«Вже пізно шукати початок і страшно міняти дорогу» - так пише він у своїх віршах. В житті зізнається, що не жалкує ні за однією хвилиною свого існування. Каже, що все зробив як слід. Його «Золото Карпат» - стало народною піснею, а без «Маминого вальсу» не обходиться жодне закарпатське весілля. Крім усього згаданого, Василь Кузан, а саме про нього мова, - став одним з десяти кращих літературних критиків України за підсумками 2010 року.
Коли ми спілкувалися з паном Василем, періщив дощ. Однак, не зважаючи на нього, за філіжанкою запашної іршавської кави, порталу «Мукачево.нет» вдалося розпитати одного з кращих поетів краю про його нещодавно презентовану у Польщі збірку.
- Пане Василю, розкажіть про Вашу останню збірку? Чому вона польською, а не українською?
- До цієї книжки увійшло тридцять три вірші. Її переклали Адам Свіч та Анна Петричук. Ініціатива перекладу належить саме їм. Вони вибрали вірші з моїх попередніх збірок і вирішили зробити сюрприз. У червні цього року вони запросили мене у Коцк (авт. Польща) на тиждень української літератури у Польщі. Я навіть не знав, що була запланована презентація збірки, дізнався тільки на місці - з афіш. Сам вечір був досить незвичним – я зачитував український текст, а потім вони польський. На заході зібралася інтелігенція всього міста та українці, що живуть у Польщі. А опісля презентації до мене навіть підійшов мер міста і сказав, що його вперше в житті зачепила поезія. Мені приємно, що саме моя (посміхається).
- З укладачами та перекладачами збірки у вас давні стосунки?
- З перекладачем – Адамом Свічем, ми бачилися удруге. Перший раз вони приїздили в Загаття по програмі, за якою воно працює з Коцком. Там ми спілкувалися про культурний обмін між нашими країнами, про співпрацю – у поляків є чому повчитися.
За двадцять років незалежності Польщі було дуже багато зроблено саме для розвитку громади, там насправді будується громадянське суспільство. Отож, я познайомилися з Анною та Адамом і подарував їм дві свої книги. Саме після цієї зустрічі народилася ця книжка.
- Якою мовою Ви спілкувалися: українською чи польською?
- Вони розуміють українську, я – польську. Говорити нею я поки що не вмію, але вчуся. До речі, мій дід був вихідцем із Польщі. Тому, я навіть на презентації сказав, що мої твори перекладені німецькою, англійською, словацькою та російською, але я завжди відчував якусь внутрішню потребу, аби вони були перекладені саме польською.
- Чому поляки зацікавилися Вашими творами? Чому Ви?
- Дружина перекладача – Адама Свіча, має українське коріння. Тому він зацікавлений у співпраці з Україною на особистісному рівні. Він читає дуже багато поезії, хоча перекладає мало. А кілька моїх віршів із книжки «Верлібри» зачепили його за живе.
- Чи зазнав змін чи якогось спотворення Ваш текст при перекладі на польську?
- Мені дуже подобається переклад – жодних спотворень. Спершу я сприймав перекладені вірші на слух і я задоволений, що молодика та ритміка української мови точно передана польською. Те саме і щодо змісту – чітко збережено цілісну картину, концепцію, емоцію.
- Чи плануєте зробити передрук «Тридцяти трьох віршів» українською?
- Ні, я не буду цього робити. Всі ці твори вже є надруковані в інших моїх збірках.
- Щодо інших перекладів Ваших книжок, то кому зазвичай належить ініціатива?
- На словацьку перекладав один з кращих перекладачів Європи – Юрай Андрічек. Він самостійно обрав для перекладу тринадцять моїх віршів, які потім надрукував у журналі «Ревю світової літератури». Це журнал, кожен номер якого присвячений якійсь певній літературі. І мені приємно, що я потрапив до випуску разом з такими українськими письменниками як Оксана Забужко.
До пана Адрічека мої тексти потрапили через Тетяну Ліхтей – викладача Ужгородського університету, поетесу і мою колегу. А взагалі, між поетами існує якийсь зв'язок на рівні підсвідомості, ми в один і той самий час думаємо одне й те саме. Так Юрай Андрічек відчув щось подібне і тому переклав мої вірші.
- Ваша робота - поезія, ніби, сама приводить до Вас однодумців зі всього світу чи не так?
- Поезія – це вищий рівень спілкування. Тут є якісь вищі рівні, які дозволяють нам спілкуватися. Вона чудово сприймається людьми, які мають ліричну, відкриту і щиру душу. Я не уявляю свого життя без поезії.
- А між поетами не існує конкуренції?
- Конкуренція потрібна, хіба що у бізнесі. Поезія або література в Україні не дає великої можливості заробити гроші. А конкурувати за якийсь віртуальний імідж чи статус – не потрібно. Мене особисто конкуренція в літературі не цікавить.
- Практично всі митці творять періодами. У Вас це так само чи Ви готові писати постійно?
- Поезія потребує натхнення. Її не можна творити просто так. Буває, що я за тиждень пишу десять текстів, а потім за три місяці – жодного. Але я цим не переймаюся, адже я не ставлю собі за мету написати, до прикладу, тисячу віршів. Я пишу для задоволення. Тоді і мій читач його отримуватиме.
