ДОСЬЄ Справжнє ім’я: Артур Брагинський. Місце проживання: Мукачево, Балатон. Спеціальний режим: біг, хатха-йога, фокусування цілі. Досягнення: за один гонорар купив автомобіль. Особлива риса: серед людей відверто нудьгує.

Вже не вперше зустрічаю харизматичну особистість, яка прагне самотності. Може, й правда: чим більш ми стаємо досконалими, тим менше потребуємо спілкування. Друзів Артуру замінюють полотно, пензлі, фарби й музика.

Я влаштувалася на дивані, а сіра кішка стрибнула на стільчик біля мольберта. За словами Артура, іноді складається враження, нібито він живе в гостях у киці, а не навпаки. Але, крім дружини Вероніки, кішка майже єдина, з ким художник спілкується із задоволенням.

– Колись я любив натовп. Був рок-музикантом і шаленів від публіки. Зазнав екстазу артиста, який стоїть під водоспадом оплесків. Тепер не хочу бачити нікого, крім найближчих.

Артур – людина успішна. Але, як це буває майже з усіма успішними людьми, Фортуна посміхнулася йому не відразу. Було б дивним, якби я почула: „Так, я сів, намалював картину, продав її за шалені гроші й одразу став відомим”. Все було інакше.

Десять років пішло на пошук стилю та вивчення ринку. Спочатку Артур малював пейзажі, і вони справді користувалися попитом. Але не це зіграло визначальну роль у його мистецькій кар’єрі. Якось у спеціалізованій статті Артур знайшов критерії професіоналізму та успіху художників. Ось деякі з них: де художник вчився, у яких конкурсах брав участь, чи є його роботи у галереях, чи має він буклети, каталоги, персональні виставки, сайт в Інтернеті. І тоді Артур зрозумів, що бути художником замало, треба бути художником, який продається і подобається замовнику.

Орієнтувався Артур більше на Захід, адже саме західна естетика виховала в ньому тонкий художній смак. Ось чому в картинах Брагинського присутні золоті тони. Вони стильно вписуються в інтер’єри багатих домівок його клієнтів.

– Я ріс в оточенні західної культури. Завдяки близькості трьох кордонів, мені ще в дитинстві були доступні журнали з кольоровими рекламами, гарними глянцевими сторінками, які захоплювали не менш ніж і західне телебачення. Це дало зрозуміти, що крім сірих радянських варіантів існує інша естетика. Нема чого приховувати, на мою творчість впливає комерційний аспект. Головне – закони ринку. Добре продається продукт в упаковці, з відповідною легендою.

- Що стосується прекрасної статі, мене цікавить жінка, навколо якої обертається все. До речі, супутницю життя взагалі не сприймаю як куховарку. Свою дружину я знайшов у вихорі її власного успіху. Куховарити вмію сам, а от мати поруч помічника й менеджера – важливіше. І Вероніка – справжній професіонал. На її плечах організація виставок в інших країнах, друкування рекламних проспектів, контракти з галереями, промоушен. Всім подобається, коли на зустріч приходить гарна й розумна жінка, яка, крім всього, говорить трьома іноземними мовами.

- Знайомі вдивляються в картини і намагаються розгадати – чи не Вероніка намальована. Одразу кажу: «Ні». Я шукаю професійних моделей. І коли малюю натурниць, залишаюсь байдужим до особливостей їх внутрішнього світу. Мене цікавлять лише форми, гра світла та тіні.

Поки господар наливав сік, сіра киця тихесенько перебиралася зі стільчика на полицю, а я роздивлялася ескізи й кілька готових робіт. Теплі, без відтінку вульгарності... Жінки зі смаком сонця у гамі голландських пейзажів...

За одну з картин майстер придбав іноземне авто. За іншу угорська прихильниця, крім призначеної ціни, віддала все золото, що було при ній. За таких обставин Артуру не шкода розлучатися зі своїми роботами. Стіни кімнат художника пусті...

Не дай Боже, щоб картина залишилася вдома. Постійно хочеться щось перемальовувати, виправляти. А це лише псує картину. Написали ви, наприклад, книгу – закривайте її, давайте до друку й починайте писати іншу.

- Бувають кризи. Тоді іду в Національний музей у Будапешті, сідаю перед картинами і починаю міркувати: «Я – маленька людина. Але в мене є руки, очі й молодість. Тому і я так зможу, якщо захочу». Твори відомих художників – найкращі мої психологи. Коли концентрувався на них - чув звук води, спів птахів, голоси жінок, що полощуть білизну у річці. Я копіював сотні робіт Томаса Гейнсбро Брейгеля, К. Лорена, Рейсдаля, і мені таки відкрилися думки старих майстрів. Тому одне з моїх направлень – класичні пейзажі, які на сьогодні ніхто не пише.

- Ретро-футуро, тобто краса минулої епохи, яка розглядається у перспективі майбутнього. Я погоджуюся з езотеріками, які стверджують, що часів немає, є лише одна мить... Душа живе у всіх часах. Ось чому кажуть, що людина без минулого не має майбутнього. Мій почерк, моя кольорова гама, мої ідеї – все за кордоном. В Україні ці роботи можна побачити в одній-єдиній київській галереї «Лада», де ніколи не виставляються закарпатські автори.

Творчість Артура Брагинського на Україні мало відома. Закони ринку диктують: хочеш жити – вмій вертітися. Тому «вертітися» доводиться в тих країнах, де є платоспроможні шанувальники мистецтва – в Угорщині, Словаччині, Чехії, Австрії, Англії, Італії, Франції, Німеччині, Японії, Канаді та Америці, де ім’я нашого Артура звучить трошки інакше: «Артур Брагинські».

Нам дістаються лише репродукції картин. Хоча і це вже не зовсім так. За їх якісне виготовлення відповідала Вероніка: від підбору барв до монотонного спостерігання друку кожного аркуша у друкарні. Але тепер творче подружжя відмовилося від виготовлення друкованих копій на Україні, і репродукції картин народжуються у Німеччині, у вигляді гобелену. Але на цьому дружина-менеджер не зупиняється і серйозно займається популяризацією творчості свого неординарного чоловіка. Саме за її участю створено Інтернет-галерею Брагинського – так набагато скоріше й зручніше тримати зв’язок зі світом. Відтепер шанувальники живопису знаходять Артура, а не він шукає потенційних покупців своїх полотен.

Фортуна посміхається тим, хто вміє посміхатися майбутньому. Мрія потрапити у всесвітній центр мистецтва стала реальністю, і ось Артур разом із Веронікою у столиці Франції! Не кожному художнику щастить побачити Париж. Тим більше брати участь у виставці. Це дуже престижно, – каже всемогутній менеджер. – Виставка проходила у сучасному залі «Атріум». Ми розташували наші картини і почали знайомитися з художниками, що прибули з Америки, Тунісу, Ірану, Західної Європи. Організатором проекту була Мона Роззет, колишня модель. Нам вдалося потрапити у Версаль! Палац, який Король-Сонце побудував на честь коханки Луїзи де Лавальєр... Так. Лише 10 хвилин подорожі в автобусі, й ми були у Версалі! Не сподівайтеся, що зможемо вам передати враження про розкіш та красу Версалю. Для цього бракує слів. До речі, виставка картин в «Атріумі» теж була розкішною, а фуршет по-справжньому королівським. Шампанське лилося рікою, у величезних келихах сяяв пунш. Лунала жива музика... Ми чекали мера Парижа, як колись французи чекали свого Людовика... Але більш за все ми мріяли потрапити в Лувр і на власні очі побачити неперевершений шедевр да Вінчі – «Мону Лізу». Нам пощастило – не довелося чекати черги, як зазвичай буває у музеї всесвітнього масштабу. Всі починають огляд картин з Джоконди, і ми з Артуром не стали винятком. Дивилися ми на Мону Лізу здалеку, через голови чималої кількості відвідувачів. Картина була під склом, поряд з нею – два охоронці. Проте більш детально вдалося роздтивитися полотно «Мадонна у гроті». На превеликий жаль, побачити все за один день не реально, навіть якщо прикладеш сверхзусилля. Але сподіваємося, що доля ще надасть нам можливість прилетіти до Парижа!

- Ми готуємося до виставки, що відбудеться у столиці Австрії, в жовтні.

Подружжя Брагинських має будинок в Угорщині, біля озера Балатон. Художник мріє працювати в місці, де лише звук води, стеля зі скла та незмінна подружка сім’ї – сіра киця. І попереду ще багато, багато картин з жінками, що пахнуть сонцем...