці Юрій Шутко. — Щоправда, зі своєю продукцією хуторяни вже не борознять неосяжні простори СНД. Цим нині успішно займаються посередницькі фірми. Приміром, один із місцевих підприємців Василь Рішко налагодив партнерські стосунки по збуту місцевих фруктів не тільки в Україні, але й за її межами. За щедрим урожаєм сюди звідусіль без упину мчать великовагові фури. Тільки працюй, не лінуйся й отримуй прибутки й будуй свою Америку вдома!».
Прощатися з Америкою, з Кеннеді було вельми шкода. Проте хто зна. можливо, навколишні присілки невдовзі перейменують на Португалію або Іспанію. Адже тільки з сусіднього села Хижа на заробітки в Португалію, Іспанію, Італію, США виїхало сто сельчан. Утім, у кожного явища є свої плюси й мінуси.
Іван ЖИРОШ, "Вісті Ужгородщини"
Закарпаття онлайн
